Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Добрий день!

Мене звуть Лісбет Саландер, і я пишу дисертацію з кримінології про насильство над жінками в XX сторіччі. Я б хотіла відвідати поліцейський округ Ландськруни і познайомитися з документами однієї справи 1957 року. Йдеться про вбивство сорокап’ятилітньої жінки на ім’я Ракель Лунде. Чи відомо вам, де знаходяться ці документи тепер?

Село Б’юрселе, коли уважніше глянути, виглядало так, ніби зійшло з рекламної картинки сільської місцевості Вестерботтена. У ньому було десь із двадцять будинків, що вишикувалися досить компактним півколом уздовж кінцевої частини озера. В центрі села — роздоріжжя з одним дороговказом на Хеммінґен, 11 км, і другим — на Бастутреск, 17 км. Біля роздоріжжя був маленький міст через річку — як подумав Мікаель, тут було те саме плесо — «сель» — на річці Б’юр, яке й дало назву селу. Зараз, у розповні літа, тут було гарно, як на поштівці.

Мікаель припаркувався у дворі перед зачиненим магазином «Консум», через дорогу від третьої хати БО правому боці. Він подзвонив у двері, але вдома нікого не було.

Після цього він приблизно годину прогулювався дорогою на Хеммінґен, дістався до того місця, де плесо переходило в бурхливі пороги, стрінув двох котів, поспостерігав за косулею і повернувся назад, так і не вгледівши жодної людини. Двері Мілдред Бреннлунд як і раніше залишались замкнутими.

На стовпі біля моста Мікаель помітив пошарпану афішу за 2002 рік, яка запрошувала відвідати ЧБПА, що розшифровувалося як Чемпіонат Б’юрселе з приборкання автомобілів. «Приборкання» автомобіля, яке вочевидь було популярною зимовою розвагою, полягало в тому, що транспортний засіб нівечили, ганяючи по закутому в лід озеру. Мікаель задумливо оглянув афішу.

Прождавши до десятої вечора, він втратив надію і поїхав назад до Нуршьо, де підживився пізньою вечерею й улігся в ліжко дочитувати детектив Вел Макдермід.

Розв’язка книги виявилася жахливою.

Близько десятої години вечора Лісбет Саландер додала до списку Харієт Ванґер ще одне ім’я. Зробила вона це з великими сумнівами і після багатогодинного обмірковування.

Лісбет знайшла найкоротший шлях. Відомості про нерозкриті вбивства публікувалися досить регулярно, і в недільному додатку до однієї з вечірніх газет вона знайшла статтю 1999 року під заголовком «Багато вбивць жінок розгулюють на волі». Стаття мала оглядовий характер, проте там були імена і фотографії кількох жертв широко відомих злочинів, зокрема, Соловейґ з Норртельє, Аніти з Норрчьопінґа, Марґарети із Сельсинґборґа та деяких інших випадків.

Найдавнішими з включених до огляду були вбивства 60-х років, і жодне з них не мало нічого спільного з даними переліку, що його вона отримала від Мікаеля. Але один випадок усе-таки привернув увагу Лісбет.

У червні 1962 року тридцятидвохлітня повія Леа Персон з Ґетеборга поїхала в Уддеваллу, щоб навідати свою матір і дев’ятилітнього сина, що проживав у неї. Провівши з ними кілька днів, Леа недільного вечора обійняла матусю, попрощалася й пішла на потяг, аби повернутися назад у Ґетеборг. Через два дні її знайшли за старим контейнером на покинутій промисловій ділянці. Її зґвалтували і з особливою жорстокістю поглумилися над тілом.

Убивство Леа привернуло велику увагу, газета все літо, з числа в число, давала про нього матеріали, але вбивцю так і не знайшли. Ім’я Леа в списку Харієт Ванґер не значилося. І вбивство не відповідало жодній з вибраних нею біблійних цитат.

Разом з тим у ньому була одна така дивна обставина, що чутливий прилад у голові Лісбет відразу ж на неї відреагував. Приблизно за десять метрів од тіла Леа було знайдено квітковий горщик, а всередині нього голуба. Хтось обв’язав мотузок навколо шиї голуба і пропустив його в дірочку на дні горщика. Потім горщик поставили на маленьке багаття, влаштоване між двома цеглинами. Не було ніяких доказів того, що знущання з птаха якось пов’язане з убивством Леа; цілком можливо, що якісь дітлахи просто віддавалися жорстоким і огидним літнім забавкам, проте в ЗМІ справа дістала назву «Вбивство голубки».

Лісбет Саландер зовсім не належала до старанних читачів Біблії і навіть її не мала, але цього вечора вона сходила до найближчої церкви і, доклавши деяких зусиль, зуміла позичити потрібне джерело. Всівшись на лавку в парку перед церквою, вона почала читати Третю книгу Мойсеєву і, діставшись до розділу 12, вірша 8, звела брови. У 12-му розділі йшлося про очищення породіль. «А коли рука її не спроможеться на ягня, то візьме вона дві горлиці або двоє голубенят, — одне на цілопалення й одне на жертву за гріх, й очистить її священик, — і вона стане чиста».

Леа цілком могла значитися в телефонній книжці Харієт Ванґер як «Леа — 31208».

Раптом Лісбет Саландер усвідомила, що жоден з проведених нею раніше пошуків за масштабом не йшов ні в яке порівняння з нинішнім.

Близько десятої ранку в неділю Мікаель Блумквіст знову з’явився коло будинку Мілдред Бреннлунд, по другому чоловікові Мілдред Берґґрен, і цього разу вона відчинила. Жінка була тепер майже на сорок років старшою і приблизно на стільки ж кілограмів важчою, але Мікаель відразу впізнав обличчя з фотографії.

— Добрий день, мене звуть Мікаель Блумквіст. Ви, мабуть, Мілдред Берґґрен?

— Так, справді.

— Даруйте, що зайшов без попередження, але я вже деякий час розшукую вас у справі, яку досить важко пояснити. — Мікаель усміхнувся їй. — Можна мені ввійти і забрати у вас трохи часу?

Чоловік і тридцятип’ятилітній син Мілдред були вдома, і вона без особливих вагань запросила Мікаеля на кухню. Він потиснув усім руки. За останні кілька діб Мікаель випив більше кави, ніж будь-коли, але до цього моменту він вже засвоїв, що в Норрланді вважається непристойним відмовлятися. Наповнивши всім філіжанки, Мілдред всілася і з цікавістю запитала, чим вона може стати у пригоді. Мікаель заледве розумів місцевий діалект, і вона перейшла на державний варіант шведської мови.

Мікаель набрав у груди повітря:

— Це довга і дивна історія. У вересні шістдесят шостого року ви разом з тодішнім чоловіком, Гуннаром Бреннлундом, приїжджали до Хедестада.

Жінка вочевидь дуже здивувалася. Він почекав, поки вона кивнула, і поклав перед нею фотографію з Йєрнвегсґатан.

— Тоді було зроблено цей знімок. Ви пам’ятаєте, що тоді відбувалося?

— О Боже, — мовила Мілдред Берґґрен. — Це ж було сто років тому.

Її нинішній чоловік із сином стали позаду неї і подивились на фотографію.

— У нас була весільна подорож. Ми їздили машиною до Стокгольма і Сипуна, а по дорозі назад просто десь зупинялися. Ви сказали, це Хедестад?

— Так, Хедестад. Знімок було