read-books.club » Бойовики » Втрата 📚 - Українською

Читати книгу - "Втрата"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Втрата" автора Лінвуд Барклі. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:
життя. Незалежно від того, скільки це триватиме.

Одного разу йому довелося зупинитися в Мілфорді. Збирався пошукати там нових клієнтів, нові підприємства, що потребують постачання.

Він зайшов до аптеки,[41] щоб купити шоколадних цукерок, і побачив за прилавком жінку. На грудях у неї висів жетон із ім’ям Патрисія.

Вона була гарна. З рудим волоссям.

Вона здавалася такою милою. Такою природною.

Було щось особливе в її очах. Лагідність. Доброта. Провівши останні роки у відчайдушних зусиллях не дивитися в чорні очі Ініди, він ніби відтанув, побачивши двоє таких прекрасних очей.

Він згаяв дуже багато часу на те, щоб купити ті шоколадні цукерки. Завів із нею розмову про погоду, розповів, що лише два дні тому він був у Чикаго, що проводить дуже багато свого часу в дорозі. А потім сказав слова, значення яких усвідомив лише після того, як вони в нього вихопилися: «Ви не відмовитеся пообідати зі мною?»

Патрисія усміхнулася йому і сказала, що якщо він захоче повернутися сюди через тридцять хвилин, то вона матиме вільну годину.

Протягом тієї півгодини він блукав по крамницях ділового центру Мілфорда й запитував себе, що він, у біса, робить. Він одружений. Він має дружину й сина, має свій дім і роботу.

Але, хоч він і має все це, але не має життя. А йому потрібне саме воно. Життя.

Патрисія сказала йому, коли вони їли сандвічі з тунцем у найближчій кав’ярні, що вона не приймає запрошення на обід від чоловіків, яких вона щойно зустріла, але він має в собі щось таке, що заінтригувало її. «Що саме?» — запитав він. «Гадаю, я розгадала вашу таємницю, — сказала вона. — У мене передчуття щодо людей, і я маю передчуття щодо вас».

Святий Боже. Невже це так очевидно? Невже вона вгадала, що він одружений? Невже вона вміє читати думки? Адже, коли він її зустрів уперше, він був у рукавичках, а тепер запхав свою обручку до кишені. «А що це за передчуття?» — запитав він. «Ви здаєтеся мені стривоженим. Чи не тому ви мандруєте сюди-туди по країні? Ви шукаєте чогось?» — «У мене просто така робота», — пояснив він. А Патрисія всміхнулася йому у відповідь: «А я ось про що подумала. Якщо ваша дорога привела вас сюди, до Мілфорда, то, можливо, для цього існує причина. Можливо, ви їздите по країні, бо шукаєте щось. Я не кажу, що ви шукали мене. Але щось-таки ви шукаєте».

Але він шукав саме її. Він у цьому не сумнівається.

Він сказав їй, що його звуть Клейтон Бідж. Це ім’я спало йому на думку, перш ніж він устиг усвідомити, що воно спало йому на думку. Можливо, спершу він подумав тільки про те, щоб завести інтрижку й для цього назвати вигадане прізвище, а вигадане прізвище завжди могло згодитися, а для інтрижки й поготів.

Протягом кількох наступних місяців, якщо ділові відрядження не примушували його їхати південніше від Торингтона, він долав зайву відстань на південь до Мілфорда лише для того, щоб побачитися з Патрисією.

Вона обожнювала його. Вона допомагала йому відчути себе важливим. Завдяки їй він почував себе так, ніби чогось вартий.

Їдучи назад по швидкісній автомагістралі штату Нью-Йорк, він обміркував деякі практичні аспекти.

Його компанія змінювала деякі зі своїх торговельних маршрутів. Він міг узяти той, який пролягав між Гартфордом і Буфало. Припинити поїздки до Чикаго. На обох кінцях цього нового маршруту…

Залишалося питання грошей.

Але Клейтон заробляв добре. Навіть вжив надзвичайних заходів, щоб приховати від Ініди, скільки грошей він зумів наскладати. Бо хоч би скільки він заробляв, їй завжди буде мало. Вона завжди його принижуватиме. І завжди розтринькуватиме стільки, скільки отримає від нього. Тож було розумно зробити якісь заощадження.

Їх може вистачити, подумав він. Їх якраз вистачить для того, щоб завести другу родину.

Як це буде чудово — бодай протягом половини свого часу бути щасливим.

Патрисія дала згоду, коли він попросив її вийти за нього заміж. Її мати, здавалося, була рада, але її сестра Тес завжди ставилася до нього досить холодно. Так ніби відчувала, що з ним щось не те, але так ніколи й не змогла з’ясувати, що саме з ним було не те. Він знав, що вона не довіряє йому, що ніколи йому не довірятиме, а тому намагався бути з нею особливо обережним. І він також знав, що Тес сказала Патрисії про свої побоювання, але Патрисія кохала його, вона щиро його кохала і завжди боронила.

Коли вони з Патрисією пішли купувати обручки, він зумів схитрувати так, що вона вибрала для нього таку саму обручку, яка вже лежала у нього в кишені. Згодом він повернувся до магазину, віддав куплену обручку й забрав свої гроші, й тепер міг носити свою давню обручку весь час. Він написав фальшиві заяви з метою одержати безліч усіляких державних та муніципальних посвідчень, від посвідчення на право водіння автомобіля й до бібліотечної картки — тоді це було зробити набагато легше, аніж у тому світі, яким він став після 9/11,[42] — тож йому вдалося одурити й ту контору, де видавали посвідчення про шлюб, коли надійшов час.

Він мусив обдурювати Патрисію, хоча й намагався бути добрим до неї. Принаймні коли був удома.

Вона подарувала йому двох дітей. Спочатку хлопчика. Вони назвали його Тод. А потім, через два роки, дівчинку — Синтію.

Це було не життя, а якийсь дивовижний фокус.

Родина в Коннектикуті. Родина на півночі штату Нью-Йорк. Постійні мандри між обома.

Коли він Клейтон Бідж, то не перестає думати про те, що скоро йому доведеться повернутися до буття Клейтоном Слоуном. А коли він Клейтон Слоун, не може дочекатися тієї хвилини, коли знову вирушить у дорогу, щоб стати Клейтоном Біджем.

Бути Слоуном йому легше. Принаймні це його справжнє, чесне перед Богом прізвище. Він може не турбуватися, що хтось викриє його обман. Його посвідчення, папери — усі вони цілком законні.

Та коли він у Мілфорді, коли він Клейтон Бідж, чоловік Патрисії, батько Тода й Синтії, то завжди мусить стерегтися.

Ніколи не перевищувати швидкості руху. Дбати про те, щоб його стоянка була завжди оплачена. Він не хоче, щоб хтось виписав чек на номер його машини. Щоразу, коли він їде в Коннектикут, то з’їжджає з дороги, знаходить затишне місце, де ніхто не зможе його побачити, знімає зі свого автомобіля жовто-оранжеві знаки штату Нью-Йорк і ставить на їхнє місце украдену синю табличку з номерними знаками

1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втрата», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Втрата"