Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

до маршу будить вояків. Лопочуть верблі по казармах, весна тріпочеться, мов спів, весна тріпочеться, мов птах, у клітці сірих коридорів і день накреслює свій шлях на мапі неба. Гаснуть зорі, мов очі втомлених коханок. Ось кленів ряд в стобарвній зливі. Весни пожежа підпалила ранок — і знову день окрилений, і знову день п’янливий. Вітри на кленах грають, мов на мідних трубах, вітри — світанку сурмачі. Дівчатам млосно, болісно і любо, в обіймах мліють, ячучи. Пробудяться, розкриють тьмяні очі, почувши верблі, верблі вояків. Це верблі весняні, це верблі у маршрут, та серце схвилював цей спів, нагадуючи верблі смерті. Слова коханців юних і палких, слова, мов гроші, пристрастю протерті, німіють. Все ж таки життя кипучого нікому не зв’язати! І кидає весна слова команди, прикази радісні й крилаті нестримних перемог, осяяних оман. Стоїть казарма чорним кубом, дуднить під кроками майдан, і ранок б’є у сонця бубон… 22 лютого 1935 Балада провулка
Де, заламавши руки сині, рятунку кличе ніч намарне, колишуться п’яниці й тіні біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, ліхтарня, мов лілея, в’яне, і світ недійсний, тільки миші ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, де лупії і сажотруси співають гімни над склянками і славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані смутку, схиляючись до касопорців[88] обличчям зморщеним, мов губка, фальшиві карти в пальцях корчить. Оперши лікті у задумі, нічного промислу любимці пливуть на плахтах диму й шуму під лопіт зір у скрипки скриньці. В кублі химер, верзінь, наруги під хлип свічок — тремтливих птахів — ворожать лупіям папуги, і грузнуть в стіл слова, мов цвяхи. Знічев’я плачуть горлорізи і сповідаються горілці, і, мов павук, у горло лізе забутий спів, подертий в кільця. Знов сажотруси стягом гімну життя похвалу залопочуть. Хто це у кухоль знагла гримнув? …………………………………… Чарки, мов птахи, відлітають понад столами, попід стелю лопочуть крилами скляними, дзвінками грають понад синім кущем димів, що корчму стелять. Зів’яла вже зоря остання, і місяць теж зів’яти мусив, та в черепа розбитій мушлі шумить і плеще аж до рання хор лупіїв і сажотрусів. 30 січня 1936