Читати книгу - "Ганнібал"

— Чудово. Яка ж у тебе сила, аж горіхи чавиш. Можеш запропонувати Джуді парочку волоських, аби перебити смак від Мейсона.

Марґо повернулася до доктора, тепер із рішучим виглядом. Вона плюнула йому в обличчя й висмикнула пасмо волосся ближче до маківки. Було важко визначити, чи вона справді образилася, чи вирішила діяти за новим планом.

Виходячи з кімнати, Марґо почула, як доктор Лектер мугикає якусь мелодію.

Поки вона йшла до підсвіченого будинку, маленьке закривавлене пасмо зі шматочком шкіри прилипло до її долоні, волосся звисало з руки, їй навіть не треба було притримувати його пальцями.

Повз неї проїхав гольф-кар, навантажений медичним обладнанням, — це Корделл поспішав приготувати пацієнта до операції.

Розділ 84

Їдучи швидкісним шосе повз поворот на трасу 30, Старлінг побачила за півмилі[144] ворота з ліхтарями — дальній в’їзд на ферму «Мускусний щур». Старлінг уже все вирішила дорогою до Меріленду: треба скористатись обхідним шляхом. Якщо вона дістанеться головних воріт без усілякого посвідчення чи ордера, то шерифи витурять її за межі округу або ж запроторять до окружної в’язниці. Поки вона вийде на волю, вже буде пізно.

Плювати на дозволи. Лишивши «Мускусного щура» далеко позаду, вона доїхала до з’їзду на трасу 29 і стала повертатися до ферми службовою дорогою. Після ліхтарів на швидкісному шосе асфальт на цій дорозі видавався аж надто темним. Шосе опинилося по праву руку, а ліворуч пролягала канава й високий сітчастий паркан, що відокремлював дорогу від неосяжної чорноти національного заповідника. На карті Старлінг була позначена гравійна пожежна дорога, що перетинала цей асфальт за милю — так далеко, що від головних воріт її неможливо побачити. Саме там вона помилково зупинилася під час першого візиту на ферму. Згідно з картою, цей під’їзний шлях для пожежних машин тягнувся крізь національний заповідник аж до самого «Мускусного щура». Старлінг відміряла відстань за допомогою одометра. Здавалося, «мустанг» ревів голосніше, ніж зазвичай, хоч і працював майже на холостому ходу. Гуркіт мотора відбивався від дерев.

І ось вони виринули в світлі її фар — важкі ворота, приварені до металевих труб і увінчані колючим дротом. Табличка з надписом «СЛУЖБОВИЙ ВХІД», яка висіла там під час першого візиту, тепер зникла. Перед воротами й у канаві з водопровідною трубою поріс бур’ян.

При світлі фар вона побачила, що бур’ян нещодавно прим’яли колеса. Пил і пісок, які змилися з асфальту, утворили в одному місці невеликий острівець, і на ньому вона розгледіла сліди від зимових шин. Чи не такі самі сліди вона бачила біля розмежувального бордюру на паркінгу «Сейфвею»? Вона не знала, чи вони цілком збігаються, але ймовірність була висока.

На воротах висів хромований замок із ланцюгом. Тут проблем не буде. Старлінг роззирнулася на дорозі, подивилася праворуч і ліворуч. Нікого. Невеличке незаконне проникнення, та й по всьому. Старлінг почувалася так, наче скоює злочин. Вона перевірила, чи нема на стовпах воріт якихось датчиків. Нічого. Управляючись із двома відмичками й тримаючи в зубах маленький ліхтарик, вона менш ніж за п’ятнадцять секунд відімкнула навісний замок. Старлінг заїхала у ворота й не зупинялася, доки не опинилася в самій гущавині лісу, і тільки потім пішла назад, аби причинити ворота. Вона обмотала їх ланцюгом, повісила ззовні замок. Якщо не придивлятися, то нічого підозрілого. Вільні кінці ланцюга Старлінг заправила всередину, щоб легше було вибити ворота машиною, якщо доведеться тікати.

Відміряючи відстань на карті великим пальцем, вона розрахувала, що до ферми їхати ще дві милі лісом. «Мустанг» рухався темним тунелем пожежної дороги. Інколи над головою виринало нічне небо, інколи зникало за гілками дерев. Старлінг неквапливо їхала на другій передачі, ввімкнувши тільки передні габаритні вогні, намагаючись пересуватися якомога тихіше. Під днищем «мустанга» шурхотіла суха трава. Коли на одометрі висвітилася цифра 1,8, Старлінг зупинилася. Вимкнувши двигун, вона почула, як із темряви кричить ворона. Птаху щось добряче обурило. Кларіс тільки лишалося молитися, щоб то дійсно була ворона.

Розділ 85

До збруярні зайшов Корделл, завзятий, мов той кат. У руках він ніс пляшки з фізрозчином, від яких тяглися прозорі трубки.

— Знаменитий доктор Ганнібал Лектер! — сказав він. — Мені завжди кортіло добути вашу маску для нашого клубу в Балтиморі. Ми з дівчиною влаштували таку собі кімнату тортур, устатковану для мастурбації та садо-мазо.

Він поклав пляшечки на ковадло й засунув у вогонь кочергу, щоб нагріти.

— Маю хороші новини й погані новини, — продовжував Корделл із життєрадісними інтонаціями медбрата та легким швейцарським акцентом. — Мейсон не переповів вам план дій? План полягає в тому, що зовсім скоро я спущу сюди Мейсона і свині візьмуться відгризати вам стопи. Ніч ви перечекаєте, і завтра Карло з братами згодують вас свиням уже повністю, просунувши в загін головою, щоб вони виїли вам обличчя так само, як колись собаки ласували лицем Мейсона. Я до останнього не дозволю вам померти за рахунок внутрішньовенних ін’єкцій та джгутів. Тепер вам точно кінець, самі знаєте. Це були погані новини.

Корделл кинув погляд на телекамеру, аби впевнитися, що вона вимкнена.

— Хороші новини в тому, що ця процедура може бути не страшнішою за похід до дантиста. Погляньте, докторе, — Корделл підніс до обличчя доктора Лектера шприц із довгою голкою. — Нумо спілкуватися як два професійні медики. Я можу зайти вам за спину й поставити укол у спинний мозок, після якого в нижній половині тіла ви нічого не відчуватимете. Просто заплющите очі й спробуєте не прислухатися до чавкання. Хіба що знатимете, що вас смикають і тягнуть за ноги. Щойно Мейсон отримає насолоду від сьогоднішньої вистави й повернеться додому, я можу вколоти вам препарат, від якого зупиниться серце. Хочете поглянути?

Корделл поклав на долоню ампулу павулону й підняв її якомога ближче до здорового ока доктора Лектера, але не настільки близько, аби дати йому можливість себе вкусити.

На ненаситному обличчі Корделла танцювали відблиски багаття, очі палали й світилися щастям.

— У вас багато грошей, докторе Лектер. Усі так кажуть. Сам знаю, як воно працює — я теж роблю заначки в різних місцях. Забираю гроші, переводжу на інші рахунки, створюю видимість бурхливої діяльності. Можу переказати гроші з одного місця в інше телефоном і закладаюся, що ви також.

Корделл дістав із кишені мобільний.

— Зателефонуємо вашому банкіру, ви назвете йому код, він мені все підтвердить, і я відразу ж зроблю вам укол, — він підняв шприц, яким роблять ін’єкції в спинний мозок. — Порск-порск. Відповідайте.

Доктор Лектер забурмотів, не