Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

Останні роки я все більше картаюсь, що не вирвав нещасну з ненависних лап жерців. Тоді я надто палко захопився справою Воїнства, щоб думати про сім’ю, почуття… Мав інформацію, яку терміново потрібно було передати союзникам геліонатам, і тому змушений був негайно залишити Храм. Але хотілося хоч чимось допомогти Есці. Я знав, як вона мріяла, щоб її дитя, яке от-от мало народитися, отримало інше життя. Таємно повернувшись в Храм Есетів, я викрав доньку верховної жриці і підшукав маленькій Айсоларі нову сім’ю, звичайних добродушних селян, як і хотіла Есха.

Довгі роки я слідкував, як живеться дівчинці у новій сім’ї. Айсолара росла щасливою і тішила прийомних батьків, які не могли мати дітей. Інколи я приїжджав у гості, як дядько Радомир, але з роками все рідше. Служіння забутим ідеалам Воїнства не відпускали…

Я був уже немолодим, але не мав ні дому, ні сім’ї. Щось наче не давало затриматись на одному місці. Час від часу я приїжджав до Каро в Шанталію. І саме він умовив зупинитись і майже силою втримав біля себе. Я страшенно втомився. Всі зусилля виявились даремними. Ті побратими, які залишились від Воїнства Шаку, пересварилися за титули Старійшин у Раді. Геліонати часто грали за правилами жерців: «підступність — кращий метод». Раптом я зрозумів, що половину життя потратив у боротьбі не за те і не за тих. І стало так лячно і так боляче… Я пригадав слова Совредо: «Створене людиною, людиною і зруйнується, і тільки те, що їй створити не в силах, живе вічно».

І я нарешті зрозумів: вірно служити організаціям, що пропагують вірність Світлу, ще не означає бути вірним самому Світлу! Усі ці Братства, Ордени, Ліги, яким я віддав стільки літ, усі створені людьми! І з часом ми уже не помічаємо, як перестаємо служити вищим цілям, а перетворюємось на прислужників тих, хто керує. А керують інколи не зовсім достойні, випадкові люди.

Наче пелена впала з очей. Я нарешті погодився на вмовляння Каро залишитися в Шанталії. Та перед цим мав зробити те, на що не наважувався раніше. Ризикувати нічим! Лише життям, яким не раз ризикував заради порівняно нікчемних справ. Я вирішив допомогти Есці втекти. Бо тепер міг запропонувати їй крім серця, ще і життя, родину. Подолавши безліч перепон, я нарешті дістався до Есетів та виявилось, що трон верховної жриці посідала не Есха, а дуже схожа жінка! Але одного погляду достатньо, щоб зрозуміти, що переді мною самозванка. Перше, що спало на думку: Есці вдалося втекти! Я зрадів, але швидко радість змінив пекучий смуток… Тоді я думав, що втратив Есху назавжди.

По дорозі до Шанталії заїхав в Агрантак — селище, в якому із названими батьками жила Айсолара. І коли побачив її, то не впізнав. Переді мною стояла молода вродлива жінка, яка зовнішністю більше нагадувала власного статного батька Ітераса, але в доброзичливих, допитливих сірих очах жила Есха. Я так і не наважився підійти і заговорити. Зрозумів, що дорогоцінний час пройшов і не повернеш… Я не став турбувати дівчину спогадами з минулого. Айсолара виглядала щасливою, задоволеною життям. Тим більше, що дівчина якраз чекала дитину і мала скоро народжувати. Здаля я ще трохи помилувався донькою Есхи і, осідлавши вірного анжира, покинув селище.

…Ще хатки не сховалися за горизонтом, коли на запилюженому шляху я помітив вершника, що мчав назустріч. І все б нічого, якби не характерна військова виправка, горда осанка і впевненість, з якою їхав подорожній. Здається, і я зацікавив незнайомця. Ми стишили ходу, намагаючись краще роздивитись один одного. Але наші обличчя завбачливо прикривали капюшони. І кожен продовжив власну дорогу.

Лише коли добрався до Шанталії і розповів усе Каро, зрозумів: тоді на дорозі до селища, де жила Айсолара, я зустрівся з уже відомим тобі, Айхо, Сохо — одним із юних неофітів, які повстали проти Старійшин Воїнів Шаку. Тільки що Воїн робив у нічим не примітному поселенні, я не знав. Та якби і знав, то не міг би нічого змінити…

Дід раптом замовк. Витягнув з кишені стареньку люльку, зілля приємно затріщало у жмені. Дід глибоко затягнувся. Голубуваті димчасті кільця виходили нерівними, швидко кривилися і розчинялися в повітрі. А кімната наповнилась солодкуватим запахом. Радо помітно нервував. Я терпляче мовчав, бо розумів, що розповідь ще не завершена.

— В той же час у Марійських Печерах жерці знайшли стародавні руни найдревніших. І прочитали древнє пророцтво про Обраного, якому передбачалось знищити темних. Це страшенно перелякало жерців. Як не старались приховати пророцтво від світу — не вдалось. Чутки просочились завдяки шпигунам геліонатів. Але задовго до того, як жерці знайшли руни, про передбачення знав Премудрий Старець Совредо.

Агенти доповідали, що жерці посилено засилають прислужників у окремі райони Півострова. Повідомлення насторожило. Совредо стривожено скликав Раду і пояснив. У рунах з Марійських Печер говорилося про семикутну Зірку Ар-ха-Юма, яка загориться, коли сонце заковтне місяць, тоді і народиться Обраний. Але народиться він на одному з семи променів Зорі. Що це означало нам, невтаємниченим, було незрозуміло. Тоді Совредо розкинув на столі карту. За складними розрахунками Старець накреслив на мапі семикутну зірку з центром на вершині гори Сапа. Відмітив сім точок. Чотири з них вказували на невеличкі поселення. Совредо тривожно сказав:

— Негайно посилайте сюди людей, — і пальцем тицьнув у карту. — Затемнення місяця відбудеться через двадцять п’ять днів. І жерці зроблять усе, щоб знищити немовлят, які народяться у цю ніч. Або ще гірше: вб’ють усіх вагітних жінок, щоб не помилитися. Ось чому жерці заселяли ці райони. Їх розрахунки точні. Не можна допустити різанини! Друзі, захистимо безневинних!

Вже готовий ринутись у будь-яке поселення, вказане Мудрецем, я раптом побачив на карті селище, де виросла