Читати книгу - "Габрієла"

в них усе, що почуває. Він дуже розумний, досить сказати, що він двічі бакалавр… Надзвичайно вчений… Сьогодні всі відвідувачі юрмилися навколо нього. Він майстерно сперечається і чудово читає вірші… Прямо вражає своїм читанням! Завтра він робитиме доповідь в префектурі. Я купив два квитки для нас з тобою.

— А що це таке — доповідь?

Насіб розгладив вуса:

— Це тонка штуковина, Біє.

— Цікавіша, ніж кіно?

— Складніша…

— Краща ніж цирк?

— Навіть у порівняння не йде. Цирк — це для дітей. Щоправда, коли в програмі є цікаві номери, можна дивитися. Але такі вечори, як завтра, бувають у нас рідко.

— А що там ще буде? Музика, танці?

— Музика… Танці…— Насіб розсміявся. — Тобі ще слід багато дечого взнати, Біє. Нічого такого там не буде.

— А що ж там буде, якщо це краще, ніж кіно і цирк?

— Я тобі зараз поясню. Послухай. На таких вечорах хто-небудь виступає — поет або бакалавр, який читає про що-небудь.

— Про що?

— Ну так, про що-небудь. Цей буде розповідати про сум і сльози. Він говорить, а ми слухаємо.

Габрієла злякано розплющила очі:

— Він говорить, а ми слухаємо? А потім?

— Потім він закінчує, а ми аплодуємо.

— І все? І нічого більше?

— І нічого більше, але весь сенс у тому, що він розповідає.

— А що він розповідає?

— Гарні слова. Інколи говорить незрозуміло, до пуття не збагнеш. Але коли оратор путящий…

— Він розповідає, а ми слухаємо… І ти це порівнюєш з кіно або з цирком, подумай лишень! Ти такий освічений! Адже нічого кращого немає в світі над цирк!

— Послухай, Біє, я вже казав тобі: тепер ти не якась там служниця. Тепер ти сеньйора. Сеньйора Саад. Ти повинна зрозуміти це. Буде літературний вечір, там виступатиме відомий поет. Зійдуться кращі люди Ільєуса. Ми теж мусимо бути там. Не можна нехтувати такою важливою справою заради того, щоб відвідати цей нікчемний цирковий балаган.

— Невже не можна? Але чому?

Її ображений голос схвилював і розчулив Насіба. Він погладив Габрієлу по спині:

— Тому що не можна, Біє. Що скажуть люди? Що скаже товариство? Цей бевзь Насіб — невіглас, він не пішов на виступ поета, а сидить в нікчемному цирковому балагані. А потім? У барі всі обговорюватимуть виступ поета, а я почну розповідати дурниці про цирк?

— Тепер я зрозуміла… Ти не зможеш прийти… Жаль… Бідний Туїска. Йому так хотілося, щоб сеньйор Насіб прийшов. І я пообіцяла. Але тобі не можна, ти маєш рацію. Я скажу Туїсці. І буду плескати за себе і за сеньйора Насіба. — Габрієла засміялася, пригорнувшись до Насіба.

— Послухай, Біє, тобі треба багато чому вчитись, ти сеньйора. Тобі слід жити і поводитись так, як личить дружині комерсанта, а не простій жінці. Тобі необхідно бувати скрізь, де збирається верхівка міста, щоб спостерігати і вчитися, адже ти сеньйора.

— Отже, я не зможу?..

— Що?

— Піти завтра в цирк. З доною Арміндою.

Він перестав її гладити:

— Я ж уже сказав тобі, що придбав квитки для нас обох.

— Він розповідає, а ми слухаємо… Мені це не до вподоби. Я не люблю цей твій «квіт суспільства». Всі в розкішному одягові, а від жінок мені аж нудно стає, не подобаються вони мені. А в цирку так гарно! Дозволь мені сходити в цирк, Насібе. А поета я послухаю іншим разом.

— Не можна, Біє,— він знову погладив її.— Поет виступає не щодня…

— І цирк також…

— На вечір ти не можеш не піти. Мене і так уже запитують, чому тебе ніде не видно? Всі кажуть, що це погано.

— Але ж я хочу ходити в бар, в цирк, гуляти по вулиці.

— Ти хочеш бувати лише там, де тобі не можна бувати. Коли ти нарешті зрозумієш, що ти моя дружина, що ми з тобою одружились і що ти жінка статечного, заможного комерсанта? Що ти вже не…

— Ти гніваєшся, Насібе? Чому? Адже я нічим не завинила…

— Я хочу, щоб ти була гідною синьйорою, щоб тебе прийняв вищий світ. Хочу, щоб усі тебе шанували і ставились до тебе, як належить. Хай вони забудуть, що ти була куховаркою, що ходила босою, прийшла в Ільєус з біженцями і що в барі до тебе ставились легковажно. Зрозуміло?

— Я не звикла до цього всього. Мене просто нудить від твого оточення. Я народилася і зросла серед нестатків — тому багатство не для мене. Що ж мені робити?

— Будеш вчитися. А ти думаєш, хто ці нафарбовані сеньйори? Робітниці з плантацій. Просто вони дечому навчилися.

Настала тиша, сон знову почав змагати Насіба, рука його лежала на тілі Габрієли.

— Дозволь мені сходити в цирк, Насібе. Тільки завтра…

— Не підеш, я вже сказав. Будеш зі мною на вечорі, і годі розмов.

Він повернувся спиною до Габрієли і натягнув на себе простирадло. Йому бракувало її тепла, він звик спати, поклавши ногу їй на стегно. Але ж він мав удавати розгніваного її впертістю чоловіка. До якого часу Габрієла буде ухилятися від життя суспільства? Коли вона почне поводитись так, як личить порядній жінці, його дружині? Зрештою, він не якийсь там злидар, він сеньйор Насіб А. Саад, що має кредит на біржі, власник найкращого у місті бару, секретар Комерційної асоціації, у нього рахунок у банку, і всі впливові люди Ільєуса — його друзі. Останнім часом, велись розмови навіть про його обрання до правління клубу «Прогрес». Габрієла ж сидить дома, а коли й виходить, то лише в кіно з доною Арміндою або на недільну прогулянку з ним, немовби нічого і не змінилося у її житті, немовби вона та сама Габрієла без роду і племені, яку він розшукав на невільницькому ринку, немовби вона не стала сеньйорою Саад. Після тривалої боротьби Насібові все ж таки вдалося переконати її не приходити із судками в бар, — вона навіть плакала. Але ще важче було примусити Габрієлу носити взуття. Насіб просив її не розмовляти голосно в кінотеатрі, не афішувати свою дружбу із служницями, не пересміюватись, як раніше, з відвідувачами бару, не приколювати до кіс троянду, коли вони виходять на прогулянку! А тепер вона не хоче йти на літературний вечір через якийсь нікчемний цирк…

Габрієла скрутилася клубочком. Чому Насіб так спалахнув? Він образився, повернувся до неї спиною і навіть не торкнувся її. Габрієлі бракувало звичної ваги його ноги на стегні. І звичних пестощів, і звичної світлої радості. А може, він розгнівався на Туїску за те, що той найнявся в артисти, не порадившись з ним? Туїска