Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

що законодавчі акти, прийняті раніше, підлягають застосуванню в частині, що не суперечить такому закону. Такі застереження були включені до законів «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (п. 3 розділу XIII «Прикінцеві положення»); «Про іпотеку» (п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення»); «Про забезпечення вимоги кредиторів та реєстрацію обтяжень» (п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення»). Тут наведені тільки окремі приклади із законодавчої практики середини — кінця 2003 р. Справжня кількість законів, до яких включені застереження наведеного змісту, є значно більшою.

Включення таких застережень до нового закону виключає застосування спеціальних правових норм, що встановлені раніше прийнятими законодавчими актами, що суперечать новому закону.

2. Законодавець мав би виявляти більшу обачність при включенні застережень, про які йдеться, до крупних законодавчих актів, особливо кодифікованих, оскільки широта сфери дії таких актів і кількість законів, що можуть конкурувати із крупним законодавчим актом, до якого додане зазначене застереження, є значною, а законодавча практика свідчить про те, що в процесі законотворчості перевірка законопроекту на його відповідність раніше прийнятим законам не здійснюється. Проте до Кодексу адміністративного судочинства було включене положення, відповідно до якого «закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу» (п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»). У силу цього застереження до заяв про поновлення на роботі державних службовців мав застосовуватись строк тривалістю один рік, встановлений ч. 2 ст. 99 КАС. Судова практика, керуючись здоровим глуздом, стала застосовувати місячний строк, що встановленій частиною першою ст. 233 КЗпП. Але ж при цьому не давалось обґрунтування, чому частина перша ст. 233 КЗпП підлягає переважному застосуванню перед ч. 2 ст. 99 КАС. Воно не давалось тому, що його дати було неможливо. Законодавець дав чітку вказівку: не застосовувати раніше прийняті законодавчі акти усупереч Кодексу адміністративного судочинства. Немає будь-яких підстав стверджувати, що ця вказівка не поширюється на спеціальні правові норми, що встановлені раніше прийнятими законодавчими актами.

Колізія, про яку тут йшлося, була усунута при внесенні змін до Кодексу адміністративного судочинства Законом від 7 липня 2010 року[195]. Але до проекту Трудового кодексу застереження про застосування раніше прийнятих законів лише в частині, в якій вони не будуть суперечити Трудовому кодексу, таке застереження включене.

Що стосується правотворчої практики, то вона повинна була б відмовитись від подальшого використання застереження, про яке йдеться, оскільки воно лише дезорганізує суспільні відносини. Замість цього треба було б одночасно з прийняттям певного закону вносити зміни до раніше прийнятих законів, що значно спростило б вирішення колізій у законодавстві.

Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного
§ 64. Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються за допомогою висновку від протилежного, як невід’ємна частина змісту нормативно-правових актів

Правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, текстуально в актах законодавства не закріплюються, але вони закріплюються в них логічно і є невід'ємною частиною змісту нормативних правових актів. За допомогою висновку від протилежного може виявлятись також юридичний зміст інших правових актів.

1. Можна було б зразу перейти до аналізу практичних проблем використанім висновку від протилежного при тлумаченні нормативно-правових актів та застосування правових норм, виявлених у такий спосіб, маючи на увазі, що особа, яка має диплом юриста, розуміє, про що йдеться. Виявляється, однак, що ця думка є помилковою. По-перше, в підручниках, на яких студенти юридичних факультетів опановують професію юриста, висновок від протилежного у кращому випадку лише згадується, а зазвичай — і не згадується. Тож пересічний власник диплома юриста взагалі не розуміє, що це таке — правові норми, що логічно закріплюються в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного. За таких умов з фахівцями взагалі не можна вести дискусію на тему особливостей застосування таких правових норм.

По-друге, в науковій літературі висновок від протилежного отримав вельми суперечливу інтерпретацію. Так, І. С. Перетерський писав про те, що висновок від протилежного ґрунтується на середньовічному вислові «expressio unius — exclusion alterius» (твердження чого-небудь виключає протилежне), що мав поширення в «буржуазній» доктрині, що була сучасною творчості І. С. Перетерського[196]. А. Ф. Черданцев, що тривалий час досліджував проблеми тлумачення права і договору, також стверджує, що висновок від протилежного «ґрунтується на логічному законі суперечності»[197]. Цю думка підтримали Ю. М. Тодика[198], О. В. Капліна[199]. Правда, О. В. Капліна зауважує, що «для точності і ясності цей закон слід було б назвати законом недопущення суперечності або принципом несуперечності», оскільки неможливо що-небудь водночас стверджувати і заперечувати[200]. Це дійсно так, але ж справа в тому, що висновок від протилежного, якщо йдеться про використання цього висновку для виявлення правових норм, які логічно закріплені в актах законодавства, не ґрунтується на законі недопущення суперечності чи принципі несуперечності. Висновок від протилежного у такому розумінні є дещо іншим інструментом, хоч його використання передбачає дотримання закону несуперечності. Отже, є потреба охарактеризувати висновок від протилежного як інструмент правотлумачення на елементарному рівні.

Сутність цього висновку на такому рівні пояснював англійський науковець-фахівець у галузі логіки У. Мінто ще в другій половині XIX століття. Серед фахівців-юристів ім’я У. Мінто відоме не дуже широко, тому слід пояснити,