Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— От, блядь, — скривився Гєна. — Жалко машину… А ти шо? Как малой?
— Стьопа… Поки важко. Немає контакту.
— Ну, то дєло наживноє. Сейчас, как львов запустят, ти погладь єго, как-то засвєтісь, шоб ти у нєго с хорошим… ето самоє. А жена шо, долєчілась?
— Ніби так. От на виставу цю чекали. Ти ж іще ялинку їм обіцяв, от вони й сидять поки, чекають.
— С ялинкой глухо, Верховна Рада всьо вигрєбла, может, послє дєсятого января можно будєт втуліться, но нє обєщаю.
Десяте… Ні, так довго вони не чекатимуть. І чомусь стало шкода, що поїдуть незабаром. Раніше б він зрадів лише від цієї думки, а тепер… якось призвичаївся, чи що?
— З Мар’яною важко, — несподівано для себе зізнався Трушину. — Вона ніби хоче з мене бабу зробити — магазин, гуляти, годувати.
— Тю. Так оні всє так хотят. А ти нє вєдісь.
— Не виходить.
— Она думаєт, шо ти тратіш єйо врємя. Єйо лучшее время, када єшьо можно шото ето… А она с тобой сідіт… А шо по работє?
От дивна людина! Ваня десять хвилин як остаточно зрозумів, що тепер займається собою сам, а цей питає, що по роботі. Та вона ж тільки на твій телефон і приходить! Якщо в тебе пусто, то й роботи жодної немає.
— Поки на паузі, — Ваня нарешті визначився з варіантом відповіді.
— А, ну да, — зрозумів Гєна. — В «ПК» нє хочеш на кавєра? У ніх Паша-лохмандей забухал, а сєзон же, на одніх женскіх нє покатіт.
Господи, за що ж Ти так з нами усіма, от за що?
— Ні, — відрізав Ваня й подав бабусі куртку першим, випередивши свого колишнього, тепер вже остаточно колишнього директора.
— Зря. Он Хливнюк тоже с кавєров начінал, і дє он сейчас? — Гєна здав дублянку і рушив до їхнього восьмого сектора. — Помніш, как Соколова говоріла: «Назовьом гамно вареньєм, вдруг продажі побєгут?».
Ні, Ваня такого не пам’ятав, але на генпродюсерку це було дуже схоже.
— То вона тобі про мене, мабуть, казала, — пожартував він і відпустив Трушина, щоби перепочити від цієї перестрілки лайном, понтами, брехнею та болем. Саме болю тут і було найбільше, як булочки в бігмаку.
*
Друге відділення вже почалося, на арені поставили залізну огорожу, але тварин ще не випускали — клоуни збиралися розпиляти ялинку на дрова, а повітряні акробати забирали в них яскраві сокири й перекидалися ними під куполом. Мар’яна годувала малого йогуртом, поки Стьопа задер голову вгору.
— У самовара я і моя Маша, — пожартував Трушин, коли пробирався на своє місце.
— Я не Маша, я — Мар’яна, — й це була її перша фраза у цирку. Чітка й трохи різкувата.
«Ох, влетить мені, — зрозумів Ваня. — За все влетить, хтось же має відповісти за її дискомфорт. Це може бути що завгодно — невчасно подана ложка, перегріте молоко, криво повішений рушник. Як каже цей товстунчик: «Хто всрався? Невіст!». От я цей невіст і є».
Тимчасом клоуни намагалися втекти з арени крізь коло вершників, потім ведмеді привезли ялинкові іграшки на велосипедах, — викликали з пам’яті привид Корнія Чуковського, — далі фокусник вгадував, з якого району Києва хто приїхав, а у фіналі нарешті випустили хижаків. Тигри Стьопу не зацікавили, проте два молодих леви ледь не довели малого до сказу.
Він став чоботами (треба купити нові — нагадав собі Ваня) на коліна мами й кричав: «Муфаса! Сімба!» — так гучно, що позаду попросили вгамувати дитину. Тут став у пригоді досвідчений імпресаріо — поки Ваня роздивлявся, хто це там з батьків зробив зауваження, й міркував, як відповісти, Гєна повернув голову до Стьопи й гучно вимовив:
— Нє слушай дураков, малой, крічі на всє триста рублей, імєєш право. А будєт хто-то варнякать — скормім льву.
Позаду замовкли, Ваня видихнув, а Стьопа, здається, нічого й не помітив — він насолоджувався кожною миттю, мотиляв руками у повітрі й все вигукував і вигукував імена своїх улюблених левів. «Може, все й не дарма, — спіймав Ваня себе на несподіваній думці. — Ми вигуляли малого, он він який щасливий, ще й безплатно». Як казало в подібних випадках Євангеліє від колишнього директора: «Секономлєнниє — тє же заработанниє». Тобто ніби й заробили на рівному місці.
У фіналі клоуни визнали помилку й встановили за допомогою Снігурки та Діда Мороза викрадену ялинку посеред арени. Всі учасники вистави знову вибігли в коло й кружляли, кружляли, кружляли під оплески аудиторії.
— А шо, нормальна вистава, — сказав Ваня дружині, тільки вона нічого не відповіла, й він упевнився, що доведеться відповісти за усі негаразди цього вечора. Потім, коли нікого поруч не буде.
Вони спустилися до гардероба, де довго стояли в черзі, на відміну від Трушиних, які вдягнулися швидко й тепер стирчали за спиною.
— Одна палова, — підсумував Гєна. — Клоуни вообщє лєвиє, нє болєть ім СПІДом. Уму нє постєжимо, скоко вала собралі, а вся ж труппа за зарплатє небось, муніципальной. Аж яйца стинут, как подумаю, скоко тут подимают в сєзон на такіх лєвих сходняках.
— Та хватіт уже про дєньгі, — перервала його монолог Іра. — Ну скоко можно! Стьопочка, ти доволєн тіграмі своїмі, тєбє понравілось? — нахилилася вона до малого.
— Дякую, йому все сподобалося, щиро вам дякую, — відповіла Мар’яна за сина. — Це ніби йому подарунок на завтрашній день народження.
Завтрашній. День. Народження. Бляяяядь! Ваню як окропом облили з ніг до голови — він же забув, що завтра в Стьопи день народження! І що йому подарувати? Що? Цього в жодному разі не треба показувати, в жодному!
— Так, леви прибули з випередженням, — видушив він перше, що спало на думку, й теж потягнувся погладити сина по голові, але Мар’яна в цей момент посунула того вперед, бо черга підтягнулася на метр до стійки.
Довелося прибирати руку й сподіватися, що цього ніхто не побачив. Ваня знав, що запам’ятає це, бо такі ситуації часто-густо поверталися у спогадах. Саме такі. Дочекаються, поки ти оговтаєшся, розслабишся, й нагадають про себе — бац! Чомусь хороше не вертається, а погане постійно робить коло. І так завжди.
*
— Вань, — покликав його Трушин, коли обидві родини нарешті опинилися на вулиці, вітер ніс хвилі лапатого м’якого снігу. — На мінутку отойдьом, — й вони відійшли трохи вбік від сходів, що вели від цирку на зупинку. — Там ето... — почав директор, закурюючи, — авторскіє прішлі по ютубу і всей хуйнє. За трі квартала.
Гроші
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.