Читати книгу - "Вітри сподівань"

Все, що в хаті, то твоє. Рід великий, хата біла, Все, що в хаті, то твоє. А я бідний, безталанний: Степ широкий — то ж мій сват, Шабля, люлька — вся родина, Сивий коник — то ж мій брат. Шабля, люлька — вся родина, Сивий коник — то ж мій брат. Ой, як тяжко жити стало, Бо ті прокляті пани Із нас шкури поздирали Та пошили жупани. Із нас шкури поздирали Та пошили жупани.

Петро Гусак підтягував гарним голосом, і гурт козаків так виспівував, що дівочі пісні затихли, а козакам так хотілося догодити київським дівкам, що співали, допоки і голоси не надірвали. У селищі зрозуміли, що тепер їхня черга віддячувати, і дівочі наспіви бентежили хлопців, проникаючи в козацькі душі. Петро Гусак розчулився, слухаючи журливі пісні, і стиха почав оповідати Андрію з Яремою про свою чоловічу долю. Охай Григорій з побратимом Усенком Сергієм вигравали на торбані[88] та чакані,[89] дібравши мелодії під пісні, що долинали з селища, а Петро все згадував про своє минуле. Андрій з Яремою слухали, немов зачаровані, перипетії долі близького їм товариша, нічого не запитуючи й не перебиваючи душевної сповіді.

Вранці треба було відправляти до Києва вістових від півсотні Гусака.

Петро не роздумуючи доручив це Макару Пилипенку, і десятка, швидко зібравшись, вирушила до полковника Станіслава Кричевського. Проїжджаючи повз селище, звідки вчора лунали дівочі пісні, хлопці ледь голови не поскручували, виглядаючи тих дзвінкоголосих дівчат, що до півночі не давали їм спати, мріючи хоч раз поглянути на їхню красу. Та побіля хатинок та на грядах було видно лишень якихось жінок у довгих спідницях та чоловіків на сінокосі. Дітвора, угледівши козацькі лави, з криками та веселим лементом побігла навперейми Макаровій десятці. При появі дітлахів лиця козаків повеселішали, і вони стишили біг коней та почали гукати до дітей:

— Гей, малеча, не лізьте під коней!.. У кого сестра відданиця, той верхи проїде… Не стьобайте коня, от бісові діти!

Та даремно, малеча шаленіла від радощів, і коли вже сміливіші почали шарпати за поводи коней, Макар ляснув малахаєм та крикнув козакам:

— Відривайся! Учвал за мною!

Козаки з веселими вигуками рушили навскач, а за ними ще довго бігли дітлахи та чувся свист підлітків.

— От бісенята, дрібнота босонога, і вони туди ж… Ще й груддя шпурляють! — сміючись, крикнув Макар, коли десятка вже відірвалась від настирливої малечі.

Сидоренко, порівнявшись із Макаром, гукнув:

— Я, пане десятнику, від ляхів не так коня гнав, а від цих треба було чвалом!

Аж до Києва хлопці реготали, але коли за пагорбом побачили золотаві бані київських храмів, примовкли, розглядаючи не бачене більшістю з них видовище.

Андрій з Яремою побували тут узимку, та нараз і в Андрія від побаченого аж дух перехопило. Він дивився на це казкове місто, і йому хотілося скоріше побачити зблизька пагорби в літньому вбранні, на яких височіли храми, ошатні київські вулички, величний Дніпро і безкраї лісові далі на його лівому березі. Макар, спохмурнівши, їхав попереду десятки, роззираючись навкруги. «Мабуть, наш десятник силкується пригадати, якими манівцями виїхати до Замкової гори», — подумав Андрій і, наздогнавши десятника, притишив Орлика.

— Пане Макаре, ми вже тут бувальці. А все ж спитаю знаючого перехожого, де той полковник облаштувався, — звернувся він до Макара, і той схвально кивнув головою.

Попереду на перехресті вулиць Андрій побачив зруб колодязя, а побіля нього однокінну каруцу і направив свого Орлика до неї.

Візник, під’їхавши до довгого корита з водою, чекав, доки його кінь нап’ється води.

— Здорові були, чоловіче добрий! — привітався Андрій і за для поваги спішився.

— Доброго здоров’я, козаче! — веселим голосом відповів візничий і, зачепивши цебер за ключину, почав опускати його в колодязь.

Його кінь стояв тепер, смикаючись назад і щоразу силкуючись відступитися від корита. Віжки були прив’язані до дебелого окоренка поряд з коритом, і це йому не вдавалося, а було помітно, що кобилці хотілося поглянути на заїжджого жеребчика. Чоловік дістав воду, вилив її до корита і тільки тоді звернувся до Андрія:

— Підводь коника, водиця у нас цілюща, всім мож