Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 65

Ми йшли з Мією коридором і тихо перемовлялися про всяку нісенітницю. Вона посміхалася мені тією самою посмішкою, від якої моє серце частішає свій ритм. Краєм ока помічав цікаві погляди, не звертаю уваги. Але коли деякі перевертні дивилися на мою маленьку, відверто роздягаючим поглядом не міг стерпіти. Ревнощі піднімали свою голову і я шалений. Вона моя.

Чим більше було відвертих поглядів, тим більше я закипав. Кілька разів загарчав на недбайливого спостерігача. Мія дивувалася зміні мого настрою, але продовжувала щебетати. Вона ніби не помічала довкола нічого. Сальні посмішки, жарти. Мене остаточно коротнуло. Загарчав на весь коридор, даючи зрозуміти, щоб не наближалися.

-- У чому справа Марк? - його настрій, як на американських гірках, скаче від позначки все добре, до зол.

-- Не можу стерпіти коли вони так відверто витріщаються на тебе. - загарчав знову. Потрібно швидше перевести речі Мії до моєї кімнати та позначити для всіх, щоб не наближалися до моєї істинної. В останні дні вона ходить тільки з розпущеним волоссям. До мене завітав здогад. Душу розривали сумніви. - Мія ти ховаєш мітку?

-- Ну... - навіть зупинилася від такого несподіваного питання. Як йому відповісти? Не те, щоб її можна було сховати, але показувати не дуже хотілося поки що. Не розумію, що мене тримає. Але поки що не хочу афішувати. - Тобі здалося. – промимрила. Та я б сама не повірила себі. Так голос здригнувся.

-- Ти шкодуєш? - така новина вибила все повітря з легенів.

-- Марк ні звичайно, але просто не хочу її показувати, поки ми не визначилися з нашим майбутнім... - не дав домовити.

– Не визначились? Можливо, ти не визначилася! – гаркнув. Розумію, що привертаємо увагу, стоячи по центру коридора, як на сцені. Навколо всі обертаються і хочуть послухати, що буде далі. Розвернувся до роззяв. - Чого дивитись, розійшлися! - загарчав, і всіх, як вітром здуло. – Чого я ще не знаю? – стрімко притис її до стіни. Емоції виходять з-під контролю. Ревнощі, нерозуміння, розчарування. Це лише мала крапля у морі.

-- Марку, ти мене лякаєш. – промовила тихо. Він на взводі. Не думала, що його так зачепить. - Я тебе кохаю, але ти сам не розмовляєш зі мною. Ми не обговорювали, як поводитись у академії.

– Як поводитись? - перекладаю дихання. Можливо, , вона дійсно не бачить проблеми. Повз проходить молоденьке дівчисько. Дивилась  на нас, їй цікаво, але боязко залишатися тут. Повертаю голову у її бік і простягаю руку. – Гумку для волосся віддай! – гаркнув на це залякане курча. Вона швидко зняла гумку з волосся і передала мені і зникла. Повертаюся до Мії, стрімко розгортаю до себе спиною і сам роблю їй хвіст. Мітка на згині шиї, зараз не помітить її лише сліпий. - Найближчим часом, щоб ти ходила зі зібраним волоссям. Побачу, що ти її знову приховуєш. – говорю крізь зуби. - Ображаюсь Мія і дуже серйозно. Це не жарт.

-- Добре. – обернулася до нього, глянула у вічі. А там досі вирує ураган. Груди часто здіймаються, кулаки стиснув так, що кісточки побіліли.

Я не хотіла бути причиною такого стану. Не гадала, що така проста дія, як розпущене волосся, так зачепить його. Коханий  мій.

Марк ревнивий власник. Як я могла забути про це?

Можливо він подумав, що соромлюся цього зв'язку чи ще чогось дужче.

Беру його руки у свої долоні. Дивлюся відкрито у вічі, показуючи, що на його боці.

Начхати, що подумають оточуючі, моєму чоловікові погано і причина в мені.

Обхопила руками його шию та тягну на себе. Він подається не одразу. Гальмує рух. І це вкотре боляче. Я так зачепила його...

Потягла наполегливіше, подався. Поцілувала його сама. Пристрасно, як вмію.

Не важливо було, що ми стоїмо у центрі коридора та студенти поспішають на пари. Не важливо, що зросли перешіптування.

Він відповідає з усією своєю любов'ю, пристрастю. Ми з'єднуємось в одне ціле.

Марку потрібна моя впевненість у нас, мені потрібне його кохання. Кожен із нас зараз демонструє свої почуття. Показуючи, що все гаразд. Що питання закрите.

***
 

-- Студенти, а ви не хочете пройти на пару? – на відстані чути чийсь голос. Він пробивається, як крізь товщу води. Концентруюсь на ньому і розумію, що він належить професору Мелю.

– Ммм.. – намагаюся висунутись, але у Марка залізна хватка. Трохи штовхаю його у груди. Відпустив та обійняв за талію.

– І вам доброго ранку професор. – вітаюсь незворушно. Нехай дивиться, мені не шкода. Мія бентежиться і смикається в моїх обіймах, але я лише посилюю хватку.

-- Марк тобі не здається, що така поведінка не допустима? – говорю спокійно, пам'ятаю, що останнім часом він погано себе контролює. - Ви не могли знайти більш відокремленого місця?

– Я не ховатимусь. Мія моя істина пара. Самі розумієте інстинкти беруть гору. - казав це і зрозумів, що правильно. Досить приховувати від усіх свій скарб. Ні підпускати кожного до неї я не буду, але зараз питання з перевертнями закрите раз і назавжди. Будь-хто побачивши мітку зрозуміє, що наближатися до Мії не варто. Навіть якщо ризикне, то матиме справу зі мною.

-- Це змінює справу, вітаю. Але надалі будьте скромнішими. Чекаю на вас на занятті.

-- Ми будемо. - відповів твердо за нас двох. Повернувся до Мія. – Ну, що ходімо подивимось на твоїх мінарів?

– Вони не мої. І мені незручно перед Аделією. - закусила губу згадуючи, що має бути не найприємніша розмова. Але ж вибору немає.

-- Мія я буду поруч і сам поговорю з Кіріаном. Якщо вони можуть допомогти нам, потрібно спробувати.

Заходимо на полігон разом. Наголошую краєм ока, що деякі перевертні побачили мітку.

Правильно нехай знають із ким вона. Так буде менше хтивих поглядів та питань. Я ще не заспокоївся, адреналін вирує у крові. Тренування та силові вправи те, що потрібно. Мель сьогодні провів пару, як завжди і ми були вичавлені. Він пильно стежив, щоб перевертні викладалися на повну.

Перевів подих, знайшов поглядом Мію. Вона була з Аделією. Начебто все гаразд чи мала ще не поділилася нашими планами. Чого зволікати?