Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

що було пов'язане з ним, накладало своєрідний відбиток на життя цього великого міста. Тут часто стрічалися іноземці, матроси з найвіддаленіших куточків землі. Кожен другий гамбуржець знав хоч одну іноземну мову. У Гамбурзі зосередилося багато закладів для розваг, будинків розпусти, звичаї тут були простіші, ніж в інших містах Німеччини. У ресторанах годували краще — подавали смачно зготовлену рибу, м'ясо. У магазинах теж було більше продовольства, ніж у столиці. У Гамбурзі небачено процвітала спекуляція, — на чорному ринку можна було купити все що завгодно, від споживчих товарів аж до іноземної валюти, золота й коштовного каміння. З цьому гамірному багатомовному місті дихалося вільніше.

Глауберг зустрів патрона з дружиною на вокзалі і повіз їх до найкращого готелю під назвою «Гамбург», де забронював трикімнатний номер-люкс.

Було ще рано, і, щоб не гаяти дорогоцінного часу, Василь швиденько переодягся і пішов до американського консула.

Містер Меллон, немолодий американець із сивуватими скронями, був дуже люб'язний, розумний чоловік. Він пояснив, що мірцеві обставини мало чим відрізняються від тих, які, панують нині в усій країні, — ті самі фашисти з своєю галасливою демагогією… Щодо людини, яка б уповноважувала фірму, то в нього є на прикметі один німець, і, якщо містер Кочек скаже, де він буде завтра об одинадцятій годині ранку, той чоловік прийде до нього із запискою консула.

— Хто такий цей німець? Чи викликає він довір'я? Я хочу сказати, чи не зв'язаний він з націстами? — спитав Василь.

— Ах, голубе! Хіба тепер можна розібрати, хто з німців викликає довір'я, а хто ні? Всі вони в якійсь мірі заражені шовінізмом і, тільки-но вип'ють кухоль пива, горлають, що Німеччина понад усе!.. Чоловік, якого я збираюся вам рекомендувати, здається, цілком пристойний, а хто знає, що в нього на душі. Поговоріть з ним докладніше, з'ясуйте все, що вас цікавить, — порадив консул.

— Дуже вам вдячний, хай приходить до мене в готель годині о десятій… Мені хотілося б запитати вас ще про одну делікатну справу. Чи не скажете ви мені, що за люди тутешні митні чиновники?

— Суспіль шахраї і хабарники!

— З ними можна мати діло?

— Якщо добре платити, то можна. Майте на увазі, віднедавна митницею керує один запеклий націонал-соціаліст, страшенний негідник і пияк. Якщо діло у вас велике, то найкраще мати справу з ним. Дійте сміливо і нічого не бійтеся. Німці не підуть на провокацію проти уповноваженого могутньої американської нафтової компанії. Сьогодні ми їм потрібні, і тому вони всіляко улещуватимуть вас. Що буде завтра, не знаю!..

У номері готелю Глауберг доповів патронові, що він познайомився з кількома керівниками гамбурзької митниці, хоч, звісно, не з найвищими, і зрозумів, що вони з особливою повагою ставляться до американців і з ними можна домовитися. Не знаючи, про що саме йдеться, він, Глауберг, не міг говорити з ними конкретно, але попереднє його враження — митні чиновники підуть назустріч будь-яким побажанням містера Кочека, звичайно, якщо їх добре винагородять.

— Ну, це зрозуміло — не даром же вони старатимуться! А чи не можна, пане Глаубергу, зустрітися з ними? — спитав Василь.

— А чому б ні? По-моєму, найкраще це зробити в окремому кабінеті ресторану при нашому готелі. Я з ними вечерятиму, а ви зайдете нібито ненароком, і я познайомлю вас з усіма. Їх буде троє.

— Пропозицію в принципі приймаю. Про свою остаточну думку і про термін скажу пізніше…

Вранці, у визначений час, прийшов здоровенний, червонощокий німець з добродушним обличчям і хитруватими очима. Він відрекомендувався Карлом Бремером і подав Василеві записку від консула.

— Сідайте і коротко розкажіть про себе. — Василь показав на крісло.

— Що ж вам розказати?.. — Бремер знизав плечима. — Народився тут, у Гамбурзі, в тисяча вісімсот дев'яносто четвертому році. З діда-прадіда моряк. Закінчив морське училище і службу свою почав у тисяча дев'ятсот п'ятнадцятому році на військовому кораблі як гардемарин. Два роки пробув у французькому полоні — французький підводний човен торпедував наш лінкор, і я вцілів серед небагатьох німецьких матросів. По війні служив помічником капітана на торговому пароплаві, потім перейшов в управління порту, став боцманом. Назбиравши трохи грошей, надумав узятися до комерції, але під час кризи розорився і втратив усе. Тепер виконую окремі доручення американських фірм і компаній. Мрію про постійну роботу, — закінчив свою коротку сповідь колишній моряк і очікувально подивився на Василя, від якого залежала його доля.

— До яких партій чи політичних організацій належали?

— Політикою ніколи не займався і займатися не збираюсь!

— Пане Бремере, скажіть мені цілком відверто: як ви ставитеся до націонал-соціалістів?

— Можу сказати, — і, сподіваюсь, ви мене зрозумієте, — цілком позитивно, хоч і не все схвалюю в діяльності наці. Як справжній німець, я люблю свою чудову батьківщину і скажу вам, що єдиний, хто зумів вивести Німеччину з того принизливого становища, в якому вона перебувала після Версаля, — це Гітлер, за що йому честь і хвала!.. Ми — велика нація, і всі спроби тримати нас у підлеглості даремні!..

— Дякую за відвертість. Дайте відповідь ще на одне запитання: чи знайомі ви з керівниками порту і працівниками митниці?

— Майже з усіма.

— В такому разі послухайте, які ваші основні обов'язки, і ще дещо… — Василь докладно, не шкодуючи часу, розповів Бремерові, що той має робити як місцевий представник компанії, і спитав, чи зможе він виконувати делікатні доручення, пов'язані з митницею.

— Зможу! Скажіть, що треба.

— Наш юрисконсульт пан Глауберг запрошує завтра ввечері кількох митних чиновників до ресторану. Прийдіть, будь ласка, й ви на цю товариську вечерю і спробуйте домовитися з ними про діло.

— Ви знаєте прізвища запрошених?

— Ні. Я познайомлю вас з Глаубергом, і він усе вам скаже. — Василь дійшов висновку, що особисто йому ні до чого знайомитися з митниками.

Видно було, що юрисконсульт і колишній моряк знали своє діло. Другого дня після зустрічі за вечерею з митниками вони удвох прийшли до Василя і переказали умови угоди: чиновникам митниці платити натурою в розмірі десять відсотків од всіх товарів. Отже, із