Читати книгу - "Все буде добре"

Антон істерично реготнув. Ще одкровення? А чи не забагато буде на одну людину? Марія розцінила це по-своєму.

– Агов, ну чого одразу сміятись? – голос зазвучав трохи ображено. – Серйозно кажу, приїжджай, є розмова. Але їдь зараз, бо це трохи терміново. Зможеш? Записуй адресу.

Антон узяв косметичний олівець і записав продиктоване.

– Чекаю на тебе. Ні, серйозно. Приїжджай. Я дуже скучила за тобою.

Розмова завершилася, і Антон знову залишився наодинці з дзеркалом. «Маю сказати дещо важливе». Цікаво, що це? Він приклав лоб до холодного скла. Ні, зовсім не цікаво. Сьогодні все лайно вже трапилось, більше просто не може бути.

Чоловік сполоснув обличчя холодною водою та вийшов із ванної кімнати. Катерина сиділа на кухні, втупивши очі в холодильник. Антон скривився: йому гидко було дивитись на цю жінку. Чоловік узувся, накинув куртку та вийшов із квартири.

У центральному відділені не було жодних черг. Віталік скоса глянув на годинник і присів за столик. Розгорнув випадковий журнальчик, що лежав поруч, і пробігся поглядом по сторінках. Нічого цікавого. Поклав журнал назад і заплющив очі. Ще один робочий день. Посидіти в цьому банківському відділені, потім перевірити ще одне – і до Марії. Сьогодні вона запланувала піти в Оперний і наполегливо вимагала супутника. Віталік з нетерпінням чекав, коли його шеф повернеться в Україну, бо вся ця культурна програма вже добряче дістала. Він же звичайний водій – нащо йому відвідувати філармонії та модні презентації? Це доля владних і багатих, хай вони собі й парять мізки, що вдягнути на такі заходи. Віталік знову оглянув центральне відділення та перевів погляд на годинник. Ще дві хвилини – і можна їхати далі.

Завібрував телефон. На екрані висвітлилось «програміст Сергій». Віталік скривився. Цей номер він би взагалі заніс у чорний список, але…

– Так, Сергію, слухаю.

– Віталіку, в нас проблеми! – почулось із трубки істеричне.

Чоловік напружився:

– Не зрозумів. Поясни!

– Нас хакнули! – Сергій майже кричав. – Вони крадуть бази даних, і я не знаю, як це зупинити. Усе: рахунки, перекази, благодійний фонд…

– Я зрозумів! – перебив його Віталік. – Уже виїжджаю. Нікуди не рипайся, нічого не роби! – чоловік зірвався з місця та побіг до машини.

Годинник бамкнув другу годину.

Віталік буквально висадив двері серверної, ледве Сергій повернув ключ.

– А тепер ще раз – і детальніше! – знервовано наказав він, швидким кроком наближаючись до рівних рядів серверів.

– Нас хакнули! – повторив Сергій, поспішаючи слідом.

Віталік різко розвернувся.

– Я це зрозумів ще годину назад. Розгорнуту версію подій, будь ласка.

– Зробив я, значить, собі чаю, сідаю за комп…

– Сергію, – перебив його Віталік. – У мене зараз зовсім немає настрою на твої жарти. Якщо в нас дійсно проблеми, то я хочу знати, які, щоб зрозуміти, як можна їх вирішити.

Сергій сів на стільчик і сперся долонями на коліна:

– Ну, тоді скажу просто. У нас проблеми. І припускаю, що великі, – програміст розгорнув вікно на комп’ютері. Віталік став позаду і глянув на список рядків, якими ряснів монітор. Кілька секунд вивчав їх і нарешті не витерпів:

– Що це?

– Це – наші бази даних. Не вникатиму в деталі…

– Зроби таку ласку.

– …зверну увагу лише на ось це, – Сергій вказав на один із рядочків. – Це запущений процес, який працює з базою. От тільки це не мій процес.

Віталік утомлено потер очі.

– Боже, чому ж ти завжди все так ускладнюєш? Що це в біса означає?!

– У нас вірус.

– Який вірус? – Віталік завмер.

– Припускаю, що файловий хробак. Він копіює наші бази даних, а потім кудись пересилає. Я зауважив це лише сьогодні, але хтозна, скільки він тут. І хтозна, що він уже встиг скопіювати. Цей вірус копіює файли маленькими частинами та пересилає їх, маскуючи під робочу звітність. Я б його навіть не зауважив, якби не випадковість…

Віталік відсунув Сергія вбік і нахилився ближче до монітора.

– Звідки він міг узятись?!

– Ну, хтось завантажив його на цей комп’ютер. А оскільки він приєднаний до локальної мережі, то далі просто пішло-поїхало…

Раптом Віталік міцно стиснув плечі Сергія й подивився йому прямо в очі.

– Значить, це ти зробив?! На кого ти працюєш?

– Зовсім здурів? – Сергій округлив очі. – На вас я працюю, параноїку хріновий! Інакше нащо мені тоді взагалі про це говорити?

Віталік відпустив програміста та зробив кілька кругів навколо комп’ютера.

– Тоді як цей вірус міг потрапити на цей комп’ютер? Ти підхопив його на якомусь порносайті?

– Дуже смішно. Я відповідально ставлюсь до таких речей, тому…

– Тоді звідки? – перебив його Віталік.

– Я думав над цим, – відповів Сергій і поклав щось на стіл. – Оглянув системний