Читати книгу - "Зламані янголи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Кометник?
Пілотеса розвела руками.
— Післябойова орбіта захоронения, автоматичні бойові системи. Це круговий маршрут. Схоже, так триває вже тисячі років.
— Що сталося з Яном? — пролунав напружений до краю голос Вардані.
— Він полетів без нас, — у мене з’явилася думка. — Він чкурнув у браму, так? Ти бачила?
— Ага, як прутень у піхву, — з несподіваною єхидністю сказала Вонґсават. — Він умів літати. А це ж, блін, був мій корабель.
— Він боявся, — збайдужіло промовила археологістка.
На неї витріщилося залите кров’ю обличчя Люка Депре.
— Ми всі боїмося, пані Вардані. Це не виправдання.
— Дурень, — вона оглянула нас усіх. — Ви всі, ви, блін… Дурні. Він не боявся цього. Цього граного… Світлового шоу. Він боявся його.
Вона різко кивнула на мене й уп’ялася поглядом мені в очі.
— Де Цзян? — раптом запитала Сунь. Серед бурі іншопланетної техніки ми лише тепер помітили відсутність тихого ніндзя.
— Більша його частина на Люкові, — грубо відповів я. — Решта лежить на підлозі стикувального модуля. Це ультравібра «Наґіні» постаралася. Гадаю, Ян, швидше за все, боявся ще й його. Так, Таню?
Вардані відвела очі.
— А його пам’ять? — на обличчі Суджіяді нічого не відобразилось, але мені й не потрібно було цього бачити. У мене в переніссі знову збунтувалися спеціальні вовчі гени — аж носові пазухи заболіли.
Загинув член зграї.
Я притлумив це, витіснив за допомогою характерного прийому посланців. Похитав головою.
— Ультравібра, Маркусе. Йому дістався повний заряд.
— Шнайдер… — Вонґсават замовкла й вимушено почала знову. — Я…
— Забудь про Шнайдера, — сказав я їй. — Він небіжчик.
— Ставай у чергу.
— Ні, Амелі, він небіжчик. Справді небіжчик, — тут вона вп’ялась у мене поглядом, на мене з недовірою поглянула Таня Вардані. — Я замінував паливні елементи «Наґіні». Запрограмував вибух після прискорення під дією планетарної сили тяжіння. Він обернувся на пару, щойно влетів у браму. Добре, якщо хоч уламки лишилися.
У нас над головами зійшлася в машинному танці ще одна партія золотавих і фіалкових снарядів, які, замерехтівши, винищили один одного.
— Ти підірвав «Наґіні»? — важко було сказати, що відчуває Вонґсават, — таким здавленим був її голос. — Ти підірвав мій корабель?
— Якщо уламки так розсіялися, — задумливо промовив Депре, — Каррера може вирішити, що від цього вибуху загинули ми всі.
— Це якщо Каррера справді там, — Генд дивився на мене так, як перед цим дивився на співошпилі. — Якщо все це — не хитрий план посланців.
— Ой, Генде, що таке? Шнайдер спробував укласти з тобою якусь угоду, коли ти пішов погуляти?
— Я геть не розумію, про що ти, Ковачу.
Може, він і казав правду. Мені раптом якось забракло сил цим перейматися.
— Каррера прилетить сюди незалежно від того, що станеться, — сказав я їм. — Він у цьому педант, і він захоче побачити корабель. У нього буде можливість якось нейтралізувати систему нанобів. Але його поки що тут не буде. Поки що все довкола захаращене уламками «Наґіні», а викиди з брами вказують на повноцінний космічний бій. Це його ненадовго затримає. А нам дає трохи часу.
— Часу на що? — запитав Суджіяді.
Все на мить завмерло, і в мені пробудився посланець. Я розгорнутим периферійним зором стежив за їхніми обличчями та позами, оцінював можливі прихильності та зради. Заблокував емоції, відкинув корисні дрібнички, якими вони могли мене забезпечити, й позбувся всього іншого. Прибрав вовчу відданість зграї, придушив те почуття, що ще каламутно жевріло між Танею Вардані та мною. Ввійшов у впорядкований холод робочого режиму посланця. Прийняв рішення й розіграв останню свою карту.
— Перш ніж замінувати «Наґіні», я зняв скафандри з трупів, які ми знайшли, й засунув їх у нішу в першій камері за стикувальним модулем. Якщо не брати до уваги скафандра з пошкодженим шоломом, то йдеться про чотири придатних для користування скафандри. Це стандартна суцільна модель. Їхні запаси повітря поповнюються в таких середовищах, як це — там, де атмосфера не під тиском. Крутніть клапани — і вони просто будуть його всмоктувати. Ми підемо двома хвилями. Хтось із першої хвилі повернеться з запасними скафандрами.
— А тим часом, — глузливо промовила Вардані, — Каррера чигатиме на нас по інший бік брами. Я так не думаю.
— Я не маю на увазі робити це зараз, — тихо відказав я. — Просто пропоную повернутися й забрати скафандри, поки є час.
— А коли Каррера прибуде на борт? Що тоді пропонуєш робити? — ненависть на обличчі Вардані була чи не найпотворнішим із того, що я бачив останнім часом. — Сховатися від нього?
— Так, — я постежив за реакціями співрозмовників. — Саме так. Пропоную сховатися. Заглибитися в корабель і чекати. Хоч яку команду відправить Каррера, їй вистачить обладнання, щоби знайти наші сліди у стикувальному модулі й не тільки. Проте вона не знайде нічого, що не можна було би списати на те, що ми побували тут, а тоді всі разом сіли в «Наґіні» й розірвалися на шматки. Логічно припустити, що ми всі загинули. Він проведе обшук, встановить заявний буй, як ми й планували, а тоді піде. В нього немає ні людей, ні часу на те, щоб зайняти корабель завдовжки понад п’ятдесят кілометрів.
— Ні, — промовив Суджіяді. — Але він залишить один загін, щоб за ним нагледіти.
Я нетерпляче змахнув рукою.
— Тоді ми його переб’ємо.
— І я не сумніваюся, що з іншого боку брами на нас чекатиме ще один загін, — похмуро заявив Депре.
— То й що? Господи, Люку. Ти ж колись заробляв цим на життя, хіба ні?
Найманий убивця винувато всміхнувся.
— Так, Такеші. Але ми всі хворі. А ти говориш про Клин. До двадцяти бійців тут, а з іншого боку брами, можливо, вдвічі більше.
— Я не думаю, що ми справді…
Палубу раптово струсонуло, від чого Генд і Таня Вардані похитнулися. Решта нас встояла з набутою у боях легкістю, та все ж…
У волокнах судна пролунав стогін. Співошпилі на платформі, здавалося, ледь чутно співчутливо зашуміли.
Мене охопила неясна бентега. Щось не так.
Я підвів погляд на екрани й побачив, як мережа захисту знову винищила системи, що пішли в атаку. Тепер усе це неначе відбувалося трішечки ближче.
— Ви, поки мене не було, справді вирішили, що ми тут у безпеці? Так?
— Ми все підрахували, Ковачу, — Вонґсават кивнула на Сунь і Вардані. Спеціалістка з систем нахилила голову. Вардані просто вп’ялась у мене поглядом. — Виглядає на те, що той наш друзяка стикується з нами раз на дванадцять тисяч років. А зважаючи на датування більшості руїн на Санкції-IV, це означає, що цей бій відбувався вже разів зі сто —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.