Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мовчун сидів на коні посеред дороги, схилившись легко вперед, худий, грізний і похмурий. Ворон зупинився за п'ятнадцять метрів від нього, витягнув зброю. Він прикрив собою Сонечко.
Вона побачила, що я наближаюся, посміхнулася і помахала рукою. Не дивлячись на всю напруженість ситуації, я посміхнувся у відповідь.
Ворон блискавично повернувся. Його губи розтягнулися, показавши зуби. Гнів, а можливо навіть ненависть, запалали в його очах. Я зупинився поза зоною досяжності його ножів. Не скидалося, що він мав бажання порозмовляти.
Кілька хвилин ніхто не рухався. Ніхто не хотів обізватися першим. Я поглянув на Мовчуна. Той знизав плечима. Далі його план не сягав.
Сюди мене привела цікавість. Частково я її задовольнив. Вони живі й втікають. Неясним залишалося тільки “чому?”
На моє здивування Ворон здався першим.
-- Що ти тут робиш, Док?
А я гадав, він впертіший за осла.
-- Шукаю тебе.
-- Навіщо?
-- З цікавості. Нам з Мовчуном небайдужа доля Сонечка. Ми переживали.
Ворон насупився. Такого він не очікував.
-- Як бачиш, з нею все гаразд.
-- Ага. Схоже, що так. А з тобою?
-- Хіба не видно, що я в порядку?
Я глянув на Мовчуна. Тому було нічого сказати.
-- В нас закралися сумніви, Ворон. Поважні сумніви.
Той перейшов у оборону.
-- Що ти в біса плетеш?
-- Чувак цурається своїх камрадів. Поводиться з ними як з лайном. Тоді дезертирує. Людям стало цікаво довідатися, що відбувається.
-- Капітан знає, що ви тут?
Я знов поглянув на Мовчуна. Той кивнув.
-- Ага. Не хочеш просвітити нас, старий друзяко? Мене, Мовчуна, Капітана, Корнішона, Елмо, Гобліна; ми всі здогадуємося…
-- Не намагайтеся затримати мене, Док.
-- Чому ти завжди шукаєш зачіпки? Хто казав щось про затримання? Якби хтось хотів тебе затримати, тебе б тут зараз не було. Тобі не вдалося б віддалитися від Вежі.
Він був дуже здивований.
-- Вони це все передбачили, Корнішон і Старий. Вони відпустили тебе. Дехто з нас хотів би знати чому. Тобто, нам здається, що ми знаємо, і якщо це дійсно так, то ти маєш моє благословення. І Мовчуна. І мабуть, всіх тих, хто не зупинив тебе.
Ворон насупив брови. Він знав на що я натякав, проте не міг збагнути цього. Факт, що він не був зі старої гвардії Загону, мішав взаєморозумінню.
-- Скажу так, -- продовжив я. – Ми з Мовчуном так розуміємо, що вас вважатимуть полеглими в бою. Обидвох. Ніхто не мусить знати, що це не так. Але, розумієш, ти наче втікаєш з дому. Хоча ми й бажаємо тобі добра, нам трохи боляче через те, як ти це зробив. Тебе прийняли в Загін. Ти пройшов з нами крізь пекло. Ти… Тільки подумай, що нам з тобою довелося пережити. А ти повівся з нами, як з лайном. Нам це не до вподоби.
Нарешті він второпав.
-- Інколи трапляється щось настільки важливе, що ти не можеш розповісти про це навіть найкращим друзям, -- сказав він. – Ви могли б заплатити за це життям.
-- Я так і думав. Ну, не переживай!
Мовчун зліз з коня і почав розмовляти з Сонечком. Здавалося, вона не помічала напруги, що панувала між її друзями. Вона розповідала Мовчуну, що вони робили й куди прямували.
-- Гадаєш, це добра ідея? – запитав я. – В Опал? Тоді ти повинен про дещо довідатися. По-перше, Леді перемогла. Думаю, ти й сам здогадався. Бачив, до чого йде, інакше ти б не змився. Гаразд. Тепер до найважливішого. Кульгавий повернувся. Вона його не прикінчила. Перевиховала і тепер він її улюбленець.
Ворон зблід. Наскільки пам’ятаю, це вперше я побачив його по-справжньому переляканим. Та боявся він не за себе. Він вважав себе ходячим трупом, людиною, якій нічого втрачати. Однак тепер у нього була Сонечко і мета в житті. Він повинен вижити.
-- Так. Кульгавий. Ми з Мовчуном багато про це розмовляли. – Насправді, це щойно спало мені на думку. Та мені здалося, що він сприйме мої слова краще, якщо буде думати, що ми все добряче обміркували. – Ми вважаємо, що раніше чи пізніше, Леді прозріє. Захоче щось з цим зробити. Якщо вона згадає про тебе, то пустить по твоєму сліду Кульгавого. Він знає тебе. Він почне шукати в твоїх колишніх улюблених місцях, подумає, що ти налагодив зв’язки зі старими друзями. Є в тебе якісь друзі, що можуть сховати вас від Кульгавого?
Ворон зітхнув, здавалося, що він зсутулився. Він заховав ножі.
- Саме таким і був мій план. Я собі прикинув, що ми попливемо в Берил і там заховаємося.
-- Теоретично, Берил тільки союзник Леді, але її слово там закон. Вам доведеться втікати кудись, де про неї ніколи не чули.
-- Куди?
-- Я не знаю цієї частини світу. – Здавалося, він заспокоївся, тож я зліз з коня. Він насторожено подивився на мене, тоді розслабився.
-- Я довідався все, що хотів, -- сказав я. – Мовчун?
Мовчун кивнув, продовжив розмову з Сонечком. Я витягнув зі спального мішка торбинку з грошима і кинув її Ворону.
-- Ти залишив свою частку зі здобичі в Трояндах. – Я підвів запасних коней. – Верхи буде значно швидше.
Ворон боровся сам з собою, намагаючись сказати “дякую”, не спроможний зламати бар’єри, якими він себе оточив.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.