read-books.club » Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 120
Перейти на сторінку:
відповів Джейк втішливо-крижаним голосом. — Не хвилюйся про це, отче. Ми не дамося живими.

П’ЯТНАДЦЯТЬ

Опинившись надворі, вони знов почали шукати собі таксі. Дякувати чайовим покоївки, Джейк упевнився, що в них залишилося майже достатньо грошей, щоб оплатити поїздку до Діксі-Піґ. А ще він мав таку думку, що варто їм лише зайти до Піг і всяка потреба в готівці — чи у будь-чому іншому — зникне геть.

— Он машина, — показав Каллаген і замахав заклично рукою. Тим часом Джейк озирнувся на будівлю, з якої вони щойно вийшли.

— Ти певен, що ми залишаємо його тут в безпеці? — поставив він питання Каллагену, поки таксист завертав у їхній бік, беззастережно клаксонячи якомусь роззяві, що затуляв йому шлях до заробітку.

— Судячи зі слів мого друга, сея Магрудера, це найбезпечніше сховище у Нью-Йорку, — відповів Каллаген. — У п’ятдесят разів безпечніше за камери схову на Пенн-стейшн і Гранд-сентрал[125], казав він… і, крім того, тут є можливість довготермінового зберігання. Напевне, є й інші камери схову в Нью-Йорку, але, поки вони відкриються, нас вже тут не буде — в тому чи іншому значенні.

Таксі під’їхало. Каллаген притримав дверцята для Джейка, а слідом за ним до машини скромно вскочив і Юк. Перш ніж самому сісти в машину, Каллаген кинув останній погляд на вежі-двійнята Всесвітнього торговельного центру.

— Ця штука може гарненько пролежати тут аж до червня дві тисячі другого, якщо ніхто не вломиться і її не вкраде.

— Або, якщо не впаде будівля, не завалить там все.

Каллаген розсміявся, хоча в голосі Джейка не чулося жартівливості.

— Та ніколи. А якщо навіть… що таке якась одна скляна куля під ста десятьма поверхами з бетону і сталі? Хай навіть та куля сповнена глибокої магії? Гадаю, тут і гаплик настане цій гидоті.

ШІСТНАДЦЯТЬ

Джейк про всяк випадок наказав таксистові висадити їх на розі Лексингтон-авеню і П’ятдесят дев’ятої вулиці і, запитавши поглядом згоди в Каллагена, віддав водію все, окрім останніх двох доларів.

На розі Лекс і Шістдесятої Джейк показав на купу недопалків на тротуарі.

— Ось тут він був, — сказав він. — Той чоловік, що грав на гітарі.

Він нахилився, підібрав один недопалок і на хвильку затиснув його в кулаку.

Відтак кивнув, невесело всміхнувся і поправив лямку в себе на плечі. Усередині торби стиха дзенькнули Орізи. Джейк встиг порахувати їх у темряві таксі й не здивувався, що їх виявилося точно дев’ятнадцять.

— Не дивно, що вона зупинилася, — Джейк викинув «бичок» і витер долоню об сорочку. І раптом заспівав, неголосно, але дуже чисто:

«Я чоловік… постійної печалі… лиха мав я… щодня доста… я поїду залізницею на Північ… може, зможу… вскочити в наступний потяг».[126]

Каллаген, який і без того був накручений, відчув, що тепер уже його нерви напнуті до краю. Звісно ж, він упізнав цю пісню. Тільки Сюзанна співала її того вечора у Павільйоні — того вечора, коли Роланд завоював прихильність усієї Кальї, станцювавши таку пекельну комалу, якої більшість з них у житті не бачили, — замінивши «чоловіка» на «дівчину».

— Вона дала йому грошей, — мрійливо промовив Джейк. — І сказала…

Він закусив губу і застиг, задумливо похиливши голову. Знизу вгору на нього уважно дивився Юк. Каллаген теж чекав мовчки. І тут його осяяло розуміння: вони з Джейком йдуть у Діксі-Піґ, щоб там загинути. Вони підуть і будуть битися, але йдуть на загибель.

І він подумав, що загинути — це нормально. Втрата хлопця розіб’є серце Роланду… але він переживе і продовжить справу. Справа Роланда триватиме, допоки стоятиме Темна вежа.

Джейк звів очі вгору.

— Вона сказала: «Пам’ятай про боротьбу».

— Сюзанна?

— Так. Вона вийшла наперед. Мія її пропустила. Мію пісня розчулила. Вона плакала.

— Правду кажеш?

— Правду. Мія, нічия дочка, матір одного. І в той час, як Мія відволіклася… очі її осліпли від сліз…

Джейк роззирнувся навкруги. Юк зробив те саме — не для того, щоб щось роздивитися, а просто імітуючи свого улюбленого Ейка. Каллаген добре пам’ятав той вечір у Павільйоні. Вогні. Як Юк стоїть на задніх лапах і вклоняється натовпу фолькен. Сюзаннин спів. Вогні. Танці, як Роланд танцює комалу у світлі тих вогнів, кольорових вогнів. Роланд танцює в білості. Завжди Роланд; і насамкінець, після того, як всі решта попадають вбиті один по одному у цьому кривавому лайні, Роланд залишиться.

«Я зможу пережити цю думку, — подумав Каллаген. — І вмерти з нею».

— Вона щось залишила, але воно пропало! — вигукнув Джейк ображено, ледь не плачучи. — Мабуть, хтось його знайшов… чи, може, гітарист побачив, як вона щось впустила, і підібрав… от же ж кляте місто! Всі одне в одного щось крадуть. От же гадство!

— Облиш.

Джейк підвів своє бліде, втомлене, злякане лице до Каллагена.

— Вона залишила щось для нас конче необхідне! Хіба ти не розумієш, які в нас примарні шанси?

— Так. Джейку, якщо хочеш відступитися, то зараз саме час.

Джейк без жодної затримки на сумніви похитав головою, і Каллаген рішуче ним пишався.

— Ходімо, отче, — сказав хлопчик.

СІМНАДЦЯТЬ

Вони зупинились знову на розі Лекс і Шістдесят першої. Джейк показав на той бік вулиці. Каллаген побачив зелений тент і кивнув. На тенті було намальоване порося з мультику, воно блаженно посміхалося, попри те, що було засмажене до яскраво-копченої червоності. На клапані тенту йшов напис ДІКСІ-ПІҐ. Уздовж бровки рядком стояли припарковані п’ять довгих чорних «лімузинів», трохи розмитим жовтим світлом жевріли в темряві їхні стопові вогні. Каллаген уперше помітив, що на авеню наповзає туман.

— Ось, — промовив Джейк і вручив йому «рюгер». Хлопчик порився у себе в кишенях і дістав дві повні жмені набоїв. Вони тьмяно блищали в оманливому світлі вуличних ліхтарів. — Поклади їх собі до нагрудної кишені, отче. Легше буде діставати, ясно?

Каллаген кивнув.

— Стріляв коли-небудь раніше?

— Ні, — відповів Каллаген. — А ти коли-небудь запускав оті тарілки?

Джейкові губи смикнулись в усмішці.

— Ми з Бенні Слайтменом якось увечері притарабанили пачку тренувальних тарілок на берег річки і влаштували там змагання. У нього то не дуже, але…

— Дай я вгадаю. А в тебе виходило.

Джейк знизав плечима, а відтак кивнув. Йому не вистачало слів, щоб пояснити, як йому приємно тримати в руці тарілку, якою вбивчою вона відчувалась. Та це було, либонь, природно. Сюзанна теж легко й швидко навчилася кидати Орізи. Отець Каллаген і сам це бачив.

— Гаразд, то який ми маємо план? — спитав Каллаген. Тепер, коли він вирішив пройти весь цей шлях до кінця, він радо поступався хлопцеві лідерством. Врешті-решт, Джейк

1 ... 94 95 96 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"