Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

— Не знаю, що там хочеться почути Королю, але знаю, що саме хочуть йому сказати, і це брехня.

— Кого ви маєте на увазі?

— Єзуїтів.

— Хіба ж то не вони добилися для вас цієї аудієнції?

— Вони. Але це не означає, що ми маємо згоду стосовно того, що говорити Королю.

Радник відклав шматок індички, яку їв руками, відпив ковток ігристого вина та здивовано подивися на Жана-Батіста.

— Ви кажете мені, що збираєтеся суперечити єзуїтам перед Королем? Мій друже, я щасливий пообідати сьогодні з вами, оскільки дуже боюся, що це востаннє. Але скажіть мені, яку саме мету ви переслідуєте?

— Чесно кажучи, я їх переслідую дві.

— Поганий принцип.

— Але вони для мене як одна, — жваво додав Понсе. — А саме: по-перше, я хочу, щоб Король відрядив мене до Абіссінії як свого повноважного посла, а по-друге, щоб він надав мені усі привілеї, які відповідають цій посаді, у тому числі титул.

— Те, що ви кажете, є амбіційним, але не таким уже й неможливим.

— От бачите!

— Але чому ви так хочете повернутися туди?

— Я на цьому не наполягаю. Але милість короля дозволить мені одразу виконати дві обіцянки, які я дав.

— Дідько забирай! І кому?

— Першу — дівчині. Вона є вищою від мене за походженням. Я пообіцяв з нею одружитися. І не можу на це сподіватися, поки Король не зробить мене шляхтичем.

— Розумію. Це саме те, що зазвичай роблять у вашому віці. А друга присяга?

— Імператору Абіссінії. Я присягнувся йому, що єзуїти не повернуться, і що, коли він проситиме амбасади з Франції, очолювати ту амбасаду буду я.

— Отже, ви маєте просити, щоб відрядили вас, і, водночас, дати знати, що єзуїтів там не хочуть. При тому, що сюди вас довезли саме єзуїти!

— Я не мав вибору. Без них я не зміг би виїхати з Каїру.

— Власне, це я вам і кажу.

— Але вони не знають про мої наміри, — сказав Жан-Батіст.

— Охоче вірю. Тобто вам треба починати суперечити їм в останню мить, у присутності Короля. Ви даєте собі раду, що збираєтеся робити? І ви ще смієтеся!

— Я сміюся тому, що, всупереч очевидності, я повністю певний у собі.

— Молодість робить вас відважним. Будьте обережні. Двір є місцем інтриг, де сміються над мужністю, бо це є така річ, яку перемогти найлегше в світі. Їм достатньо обпертися на декого, хто ховається в тіні, та нанести удар вам у спину.

— Ні, месьє раднику, — промовив Жан-Батіст тихо, — я ще не втратив розуму. Моя певність походить не від сліпоти. Навпаки, вона виникла, коли я тримав очі широко відкритими. Хочете, скажу вам, коли саме? Коли скакав сюди на коні та перетинав це королівство, розмовляючи з народом у селах та в містах. Чи знаєте ви, що я дійшов висновку: людина, яка править усім цим, є великим королем.

— Оце так відкриття!

— Ні, зачекайте. Він тому великий, що я добре пам’ятаю, як, коли я жив у цій країні, постійно чув від старих про Фронду, релігійні війни, страшну чуму та голодомори. А цей король поклав цьому край. Він присмирив сильних світу сього, підкорив шляхту, я бачив у провінціях спустошені двором палаци та повну покору мешканців тих, що вцілили. І подивіться на Церкву: якщо не брати до уваги ту допомогу, яку Король надав їй у боротьбі з протестантами, вона повністю підлягає його владі. Він створив військову міць, дав відсіч зовнішньому ворогу, і могутність його не має рівних.

— Сподіваюся, вам відомо, чого це коштувало? Проти нас об’єдналася Європа, народ стогне під ярмом податків, протестантів і янсеністів травлять, немов диких звірів: ніяких думок у політиці, крім королівських, я вже про це знаю, після тридцяти років у Парламенті.

— Справа не в тому, — сказав Жан-Батіст, заперечно хитнувши головою та знов хапаючись за нитку розмови. — Я не суджу його з точки зору Історії. Я описую справи людини, яка хотіла бути великим королем, і стала ним. Так ось, я кажу: Король Абіссінії теж такий.

— Ви порівнюєте…

— Так. Та сама воля, те саме прагнення все підкорити своїй владі, та сама незрівнянна міць. Ісус І зробив те саме. Якщо взагалі хтось може порозумітися, то це саме вони.

— І ви збираєтеся говорити так з Королем Франції!

— Я певний, що він може до мене прислухатися. Єзуїти йому кажуть: «Абіссінці хочуть повернутися до католицької віри». Я скажу йому: «Ваша Величносте, прийміть дружбу великого східного короля. Відрядіть до нього амбасаду, розпочніть комерцію, купіть у нього золото, продайте йому вироби ваших мануфактур. Але не робіть спроб порушити будову його суспільства, намагаючись його навернути, бо ви самі не потерпіли б, щоб хтось зачіпав будову вашого».

— Жане-Батісте, ви збожеволіли! — скрикнув Сангре, підводячись. — Я надто добре ставлюся до вас, щоб дозволити вам влізти в цю пастку, яку ви самі собі розставили.

Він зробив кілька кроків по кімнаті, повернувся до каміну та, не сідаючи на місце, сказав:

— Що таке Абіссінія, Понсе?

— Країна.

— Ні. Це нічого. Якийсь кут Африки, населений дикунами. Нічого, чуєте мене? А що таке Франція? Це все.

— І це ви кажете мені, месьє раднику? Ви, кому я стільки розповів про Абіссінію; ви, хто порівнює характери та звичаї та стверджує, що не можна про них судити, не пізнавши їх; ви, хто радив мені писати…

— Писати, так. Але не говорити. І ще менше — говорити Королю. Те, що я кажу, поділяють та розуміють дуже небагато людей. Ось чому я кидаю мої думки в цю широку літературну річку, з якої мою пляшку, можливо, виловить колись інший охочий до них, який мене почує. Але зараз ми маємо те, що думає увесь світ, а весь світ думає те саме, що й Король. Якщо він шукав могутності, то не для того, щоб дозволити з кимось себе порівнювати. І менш за все з людьми, до яких, як він гадає, ніколи не приходила цивілізація. Я вас попереджаю, Понсе. З усією моєю дружбою, прихильністю, яку я до вас плекаю, і яка є тією ж самою, яку плекають до сина. Будь-яке порівняння королівської могутності з могутністю якогось там тубільця, будь він хоч християнин, буде розцінене, як образа, і ви одразу ж втратите не лише надію отримати бажане, але й саму можливість вільно виїхати з цієї країни.

Жан-Батіст був збентежений таким відвертим та щирим попередженням.

— Що ж мені робити? — сказав він понуро.

— Запишіть ваші думки. Я стою на цьому. Потім побачимо, як їх