Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

— Що б ти хотів робити? — нарешті запитав його Рейнерт.

— Займатися живописом, — відповів той. — Я непогано вправляюсь із олійними фарбами.

Рейнерт схилив голову набік і зацікавлено зиркнув на хлопця.

— У нас тут жоден в’язень не пише олією.

— Ну, а я пишу.

— Гаразд, Міллігане. Ходи-но зі мною. Здається, я знаю, де можна знайти для тебе яке-не-яке робоче приладдя.

Томмі пощастило: у виправній колонії міста Чилікот нещодавно закрили художню майстерню. Всі їхні фарби, полотна та підрамники передали до в’язниці Лебанона. Рейнерт допоміг Томмі встановити мольберт і сказав, що хлопець може братись до роботи.

За півгодини Томмі приніс Рейнертові готовий пейзаж. Чоловік був вражений.

— Міллігане, я зроду не бачив, щоби хтось так швидко малював. Та й робота вийшла нівроку!

Томмі кивнув.

— Я змушений був навчитись малювати поспіхом, інакше просто не міг би закінчити жодну зі своїх робіт.

Попри те що у в’язниці Лебанона живопис не був складовою частиною мистецької програми, Рейнерт зауважив, що з пензлем у руці Мілліган стає розкутим і безтурботним, і тому з понеділка по п’ятницю дозволяв юнакові малювати скільки заманеться. В’язні, охоронці та навіть члени адміністрації приходили помилуватися пейзажами Томмі. Він створював чимало невибагливих картин на замовлення, підписуючи їх «Мілліган». Але він також писав полотна для себе, і йому дозволяли віддавати їх Марлен або матері, коли приїздили його навідати.

Час від часу до майстерні заходив лікар Стайнберґ, аби порадитися з Мілліганом щодо того, як йому поліпшити техніку живопису. Томмі показав лікареві, як правильно вибудувати перспективу та як намалювати скелі, щоб здавалося, буцімто вони під водою. Стайнберґ приходив до в’язниці навіть у свої законні вихідні й забирав Міллігана з камери, щоб разом попрацювати. Знаючи, що Мілліган ненавидить тюремну їжу, лікар завжди приносив сандвічі «Субмарина»[34] чи бейґли[35] з вершковим сиром і копченим лососем.

— Я хотів би малювати у камері, — сказав якось Томмі Рейнертові.

Той похитав головою.

— Ні, це суперечить правилам. Ти ж не сам живеш, а зі співкамерником.

Утім, співкамерник у нього був недовго. Не минуло й кількох днів, як двоє охоронців провели трус у камері Міллігана і знайшли марихуану.

— Це не моє, — випалив Томмі, злякавшись, що охоронці не повірять і кинуть його в «холодну» — похмурий карцер із голими стінами.

Та коли вони взялися за його сусіду по камері, той не витримав і зізнався, що це він курив марихуану. Його покинула дружина, і він намагався притупити горе. Молодика відправили до ізолятора, Мілліган же на деякий час залишився сам у камері.

Рейнерт перемовився словом із лейтенантом Морено, начальником того блоку, де тримали Міллігана. Він попрохав, щоб хлопцю дозволили займатися живописом у камері, поки до нього не підселять іншого в’язня. Морено не заперечував. Мистецька майстерня зачинялась о пів на четверту, і після цього Мілліган повертався до камери й міг творити до самісінького відбою. За малюванням дні пролітали швидко, і відбувати ув’язнення стало не так нестерпно.

Аж раптом одного дня охоронець обмовився, що в Міллігана незабаром з’явиться новий співкамерник. Аллен почимчикував до кабінету лейтенанта Морено.

— Пане Морено, якщо ви когось до мене підселите, я більше не зможу малювати в камері.

— Що ж, доведеться тобі займатися цим деінде.

— Можна вам дещо пояснити?

— Зайди до мене трохи згодом, тоді й поговоримо.

По обіді Аллен прийшов до лейтенанта просто з майстерні, несучи полотно, яке щойно закінчив Томмі. Морено приголомшено подивився на картину й запитав:

— Це ти намалював?

Він підняв роботу на витягнутих руках і став розглядати пейзаж, на якому річка звивалась поміж густо-зелених трав і губилась удалині.

— Ого, я б і сам не проти мати таку красу.

— Я для вас щось намалював би, — зронив Аллен, — але ж мені більше не можна буде займатися живописом у камері.

— А й справді… Стривай-но, то ти кажеш, що міг би намалювати для мене картину?

— Авжеж. І цілком безкоштовно.

Морено гукнув помічника.

— Кейсі, витягни папірець із іменем нового в’язня з комірки, що відповідає камері Міллігана. Замість цього вклади туди чисту смужку паперу й простав на ній хрестики. — Потім він повернувся до Аллена. — Можеш більше ні про що не турбуватися. Тобі залишилось місяців дев’ять, а тоді — умовне звільнення, чи не так? До того часу камера тільки твоя.

Аллен був у захваті. Вони з Томмі та Денні кожну вільну хвилину присвячували малюванню, проте завбачливо залишали всі картини незавершеними.

— Будьте обачними, — порадив Артур. — Ану ж Морено порушить свою обіцянку, щойно отримає полотно?

Аллен зволікав із картиною для Морено майже два тижні, але потім прийшов до його кабінету і вручив лейтенантові пейзаж — причал із пришвартованими човнами. Морено був страшенно втішений.

— До мене точно більше нікого не підселятимуть? — запитав Аллен.

— Я зробив примітку на стенді. Можеш піти й переконатися на власні очі.

Аллен подався до кімнати охорони. На стенді зі схемою розташування камер юнак побачив під своїм іменем смужку паперу з написом: «У камеру до Міллігана більше нікого не селити». Поверх папірця була наліплена прозора клейка стрічка, і все мало досить перманентний вигляд.

Мілліган малював як проклятий: картини для охоронців, для членів адміністрації, для матері й Марлен, щоб ті могли забрати їх додому та продати. Якось його попросили написати картину для вестибюля в’язниці. Томмі намалював грандіозне панорамне полотно, яке прикрасило стіну за стійкою прийому відвідувачів. Він помилково підписав картину своїм іменем, однак Аллен вчасно це помітив, зафарбував підпис Томмі й нашкрябав у куті: «Мілліган».

Більшість із цих робіт він вважав посередніми. Вони призначалися для обміну на щось корисне чи швидкого продажу. Проте одного дня він узявся за дуже важливе для себе полотно — адаптацію картини, на яку він натрапив у художньому альбомі.

Аллен, Томмі й Денні по черзі творили «Грацію Кетлін». Спочатку на картині мала бути аристократка XVII століття з мандоліною в руках. Аллен писав обличчя й долоні. Томмі працював над тлом. Денні виписував деталі. Коли справа дійшла до мандоліни, Денні усвідомив, що не знає, як малювати цей музичний інструмент, тому зобразив у руках дівчини нотні аркуші. Хлопці працювали над цією картиною дві доби без продиху. Коли вона була готова, Мілліган упав на ліжко й заснув мов убитий.

До ув’язнення Стів нечасто з’являвся на сцені. Він був майстерним і відчайдушним водієм, тож декілька разів сидів