Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

До межі гірського масиву ми дісталися без пригод. Як і перед тим, Гаррі часто зупинявся, щоб дати перепочинок руці. Він усе теревенив, блазнював.

— Відгадайте загадку. Який предмет важить сотню ліврів[39], в тягне на два мільйони? — не надто витончено каламбурив Ірландець і сам собі хихочучи відповідав: — Ось ця скринька! — А скільки буде чотири мільйони поділити на чотири?

Летиція мовчала, Проноза теж, наче повен рот води набрав, лише гарячково ковтав слину.

— Які ж ви нудні, хлопці! — журився штурман. — Гаразд, йдемо далі.

Ускладнення виникло, коли ми вибралися з ущелини і поставили скриню на візок. Гаррі запропонував ковтнути рому за вдале закінчення операції, а Проноза, який завжди був не від того, щоб випити, відмовився — закрутив головою і відвернувся, коли ірландець пхнув йому флягу під ніс.

— Ти що? — стривожився Логан. — Не випити за таку справу — паскудна прикмета!

Та мічман тряс головою.

— Язик проковтнув, чи що? Пий, я тобі кажу! Будеш упиратися — силою заллю в пащеку!

Зрозумівши, що ірландець не відчепиться, Проноза нарешті взяв флягу, але пив якось дивно, відстовбурчивши щоку і крихітними ковтками. Ефекту це, однак, не послабило. Хвилини по тому бідолашний бовдур подався вперед, наче голова у нього стала дуже важкою і тягнула його до землі, похитнувся на заслаблих ногах і упав долілиць. Ось тут загадка його мовчання і раптової стриманості прояснилася. Рот задурманеного мічмана відкрився, звідти викотився гладенький рожевий камінь. Очевидно, Проноза заховав діамант, коли цілувався зі скарбом.

— От падлюка! — Гаррі був вражений. — Дурити своїх товаришів! Туди йому й дорога. І пам’ятай, Господи, ця смерть — теж не моїх рук діло.

Він гидливо витер рукавом камінь і поклав його до скрині.

Наче втілення добросердечності, проказав з широкою посмішкою:

— Що ж, залишилися тільки ми вдвох, як мінімум, по два мільйони кожному. Звучить непогано, га? Треба лишень докотити здобич до лагуни і поділити її. Я повністю вам довіряю, друзяко. Пропоную ось що: я розкладу коштовності на дві купи, і ви оберете будь-яку. Згода?

Всім своїм єством я відчував небезпеку. Тепер, позбувшись напарників і доправивши скриню до місця, звідки її можна пересувати без сторонньої допомоги, Логан більше не потребував союзників. Адже чотири мільйони краще, ніж два.

Певно, Летиція відчула мою знервованість, бо тихо сказала швабською:

— Спокійно, дівчинко. Я не дурепа. Хай нападе першим, я готова.

— Га? — здивувався Гаррі. — Якою це мовою ви заговорили?

— Фламандською. Я виріс у тамтешніх краях, — рівним тоном відповідала моя вихованка, знову змусивши мене захоплюватися її витримкою. — Часом я думаю вголос.

— І що ж ви подумали вголос?

— Час схиляється до вечора. Краще поквапитися, а то в темряві можна втрапити в болото.

— Дійсно, ваша правда. Рушаймо, мій любий друже!

Вони вдвох тягнули за мотузку, тож здорова права рука Логана була зайнята. І все ж Летиція не зводила очей з «любого друга».

До настання темряви лишалося не менше години, над морем ще тільки починало сутеніти. Штурман припинив теревенити. Він ішов мовчки і засмучено зітхав.

— Ех, хлопче, — раптом звернувся він до Летиції на «ти». — Думаєш, я не знаю, про що ти зараз думаєш? Я бачив, як ти підібрав пістолет Пронози. Пусте, я не ображаюся. Макітра в тебе розумна, але ти ще дуже молодий. Не навчився ще розуміти людей по-справжньому. А я людей наскрізь бачу. Тому пістоля не ховаю за пазухою. І спиною до тебе повертатися не боюся. Я і коли в шахті висів, не дуже вже тебе боявся. Знав, що ти не залишиш мене здихати у чорній дірі. В тобі зовсім немає віроломності. Це рідко трапляється. Такі люди на вагу навіть не золота, а рубінів з діамантами.

Він зупинився і повернувся обличчям до Летиції. Говорив серйозної проникливо, не як завжди.

— А ви не помиляєтеся на мій рахунок? — запитала дівчинка. — Як же в мені немає віроломності, коли я сьогодні отруїв п’ятнадцять живих душ?

— Це не живі душі! — махнув Гаррі. — Чорномазі взагалі не рахуються, вони нехристи. А Кліщ з Пронозою — пусте м’ясо. Це ми з тобою живі, а вони були муміями.

— Хто-хто?

Я теж нашорошив вуха, не певний, чи правильно розчув.

— Мумії — це такі люди, які з вигляду живі, а насправді прикидаються, — переконано став пояснювати ірландець. — Я вже давно навчився їх розрізняти. Є багато ознак. Мумія має побляклий погляд, у неї ніколи в голові не промайне незвична думка. Живе вона тільки заради свого пуза. Господу богові від цих тварин ні тепло, ні холодно. Невже ти сам не помічав, що більшість людей якісь несправжні? Наче живуть, а наче й ні.

Дуже цікаве спостереження, і неймовірно глибоке! Воно суперечило догмам усіх відомих мені віровчень, а між іншим я теж частенько не міг позбавитися відчуття, що багато людей схожі на згаслі світильники — не випромінюють ні світла, ні тепла.

— А в нас на «Ластівці», на вашу думку, хто живий? — запитала Летиція. Вона, як і я, була спантеличена неочікуваною розмовою.

Гаррі теж здивувався:

— Ти ще питаєш? Дезессар — пройдисвіт і шахрай, але душа в нього жива. Кабан і його сини — справжні поліняки, мертве дерево. Піп, звісно, живий. З матросів Божий вогник горить у старому добряку М’якушці, в дурненькому Борсуку, в Йоржі, хоч він і злісний паскудник, в сопливому юнзі Черепашці. — Він назвав ще кілька імен, і я був вражений: ірландець перерахував всіх, хто був мені хоч якось цікавий, незалежно від симпатій і антипатій. — Вся решта — мумії. Коли здохнуть, світу від цього не буде ні краще, ні гірше. Твій папута в тисячу разів живіший, за будь-кого з них.

Мені здалося, що я починаю розуміти сутність цієї дивної теорії. Ймовірно, правильніше було б говорити не про «мумій», а про людей з душею, що не прокинулася, — саме так називав Учитель тих, хто живе і помирає, жодного разу не подумавши про вищий сенс свого буття.

— Для чого ви мене це розповідаєте? — запитала Летиція.

— Називай мене на «ти». Ми тепер, як брати. Гаррі поклав їй на плечі обидві руки, і поранену, і здорову. Пальці, до самісіньких кісточок вкриті блідим ластовинням, опинилися просто перед моїм дзьобом. — А кажу я тобі все це, щоб ти не вважав мене душогубом. Так, Гаррі Логан за своє грішне життя прикінчив немало народу. Якщо бути точним, двадцять людей. Але серед них не було ні