read-books.club » Сучасна проза » Історія втечі та повернення, Елена Ферранте 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

80
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Історія втечі та повернення" автора Елена Ферранте. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 95 96 97 ... 115
Перейти на сторінку:
«Але ж хлопець не стріляв». Він вибухнув: «Зброя була заряджена, а якби він таки вистрелив?» Я крикнула: «Але не вистрелив!» Він теж підніс голос: «То я мав чекати, аж доки він вистрелить, і тільки тоді заявляти?!» Я крикнула: «Не репетуй, твої нерви нікуди не годяться!» Він відповів: «Думай про свої нерви». Мною аж трусило, марно було пояснювати йому, що хоч словами й тоном я сперечалася з ним, але насправді це становище здавалося мені дуже небезпечним, я хвилювалася. «Я боюся за тебе, – сказала я, – за дівчаток, за себе саму». Але він не став мене потішати. Зачинився у себе в кімнаті і намагався працювати над книжкою. Тільки через кілька тижнів він сказав мені, що до нього приходили двоє поліцейських у цивільному і питали про деяких студентів, показавши йому фотографії. Першого разу він прийняв їх люб’язно і так само люб’язно відправив геть, не давши ніякої інформації. За другим разом спитав:

– Ці молоді люди скоїли якісь злочини?

– Поки що ні.

– То чого ви хочете від мене?

І відпровадив їх до дверей, виявивши максимум презирливої ввічливості, на яку тільки був здатен.

98

Ліла не дзвонила мені місяцями, була, мабуть, дуже заклопотана. Я теж не намагалася зв’язатися з нею, хоч і відчувала в цьому потребу. Щоб зменшити відчуття порожнечі, я спробувала ще більше зблизитися з Маріарозою, але для цього було чимало перешкод. Франко вже постійно мешкав у квартирі моєї зовиці, а П’єтро не подобалися ані мої надто тісні стосунки з його сестрою, ані те, що я бачуся з колишнім хлопцем. Якщо я затримувалася в Мілані більше ніж на один день, у нього погіршувався настрій, вискакувало уявне нездужання, а напруга в родині зростала. До того ж самому Франко, який здебільшого виходив з дому лише на медичні процедури, яких усе ще потребував, моя присутність була не до вподоби, він не терпів занадто голосного щебетання дівчаток й іноді зникав кудись з дому, тривожачи і Маріарозу, і мене. Крім того, моя зовиця мала сотні різних обов’язків, навколо неї весь час крутилися жінки. Її помешкання було чимось на кшталт місця зустрічей, хто тільки сюди не приходив – інтелектуалки, добропорядні синьйори, робітниці, що тікали сюди від своїх брутальних партнерів, дівчата, що збилися зі шляху – тому вона мала для мене мало часу, та й, зрештою, вона занадто демонструвала дружні почуття до всіх цих жінок, щоб я могла мати якусь певність щодо наших стосунків. Але в неї вдома в мені на кілька днів знову розгорялося бажання пізнавати нове, а іноді навіть писати. Точніше, я думала, що мені хочеться писати.

Ми багато говорили про нас. Хоч усі ми тут були жінки – Франко якщо не тікав з дому, то замикався у своїй кімнаті – нам було дуже важко зрозуміти, що таке жінка. Після глибокого аналізу кожного нашого вчинку, думки, висловлювання чи мрії виявлялося, що вони нам не належать. Це самокопання доводило до відчаю слабших з нас, тих, що не терпіли надто глибокої саморефлексії і вважали, що шлях до свободи веде через усунення з нашого життя чоловіків. Були то динамічні часи, раз у раз здіймалися хвилі перемін. Багато хто з нас боявся повернення монотонної нерухомості й намагався триматися на гребені хвилі, удаючись до крайніх тверджень і зі страхом та люттю дивлячись униз. У певний момент стало відомо, що служба порядку комуністичної організації «Лотта Контінуа» розігнала маніфестацію феміністок, і пристрасті розгорілися настільки, що коли котрась із найнепримиренніших активісток виявила, що у Маріарози вдома живе мужчина – вона цього не афішувала, але й не приховувала – дискусія набрала вкрай жорстких і драматичних тонів.

Такі моменти я ненавиділа. Мені потрібні були стимули, а не конфлікти, поле для досліджень, а не догми. Принаймні так я говорила собі самій, іноді також Маріарозі, яка слухала мене мовчки. Під час однієї з таких розмов я заговорила про свої стосунки з Франко в часи Вищої нормальної школи, про те, що вони для мене означали. «Я вдячна йому, – казала я, – від нього я багато чого навчилася, і мені прикро, що нині він так холодно ставиться до мене і до дівчаток». Я трохи замислилась і провадила далі: «Можливо, у цьому прагненні чоловіків вчити нас є щось не те; тоді я була дуже молода й не помічала, що це його бажання змінювати мене означало, що я не подобалась йому такою, якою я була, він хотів, щоб я була іншою, а точніше, він прагнув у мені не просто жінки, а такої жінки, якою, на його думку, міг би бути він сам, якби був жінкою. Я була для Франко можливістю продовжити себе в царину жіночого, заволодіти жіночістю: я була символом його всемогутності, доказом того, що він вміє належним чином бути не тільки чоловіком, а й жінкою. І коли нині я більше не є для нього частиною його єства, він почувається зрадженим».

Саме так я висловилася. Маріароза слухала мене зі справжньою цікавістю, а не з тим удаваним інтересом, з яким слухала всіх. «Напиши щось про це», – вмовляла вона мене. Тоді зворушено прошепотіла, що того Франко, про якого я говорила, вона пізнати не встигла. А потім додала: «Може, це й на краще, інакше я б ніколи в нього не закохалася, ненавиджу розумників, які кажуть, якою мені треба бути; волію цього стражденного, розважливого чоловіка, який живе в мене вдома і про якого я мушу піклуватися». Відтак далі наполягала: «Запиши це, усе те, що ти сказала».

Я кивнула на знак згоди і, тішачись, а водночас бентежачись через цю похвалу, дещо схвильовано почала говорити про свої стосунки з П’єтро, про те, як він намагається нав’язати мені свій спосіб бачення. Тепер Маріароза вибухнула сміхом, і піднесений тон нашої розмови змінився. Порівнювати Франко з П’єтро? «Та ти жартуєш, – сказала вона, – П’єтро ледве спроможний якось справлятися зі своєю мужністю, і навіть мови нема про те, щоб він був здатен нав’язати тобі своє розуміння жіночості. А знаєш що? Я була певна, що зрештою ти за нього не вийдеш. Я була певна, що навіть якщо вийдеш, то через рік покинеш. Я могла б заприсягтися, що ти не захочеш народжувати від нього дітей. Той факт, що ви все ще разом, здається мені якимсь дивом. Ти справді порядна дівчина. Бідолашка».

99

Ось до чого ми дійшли: сестра мого чоловіка вважає мій шлюб помилкою і відкрито мені про це

1 ... 95 96 97 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія втечі та повернення, Елена Ферранте», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"