Читати книгу - "20 000 льє під водою"

з дециметр, білуватого кольору з блідо-синіми смугами впоперек тіла, — вони були озброєні голками; антарктичних трифутових химер з білими й гладенькими тілами з сріблястим полиском, з заокругленими головами і рилом, що закінчується хоботком, загнутим до пащі. Я покуштував їх м’ясо, але воно мені не сподобалося. Консель, навпаки, вважав Його надзвичайно смачним.

Снігова хуртовина продовжувалася до наступного дня. Неможливо навіть було вийти на палубу. Сидячи в салоні й записуючи останні події нашої екскурсії на полярний континент, я чув крики фульмарів і альбатросів, які навіть у бурю жваво гралися в повітрі. «Наутілус» не залишався на місці. Пливучи вздовж берегів, він просунувся ще на десяток миль у південному напрямі. Сонце ледве піднялося десь над обрієм, осяваючи крізь хмари все навкруги якимсь напівсвітлом.

На другий день, 20 березня, хуртовина стихла. Мороз трохи посилився. Термометр показував два градуси нижче нуля. Туман розсіявся, і я почав надіятися, що цього дня можна буде зробити необхідні спостереження.

Капітан Немо ще не виходив. Шлюпка відвезла Конселя й мене на берег. Тут ґрунт був так само вулканічного походження. Всюди можна було бачити сліди лави, шлаки, базальт, але кратера вулкана мені знайти не пощастило.

Як і раніше, нас зустріли міріади птахів, що оживляли цей район полярного континенту. Але тепер свою владу на ньому їм доводилося поділяти з великими стадами морських тварин, які лагідно дивилися на нас. Це були, головним чином, тюлені різних порід. Одні з них простяглися на землі, другі лежали на плаваючих крижинах, а треті вилазили на берег або спускалися до моря. Вони не тікали при нашому наближенні, бо, мабуть, ще ніколи не мали справи з людиною. Стадо було таке велике, що його вистачило б для кількох сотень мисливських кораблів.

— Слово честі, — промовив Консель, — їхнє щастя, що нас не супроводжує Нед Ленд!

— Чому це, Конселю?

— Тому що наш завзятий мисливець повбивав би їх усіх!

— Усіх, це ви занадто вже перебільшили, але справді ми не могли б урятувати деяких з цих чудових тварин від гарпуна нашого канадця. Це дуже не сподобалося б капітанові Немо, який не любить даремно проливати кров беззахисних тварин.

— Він має рацію!

— Безумовно, Конселю! Але скажи мені, чи встиг ти вже прокласифікувати ці прекрасні зразки морської фауни?

— Пан добре знає, — відповів Консель, — що я не дуже сильний на практиці. От коли б пан сказав мені назви цих тварин…

— Це тюлені й моржі.

— Два види, що належать до класу ссавців, типу хордових, підкласу одноутробних, ряду ластоногих, підряду хижаків, — одним духом випалив мій учений товариш.

— Правильно, Конселю, — відповів я, — але ці тюлені й моржі поділяються на різновидності, і, якщо я не помиляюся, ми зможемо скористатися цим випадком, щоб познайомитися з ними. Ходімте!

Було близько восьмої години ранку. До початку астрономічних спостережень залишалося чотири години, які ми могли вільно використати. Разом з своїм супутником я попрямував до великої бухти, що врізалася півколом у гранітні скелі берега.

Там, а також на плаваючих у воді крижинах, наскільки сягало око, лежали морські ссавці. Мимоволі я почав шукати поглядом старого Протея, міфологічного пастуха незліченних стад Нептуна. Тут були, переважно тюлені. Вони розташовувались окремими родинами. Самець, захисник сім’ї пильно охороняв самку, що годувала малят. Осторонь гралися молоді, але вже зміцнілі тюлені. Коли цим тваринам потрібно було перейти з місця на місце, вони робили невеличкі незграбні стрибки, підтягуючи задню частину свого тіла і спираючись на мало придатні для цього ласти, які в їхнього собрата ламантина перетворюються в справжнє передпліччя. Між іншим, треба сказати, що в своєму рідному середовищі, тобто у воді, тюлені, які мають дуже гнучкий хребет, вузьке тіло, вкрите короткою й густою шерстю, плавають чудово завдяки перетинчастим лапам. Відпочиваючи у воді чи на землі, ці тварини мали дуже граціозний вигляд. Тому стародавні люди, розглядаючи їхні лагідні морди, виразний погляд, який міг би конкурувати з найчарівнішим поглядом жінки, їхні бархатисті й чисті очі й граціозні пози, опоетизували тюленів, перетворивши самців у тритонів, а самиць — у сирен.

Я звернув увагу Конселя на значний розвиток мозкових півкуль цих розумних тварин. У жодного ссавця, крім людини, немає такої кількості мозкової речовини. Тому тюлені так легко піддаються дресируванню. Їх легко приручити, і я вважаю, як і деякі натуралісти, що при спеціальному вихованні вони могли б приносити людині велику користь, замінюючи на морській охоті чи рибній ловлі собаку.

Більшість тюленів спали на скелях або на піску. Між цими, власне, тюленями, що на відміну од нерпух (вухатих тюленів), не мають зовнішніх ушей, я помітив представників однієї різновидності стеноринха завдовжки до трьох метрів, з білою шерстю, з головою бульдога, з десятьма гострими зубами на кожній щелепі, чотирма різцями вверху і внизу та двома іклами, що формою нагадували лілею. Між ними повзали морські слони, рід тюленів з коротким і гнучким хоботом. У ряді ластоногих це були велетні завдовжки десять метрів і до двадцяти футів в окружності. При нашій появі вони навіть не поворухнулися.

— Ці тварини небезпечні? — спитав мене Консель.

— Ні, — відповів я, — якщо їх не чіпати. Але коли тюлень захищає своє маля, лють перетворює його на жахливу тварину. В таких випадках він розриває на куски човен рибалки.

— Що ж, вони праві! — зауважив Консель. — Не заперечую!

Ми пройшли ще дві милі й зупинилися перед високим мисом, що захищав бухту від південних вітрів. Його скелі стрімко спускалися до моря, яке пінилося, розбиваючись об їхнє підніжжя. Десь по той бік лунало страшне ревіння, немов поруч паслося велике стадо жуйних тварин.

— Що це? — зупинився Консель. — Звідки тут бики?

— Це не бики, а моржі, — пояснив я.

— Вони б’ються?

— Або б’ються, або граються.

— З дозволу пана, мені хотілося б це побачити.

— Гаразд, Конселю.

І от ми почали підніматися по чорнуватих скелях, обходити непередбачені обвали, видираючись по відшліфованих льодами кам’яних плитах. Кілька разів я ковзав на них і падав, боляче забиваючи собі крижі. Консель, обережніший і міцніший, не впав жодного разу і, піднімаючи мене, говорив:

— Коли б пан розставляв ноги ширше, він краще тримав би рівновагу!

Видершись на вершину мису, я побачив велику білу рівнину, вкриту моржами. Тварини грались одна з одною. Ревіння, що ми почули, було криками радості, а не гніву.

Формою тіла і розташуванням кінцівок моржі дуже нагадують тюленів. Але їхні нижні щелепи не мають різців і іклів. Зате два верхніх ікла у них перетворилися в справжні бивні завдовжки до вісімдесяти сантиметрів. Бивні моржів дуже високо