Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Путін, сидячи у своїй фарбованій у кремовий колір вітальні 9 серпня 2014 року, чудово це розумів і дав сигнал до початку буріння в російській Арктиці. Час для великого прориву в російському енергетичному секторі збігав. Майбутнє було зараз. І це майбутнє покоїлося приблизно на глибині у півтори милі на морському арктичному дні, якраз навпрошки від бурильної установки, на якій штовхав промови Іґор Сєчін. «Початок розвідувального буріння в Карському морі — найважливіша подія року для світової нафтогазової галузі», — сказав Сєчін.
Галузеві експерти на Заході були схильні підтримати заяву Іґоря. «Можливо, це одна з найцікавіших свердловин у світовій нафтовій промисловості за багато років», — сказав старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень. Підкріпили заяви Сєчіна того дня й новини, додавши до його вихваляння вражаючі деталі: попередні дослідження встановили, що саме у цій частині Карського моря, на підводній території завбільшки з Москву, ймовірно, міститься 9 мільярдів барелів нафти. І це була лише десята частина загального еквівалента нафти й газу на бурових майданчиках, що перебувають у власності Росії, на найближчому арктичному шельфі. Команда Сєчіна стверджувала, що в Карському морі міститься більше нафти й газу, «ніж у родовищах Мексиканської затоки, шельфі Бразилії або потенційному шельфі на північ від Аляски й Канади». Усього 87 мільярдів барелів. Достатньо для задоволення потреб усього світу упродовж майже трьох років, навіть якщо більше ніхто на планеті не видобуде жодної краплі».
Це справді могло стати переломним моментом, на який розраховували Сєчін і Путін. І Тіллерсон також. Коли один із фінансованих Кремлем телеканалів, RT, робив репортаж про захоплюючі зусилля з розвідування арктичної нафти, започатковані й схвалені президентом Путіним, то взяв інтерв’ю у наукового співробітника з Лондонського консервативного аналітичного центру вільного ринку, який зробив досить іронічний підсумок: «[«ЕкксонМобіл»] нафта б не завадила, — сказав Кит Бойфілд. — Вони вже вклали величезну кількість грошей».
Фактично «Екксон» вгатила у потенційно глобально трансформаційний проєкт купу грошей. Він міг змінити майбутнє «Екксон», і Росії, і світу. Проте однією з безпосередніх проблем, з якою компанія стикнулася, стала арктична погода. Команда «Екксон-Роснєфть» мала на все про все вікно завдовжки у сімдесят днів, перш ніж крижані брили заблокують бурову платформу. Наближалися також й інші перешкоди — геополітичні.
Після насильницької анексії Криму Путін у Росії користувався величезною популярністю. Перший крок на шляху до пришестя так званої Новоросії (Нової Росії) — відновлення втраченої території і давньої слави зниклої імперії — привів до підвищення рейтингів Путіна, які влітку 2014 року підскочили до понад 85%. Кількість тих, хто його схвалює, серед його усталеного кола виборців бідних, сільських, малоосвічених росіян виросла приблизно до 90%. Тоді як кількість тих, хто його схвалює, серед міської інтелігенції піднялася з 50 до 75%. Росіяни раптово вирішили — після десяти років слів про зворотне, — що вони краще будуть громадянами-борцями чваньковитої наддержави, ніж громадянами-борцями переможеної країни. Така собі фортеця Росія, всередині стін якої озвучувалися дозволені державою радісні державні новини, тобто про те, що король Владімір царствує в імперії.
Однак по той бік стін підтримка Путіна все слабшала. Упродовж весни і літа його статус в решті світу катастрофічно похитнувся. Незаконна анексія Криму вже була достатнім злом, але міжнародне співтовариство занепокоїлося, якщо не просто вжахнулося, коли російське загарбання на цьому не зупинилося. Військові Путіна також зосередилися на українському кордоні у Донецькій і Луганській областях, відомих як Донбас, — солдати, танки й артилерія як заохочення для сепаратистів. Приблизно від 25 до 33% населення цих двох областей проголосувало за підтримку приєднання до Росії. Путінські командири пояснили, що передислокували військові сили до кордону на випадок, якщо їх покличуть втрутитися й захистити російськомовне населення згаданих областей від вторгнення українських лідерів, які взялися в Києві керувати країною. Ніхто на Заході на це пояснення не купився. Чим найбільше переймалася Росія, так це тим, як втертися в людську довіру. Людяність ніколи не була сильною стороною Путіна. Донбас був густо заселеним і промисловим виробничим районом, лише на один Донецьк припадало близько 12% усього внутрішнього валового продукту України. На розташовану поблизу територію також припадало майже 90% видобутку нафти й газу в Україні, а технологія гідророзриву пластів обіцяла надати доступ до нових родовищ. Загарбати Донбас було «два в одному». Росія зможе завдати шкоди нестійкій українській економіці й забрати повноцінні запаси нафти й газу. Новоросія!
Коли добре озброєні сепаратисти почали брати під контроль урядові будівлі в головних містах Донбасу, дуже мало безпосередніх спостерігачів повірили кремлівському твердженню, що це справа рук доморощених революціонерів. Харків’яни, наприклад, були переконані, що про звільнення мерії оголосили саме російські солдати (у цивільному), бо місцеві сепаратисти мали б бути в курсі, що те, що вони насправді захопили й звільнили, було аж ніяк не мерією, а оперним театром. Чимало нібито місцевих «сепаратистів», якими були укомплектовані контрольно-перепускні пункти і дорожні блокпости, не знали назв розташованих поблизу сіл. Що трохи підозріло.
На початку травня 2014 року ставленики російської армії і їхні сепаратистські угруповання проголосили незалежність Донбасу від України. Привіт, Донецька народна республіко! У той час, як підтримувані російськими озброєними військами сепаратисти Донбасу захопили ласий шмат нерухомості, Путін посилив тиск на хистку українську економіку і її непоступливий тимчасовий уряд. «Газпром» ненадовго припинив постачання в Україну природного газу (просто нагадування).
Росіяни також почали бета-тестування іншої потенційно впливової зброї у боротьбі федерації за контроль над Україною і її руйнацію загалом. З початком президентської кампанії, яка мала би обрати президента на місце путінської маріонетки Януковича, який втік, російські військові і служби безпеки годували соціальні медіа в усій Україні фальшивими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.