Читати книгу - "Свої, чужі, інші"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він підійшов до панського будинку з чорного ходу, посмикав двері: їх було замкнено зсередини. Все правильно, куховарка їх відімкне вранці, а вночі слугам там робити нема чого.
Інтар іще раз обійшов будинок, вийшов на доріжку, що вела до воріт.
Він не збирався повертатися в ліжко, поки не з’ясує, де конюх блукає поночі. І для початку подався до сторожки.
Вікна її були темні, й Інтар подумав, що даремно сюди прийшов: уже ж звичайно воротар уночі спить. Але раптом, уже готовий повернути назад, він почув, як усередині сторожки кілька разів підряд голосно чхнули. І по тому ще тихо розсміявся якийсь чоловік та промовив: «Будь здоровий!»
Інтар завмер. Не сам же Фирух собі здоров'я бажає! Навшпиньки хлопчик прокрався до вікна й зачаївся там.
— Виходить, завтра ніяк? — запитав глибокий, низький голос.
— Ні, порошок я тільки завтра ввечері отримаю. Так що відкладемо на день, — другий голос, високий і чистий, поза сумнівом, належав Кашиму.
В Інтара від хвилювання затремтіли ноги. Про що домовляються конюх і воротар?!
— Шкода, — з досадою промовив Фирух, — але добре, день почекати можна. А потім їм із Кхаабра забратися доведеться, й швидко. Так що або післязавтра — або забудемо про це. Вигорить справа чи ні, до середини літа ми повинні бути далеко звідси, щоб більше ніколи не повертатися в цей поганий Кхаабр.
— Післязавтра, — погодився Кашим, — і в мене в печінках сидить це місто. Нічого — остання справа й буде в нас і своя земля, й господарство своє… — і раптом запитав заклопотано: — А ти впевнений, що коням не буде шкоди від цієї нової фарби?
— Ні ж бо, скільки разів говорено! Перевіряли вже.
— Ну, дивися. Бо он минулого року двоє коней занедужали й подохли. Знаєш, скільки я грошей втратив?
— Не стогни, — обірвав Фирух, — тепер усе інакше. Фарба не шкідлива, я відповідаю.
— Так, із тебе й запитаю, коли що не так… Гаразд! Післязавтра, значить. Заразом і в будинку понишпорю, поки всі сни дивитимуться.
— А вони від порошку не перемруть? — раптом затурбувався сторож. — Адже одне — коней вивести, хоч і всіх, а інше — цілий будинок перетруїти при цьому. Якщо спіймають — повісять, не інакше.
— Не бійся, — запевнив Кашим, — порошок теж не шкідливий: посплять добу, та й по всьому. А підсиплю я його їм у сік — сік усі п'ють. Бетайа сказала — пан за вечір глечик точно випиває, ну й пані, мабуть, із ним. Перед вечерею і сипну. Куховарка теж соку в спекотний вечір сьорбнути не відмовиться, дівчисько й звірятко-ельфенятко я сам почастую за вечерею, і моєму помічникові віднесу. А собачку його замкну.
Інтар спітнів, у роті відразу стало сухо. Кашим та Фирух — конокради! Хочуть вивести коней, усіх чотирьох…
Хлопчисько тихенько рачки відповз за кущі й ляпнувся в густу мокру траву. Одяг змок від роси, Інтар здригнувся, зіщулився й почав міркувати.
Видно, в Кашима й Фируха ця справа не перша, стежинки второвані. Розповісти все Мен-Риджу?
Інтар уже підхопився… Але раптом зупинився та знову сів, не звертаючи уваги на зовсім змоклі штани.
Розповісти, значить, виказати. І Кашима, й Фируха після цього, якщо візьмуть на гарячому, швидше за все, на галери відправлять або в рудники. Але ж якби хто знав, чим Інтар промишляє, — на нього б чекало те саме.
Сороту он очі випалили…
Ті, хто гроші не мідяками, а золотими рахує — вони вже точно не свої. А Кашим, як і Сорот, як і Едрин із Айхамом і всі невидимки, — по інший бік.
То Кашим свій? Ой, чи ж так це?!
…Але на нього доносити — чесно? Чи ні?
А коням хіба на радість буде, якщо їх покрадуть? Так, породисті, на бійню їх продавати не будуть, мучити непосильною роботою — теж, але вони ж бо тут уже звикли! Тут їхній дім! Хіба добре, коли з дому хитрощами виманюють і не знати куди відправляють? Ось йому, Інтару, як велося в цім чужім Кхаабрі?
Ні, коней вивести не можна дозволити. Але й Кашима з Фирухом на шибеницю відправляти або на галери… Гидко це…
Порадитися хлопчикові не було з ким. Ола б його не зрозуміла, та й не хотів він розповідати їй усю правду. Доводилося самому ламати голову.
Він просидів під кущами ледь не до перших півнів, але знайшов вихід: доносити він не буде. Просто перешкодить Кашиму здійснити його задум.
Олу довелося втаємничити в усе наступного ж вечора в купальні. Слухаючи розповідь Інтара, дівчинка тільки затискала собі рота долонею, щоб не охкати надто голосно.
— Твоя правда, — підтвердила вона, коли хлопчик розповів про свої думки. — Не потрібно Мен-Риджу нікого виказувати! Та він заслуговує, щоб у нього не тільки коней вивели, але й будинок спалили! Якби коней не шкода було, я б конюхові з воротарем ще й допомогла!
— Ти його ненавидиш, я бачу…
— Мен-Риджа? Ще й як!
— Оло, ти мене тільки не бий, — Інтар про всяк випадок відсунув подалі важкого дерев'яного ковша, — тільки він, Мен-Ридж… Він… не більше за інших винен…
— Ти що це мелеш! Та він мерзота остання! — вибухнула Ола.
— Тихше! — цитькнув хлопчик. Вона злякано ойкнула, і обоє зачаїлись. Сиділи так, поки не переконалися, що крик Оли не привернув нічиєї уваги.
— Я знав, що ти гніватимешся, — промовив хлопчик нарешті, — але мені здається, Мен-Ридж не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свої, чужі, інші», після закриття браузера.