read-books.club » Фантастика » Зламані янголи 📚 - Українською

Читати книгу - "Зламані янголи"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зламані янголи" автора Річард К. Морган. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 95 96 97 ... 129
Перейти на сторінку:
посуне далі і зникне.

— Кометник?

Пілотеса розвела руками.

— Післябойова орбіта захоронения, автоматичні бойові системи. Це круговий маршрут. Схоже, так триває вже тисячі років.

— Що сталося з Яном? — пролунав напружений до краю голос Вардані.

— Він полетів без нас, — у мене з’явилася думка. — Він чкурнув у браму, так? Ти бачила?

— Ага, як прутень у піхву, — з несподіваною єхидністю сказала Вонґсават. — Він умів літати. А це ж, блін, був мій корабель.

— Він боявся, — збайдужіло промовила археологістка.

На неї витріщилося залите кров’ю обличчя Люка Депре.

— Ми всі боїмося, пані Вардані. Це не виправдання.

— Дурень, — вона оглянула нас усіх. — Ви всі, ви, блін… Дурні. Він не боявся цього. Цього граного… Світлового шоу. Він боявся його.

Вона різко кивнула на мене й уп’ялася поглядом мені в очі.

— Де Цзян? — раптом запитала Сунь. Серед бурі іншопланетної техніки ми лише тепер помітили відсутність тихого ніндзя.

— Більша його частина на Люкові, — грубо відповів я. — Решта лежить на підлозі стикувального модуля. Це ультравібра «Наґіні» постаралася. Гадаю, Ян, швидше за все, боявся ще й його. Так, Таню?

Вардані відвела очі.

— А його пам’ять? — на обличчі Суджіяді нічого не відобразилось, але мені й не потрібно було цього бачити. У мене в переніссі знову збунтувалися спеціальні вовчі гени — аж носові пазухи заболіли.

Загинув член зграї.

Я притлумив це, витіснив за допомогою характерного прийому посланців. Похитав головою.

— Ультравібра, Маркусе. Йому дістався повний заряд.

— Шнайдер… — Вонґсават замовкла й вимушено почала знову. — Я…

— Забудь про Шнайдера, — сказав я їй. — Він небіжчик.

— Ставай у чергу.

— Ні, Амелі, він небіжчик. Справді небіжчик, — тут вона вп’ялась у мене поглядом, на мене з недовірою поглянула Таня Вардані. — Я замінував паливні елементи «Наґіні». Запрограмував вибух після прискорення під дією планетарної сили тяжіння. Він обернувся на пару, щойно влетів у браму. Добре, якщо хоч уламки лишилися.

У нас над головами зійшлася в машинному танці ще одна партія золотавих і фіалкових снарядів, які, замерехтівши, винищили один одного.

— Ти підірвав «Наґіні»? — важко було сказати, що відчуває Вонґсават, — таким здавленим був її голос. — Ти підірвав мій корабель?

— Якщо уламки так розсіялися, — задумливо промовив Депре, — Каррера може вирішити, що від цього вибуху загинули ми всі.

— Це якщо Каррера справді там, — Генд дивився на мене так, як перед цим дивився на співошпилі. — Якщо все це — не хитрий план посланців.

— Ой, Генде, що таке? Шнайдер спробував укласти з тобою якусь угоду, коли ти пішов погуляти?

— Я геть не розумію, про що ти, Ковачу.

Може, він і казав правду. Мені раптом якось забракло сил цим перейматися.

— Каррера прилетить сюди незалежно від того, що станеться, — сказав я їм. — Він у цьому педант, і він захоче побачити корабель. У нього буде можливість якось нейтралізувати систему нанобів. Але його поки що тут не буде. Поки що все довкола захаращене уламками «Наґіні», а викиди з брами вказують на повноцінний космічний бій. Це його ненадовго затримає. А нам дає трохи часу.

— Часу на що? — запитав Суджіяді.

Все на мить завмерло, і в мені пробудився посланець. Я розгорнутим периферійним зором стежив за їхніми обличчями та позами, оцінював можливі прихильності та зради. Заблокував емоції, відкинув корисні дрібнички, якими вони могли мене забезпечити, й позбувся всього іншого. Прибрав вовчу відданість зграї, придушив те почуття, що ще каламутно жевріло між Танею Вардані та мною. Ввійшов у впорядкований холод робочого режиму посланця. Прийняв рішення й розіграв останню свою карту.

— Перш ніж замінувати «Наґіні», я зняв скафандри з трупів, які ми знайшли, й засунув їх у нішу в першій камері за стикувальним модулем. Якщо не брати до уваги скафандра з пошкодженим шоломом, то йдеться про чотири придатних для користування скафандри. Це стандартна суцільна модель. Їхні запаси повітря поповнюються в таких середовищах, як це — там, де атмосфера не під тиском. Крутніть клапани — і вони просто будуть його всмоктувати. Ми підемо двома хвилями. Хтось із першої хвилі повернеться з запасними скафандрами.

— А тим часом, — глузливо промовила Вардані, — Каррера чигатиме на нас по інший бік брами. Я так не думаю.

— Я не маю на увазі робити це зараз, — тихо відказав я. — Просто пропоную повернутися й забрати скафандри, поки є час.

— А коли Каррера прибуде на борт? Що тоді пропонуєш робити? — ненависть на обличчі Вардані була чи не найпотворнішим із того, що я бачив останнім часом. — Сховатися від нього?

— Так, — я постежив за реакціями співрозмовників. — Саме так. Пропоную сховатися. Заглибитися в корабель і чекати. Хоч яку команду відправить Каррера, їй вистачить обладнання, щоби знайти наші сліди у стикувальному модулі й не тільки. Проте вона не знайде нічого, що не можна було би списати на те, що ми побували тут, а тоді всі разом сіли в «Наґіні» й розірвалися на шматки. Логічно припустити, що ми всі загинули. Він проведе обшук, встановить заявний буй, як ми й планували, а тоді піде. В нього немає ні людей, ні часу на те, щоб зайняти корабель завдовжки понад п’ятдесят кілометрів.

— Ні, — промовив Суджіяді. — Але він залишить один загін, щоб за ним нагледіти.

Я нетерпляче змахнув рукою.

— Тоді ми його переб’ємо.

— І я не сумніваюся, що з іншого боку брами на нас чекатиме ще один загін, — похмуро заявив Депре.

— То й що? Господи, Люку. Ти ж колись заробляв цим на життя, хіба ні?

Найманий убивця винувато всміхнувся.

— Так, Такеші. Але ми всі хворі. А ти говориш про Клин. До двадцяти бійців тут, а з іншого боку брами, можливо, вдвічі більше.

— Я не думаю, що ми справді…

Палубу раптово струсонуло, від чого Генд і Таня Вардані похитнулися. Решта нас встояла з набутою у боях легкістю, та все ж…

У волокнах судна пролунав стогін. Співошпилі на платформі, здавалося, ледь чутно співчутливо зашуміли.

Мене охопила неясна бентега. Щось не так.

Я підвів погляд на екрани й побачив, як мережа захисту знову винищила системи, що пішли в атаку. Тепер усе це неначе відбувалося трішечки ближче.

— Ви, поки мене не було, справді вирішили, що ми тут у безпеці? Так?

— Ми все підрахували, Ковачу, — Вонґсават кивнула на Сунь і Вардані. Спеціалістка з систем нахилила голову. Вардані просто вп’ялась у мене поглядом. — Виглядає на те, що той наш друзяка стикується з нами раз на дванадцять тисяч років. А зважаючи на датування більшості руїн на Санкції-IV, це означає, що цей бій відбувався вже разів зі сто —

1 ... 95 96 97 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"