Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

я майже не сумнівався в тому, що саме вона вкрала ту річ, щоб обміняти її на склянку віскі. Проте я напам'ять знав, що там було написано, і заздалегідь скопіював усі символи з каменя, тому втрата була не надто важливою. Втім, дещо мене таки непокоїло: знайшовши камінь, на його звороті я наклеїв шматочок паперу, де зазначив дату і місце знахідки, а згодом дописав ще кілька слів — нічого важливого, лише назву своєї вулиці та деякі зауваги. Мені були дуже дорогі ці спогади про дні, що здавалися такими безнадійними. У будь-якому разі я одразу написав серу Томасу Вівіану тим самим почерком, про який я вже згадував, скориставшись нашим вигаданим тайнописом. Я повідомив йому про свою знахідку, зазначивши, що камінь зник, але я мав копію напису, ще раз нагадав йому про свою обіцянку і попросив його відповісти або завітати до мене. Він написав, що чекатиме на мене в одному глухому провулку в Клеркенвеллі, добре нам знайомому ще зі старих часів, і одного вечора, о сьомій, я пішов до місця призначеної зустрічі. На розі тієї відлюдної вулиці, прогулюючись туди-сюди, я помітив на асфальті стерті малюнки якогось вуличного художника і підняв шматочок крейди, забутий ним, не надто замислюючись про те, що роблю. Я походжав тротуаром і малював у своїй уяві чоловіка, який постане переді мною після стількох років розлуки. Поки я безцільно блукав, не відриваючи погляду від землі, мене заполонили спогади про минулі часи. А із задуми мене вирвав чийсь злий голос — хтось грубо зауважив, що я ходжу не по тому боці тротуару. Звівши очі, я побачив перед собою заможного й пихатого джентльмена, який з неприхованою зневагою і незадоволенням міряв поглядом мою не надто показну постать. Я одразу ж впізнав у ньому свого давнього приятеля, а після того, як я пояснив йому, хто перед ним стоїть, він з виразом каяття попросив вибачення і почав дякувати мені за мою доброту, але дещо із сумнівом, наче вагався розтопити між нами кригу, і, наскільки я бачив, з каплею підозри, чи все в мене гаразд з головою. Я почав було згадувати про роки нашого колишнього товаришування, але швидко зрозумів, що серу Томасу Вівіану спогади про ті давні часи неприємні: ввічливо відповідаючи на мої запитання, весь час повертався до «робочих моментів», як він це називав. Я змінив тему розмови і в усіх деталях розповів йому те, про вже що повідомив вам, і побачив, що його поведінка цілком змінилася. Коли я витягнув з кишені кремнієвого ножа на доказ моєї подорожі «на зворотний бік Місяця», як ми називали на нашому жаргоні місце, де був захований скарб, він почав аж задихатися від напруги, на його обличчі з'явився вираз тривоги, потім тремкого страху, тверда рішучість і намагання зберігати спокій поперемінно змінювали одне одного, зовсім мене спантеличивши. Я позповів йому все в найдрібніших подробицях, і оскільки надворі ще не споночіло, я, згадавши, що у моїй кишені лежить шматочок червоної крейди, намалював ним на стіні руку.

— Бачиш, рука, — сказав я, пояснивши справжнє значення малюнка, — зверни увагу, куди вказує великий палець, затиснутий між вказівним та середнім пальцями... — Я збирався продовжити розповідати і виводити крейдою схему на стіні, коли він, на моє здивування, різко перехопив мою руку.

— Ні, ні, — сказав він, — мені це непотрібно. Тим паче, тут не так уже й безлюдно. Пройдімося краще, і ти мені все докладно поясниш.

Я охоче зголосився на його пропозицію, і він повів мене геть, обираючи найглухіші вулички, поки я ретельно пояснював йому шлях, яким можна дістатися до захованого скарбу. Раз чи двічі, звівши очі на Вівіана, я бачив, що він якось дивно озирається, кидає навсібіч швидкі погляди і мигцем позирає на будинки. Навколо нього згустилася якась неприємна й тривожна аура, що мені геть не подобалося.

— Чом би нам не пройтися далі на північ? — врешті запропонував він. — Ми підемо тихими вуличками, де зможемо все спокійно обговорити. Решта мого вечора у твоєму розпорядженні.

Я відмовився, мотивуючи своє небажання тим, що мені необхідно вчасно потрапити на Оксфорд-стріт, і продовжив розповідь, наприкінці якої він знав усі повороти на шляху до скарбу та найменші деталі так само добре, як і я. Ми повернулися туди, звідки рушили, і знову стояли в темному провулку на тому самому місці, де я малював на стіні червону руку, оскільки я впізнав розмиті обриси дерев, що своїм гіллям нависали над нами.

— Ми прийшли до нашої відправної точки, — мовив я. — Мені навіть здається, що я можу торкнутися того місця, де я намалював руку. І я переконаний, ти також, як і я, зможеш торкнутися тієї містичної руки на галявині. Пам'ятай — між струмком і скелею.

Я нахилився, вдивляючись у те, що, як я гадав, було моїм малюнком, коли почув різкий вдих і, випроставшись, побачив Вівіана із занесеною догори рукою, в якій був затиснутий ніж, а в очах його погрозливо виблискувала смерть. Лише з метою самооборони я схопився за руків'я кремнієвого ножа у себе в кишені й наосліп ударив його, борячись за власне життя, а наступної миті він уже лежав мертвий на бруківці.

— Гадаю, це — все, — після нетривалої мовчанки продовжив містер Селбі. — Єдине, що я хотів ще сказати вам, містере Дайсон, це те, що я зовсім не розумію, як вам вдалося мене знайти.

— Я йшов слідом за багатьма вказівками, — відповів Дайсон, — але не можу погодитися з вами стосовно моєї надзвичайної кмітливості, яку ви мені приписуєте, оскільки я припустився кількох надзвичайно грубих помилок. Проте, зізнаюся, у мене не було особливих проблем із вашим небесним тайнописом. Я відразу ж зрозумів, що звичайні слова та фрази ви замінили на астрономічні терміни. Ви загубили, чи то у вас украли, щось чорне. Небесний глобус — це копія неба, тож я зрозумів, що у вас є копія того, що ви загубили. Тоді я дійшов висновку, що ви загубили якусь чорну річ з літерами чи символами, написаними чи то вирізьбленими на ній, а оскільки ця річ містила якусь цінну інформацію, вона, вочевидь, мала бути написана чи зображена графічно. «Наша стара орбіта залишилася без змін» — тут, безумовно, йдеться про старий план чи домовленість. «Номер мого знака» має означати «номер мого будинку» — алюзія на знаки зодіаку. І, звісно, «зворотний бік Місяця»