Читати книгу - "Ілон Маск"

випадку неочікуваних відключень. Споживачі могли також перемикатися з живлення від мережі на живлення від акумуляторів у періоди пікового споживання, під час яких тарифи енергетичних компаній бувають підвищеними. Хоча SolarCity запропонувала системи накопичення в обмежених кількостях, як експеримент, компанія очікує, що у майбутньому більшість її клієнтів придбає ці системи, щоб вирівняти досвід користування сонячною енергією та допомогти людям і компаніям зовсім від'єднатися від звичайної електромережі.

Відтак у червні 2014 року SolarCity придбала компанію — виробника сонячних фотоелементів Silevo за 200 мільйонів доларів. Ця угода стала сигналом радикальної зміни стратегії. SolarCity більше не збирається купувати свої сонячні панелі — вона робитиме їх сама на заводі у штаті Нью-Йорк. Коефіцієнт ефективності перетворення світла на енергію у фотоелементах Silevo, як кажуть, становить 18,5 % — порівняно з 14,5 %, що їх досягає більшість фотоелементів, — і очікується, що завдяки правильним виробничим технологіям компанія зможе досягти коефіцієнта у 24%. Купівля сонячних панелей замість їх виробництва була однією з великих переваг SolarCity. Це давало їй змогу максимально скористатися перенасиченістю ринку сонячних фотоелементів і уникнути великих капітальних витрат, пов’язаних з будівництвом та експлуатацією заводів. Однак, маючи 110 тисяч клієнтів, SolarCity почала споживати стільки сонячних панелей, що мусила подбати про стабільне їх постачання і ціну. «Ми тепер встановлюємо більше сонячних панелей, ніж більшість компаній їх виробляє, — каже Пітер Райв, співзасновник і головний інженер SolarCity. — Якщо ми вироблятимемо їх самі та скористаємося дещо іншими технологіями, наші витрати будуть нижчими — а цей бізнес завжди мав на меті зниження витрат».

Склавши докупи договори лізингу, системи накопичення і зберігання та виробництво сонячних фотоелементів, ті, хто уважно спостерігає за SolarCity, зрозуміли, що компанія трансформувалася у щось на кшталт компанії — постачальника комунальних послуг. Вона розбудувала мережу сонячно-енергетичних систем, які вона контролює і які працюють на програмному забезпеченні компанії. До кінця 2015 року, за розрахунками SolarCity, загальна потужність встановлених нею панелей сягне двох гігават, і вони продукуватимуть 2,8 терават-годин електроенергії на рік. «Це виведе нас на шлях до нашої мети — стати одним із найбільших постачальників електроенергії у Сполучених Штатах», — заявила компанія після того, як оприлюднила ці цифри у квартальному звіті. Реальність полягає в тому, що на SolarCity припадає лише дрібка щорічного енергоспоживання Сполучених Штатів, і їй ще далеко до того, щоб стати помітним постачальником електроенергії. Однак немає сумнівів, що Маск має намір зробити компанію панівною потугою в галузі сонячної енергетики та енергетичній галузі загалом.

Ба більше, SolarCity є ключовим складником того, що можна назвати об'єднаною теорією поля Маска. Усі його бізнеси взаємопов'язані як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Tesla виробляє акумуляторні модулі, що їх SolarCity відтак може продати кінцевим споживачам. SolarCity постачає зарядні станції Tesla сонячними панелями, допомагаючи Tesla забезпечити безкоштовне заряджання водіям електромобілів компанії. Новоспечені власники Model S часто вирішують перелаштуватися на Масків Стиль Життя, тож встановлюють на свої будинки сонячні панелі. Tesla і SpaceX також допомагають одна одній. Вони обмінюються знаннями про властивості матеріалів, виробничі процеси та деталі функціонування заводів, що на них так багато речей робиться з нуля.

Протягом більшої частини своєї історії SolarCity, Tesla і SpaceX були явними недомірками на своїх ринках, і кожна з них пішла війною проти конкурентів, що мали набиті кишені та міцні позиції. Сонячна, автомобільна та аерокосмічна галузі заплили жиром через зарегульованість та бюрократію, яка надалі віддає перевагу старим компаніям над новими. Люди в цих галузях сприймали Маска як наївного ентузіаста технологій, від якого можна відмахнутися, з якого можна глузувати і який, якщо розглядати його як конкурента, був чимось середнім між джерелом роздратування і пустопорожнім базікалом. Закорінені компанії займалися своєю звичною справою — використанням своїх зв'язків у Вашингтоні для того, щоб якомога більше ускладнити життя усім трьом Масковим компаніям, — і їм це непогано вдавалося.

Станом на 2012 рік Корпорація Маск перетворилася на реальну загрозу, і нападати на SolarCity, Tesla чи SpaceX поодинці стало важче. Сплеск Маскової зірковості осяяв усі три його підприємства одночасно. Коли підскакував курс акцій Tesla, доволі часто те саме відбувалося і з курсом акцій SolarCity. Подібні оптимістичні почуття супроводжували й успішні запуски SpaceX. Вони довели, що Маск умів упоратися з найскладнішими речами, і інвестори почали прихильніше ставитися до ризиків, на які Маск ішов з іншими своїми проектами. Менеджери й лобісти аерокосмічних, енергетичних і автомобільних компаній раптом виявили, що вони пішли проти висхідної зірки великого бізнесу — промисловця-знаменитості. Деякі з опонентів Маска стали побоюватися, що обрали не ту сторону в історичному процесі розвитку, що може відбитися на їхньому майбутньому або принаймні на їхній репутації порівняно з тим сяйвом, що виходить від Маска. Інші вдалися до справді брудної гри.

Маск роками обходжував демократів. Він кілька разів відвідував Білий дім і має можливість доносити свою думку до Президента Обами. Але Маск не сліпий лояліст. Він насамперед обстоює світогляд, на якому збудовано Корпорацію Маск, а вже потім використовує усі прагматичні засоби, щоб просунути те, що обстоює. Маск грає роль безжального промисловця з лютими капіталістичними рисами краще, ніж більшість республіканців, і ті результати, яких він уже досяг, зміцнюють цей імідж та дають йому змогу здобувати підтримку. Політики у таких штатах, як Алабама, де вони хочуть захистити певну кількість робочих місць на заводах Lockheed, або Нью-Джерсі, де вони намагаються допомогти лобістам автомобільних дилерів, тепер мусять мати справу з людиною, яка має виробничу імперію, розкидану по всіх Сполучених Штатах, і створила величезну кількість робочих місць. Коли я писав ці рядки, SpaceX мала завод у Лос-Анджелесі, випробувальний комплекс для ракет у центральному Техасі, а також щойно почала будівництво космопорту в південному Техасі. (SpaceX користується у своїх проектах також наявними пусковими майданчиками у Каліфорнії та Флориді.) Tesla має свій автомобільний завод у Кремнієвій долині, дизайн-центр у Лос-Анджелесі, а також розпочала будівництво заводу акумуляторів у Неваді. (Політики з Невади, Техасу, Каліфорнії, Нью-Мексико та Аризони висли на Маскові, вмовляючи побудувати акумуляторний завод саме у них, і зрештою виграла Невада, яка запропонувала Tesla 1,4 мільярда доларів бюджетного стимулювання. Ця подія підтвердила не тільки те, яких висот досягла зірка Маска, але і його незрівнянне вміння знаходити фінансування.) SolarCity створила тисячі робочих місць для офісних працівників і технічних робітників у сфері чистих технологій, а тепер збирається створити виробничі робочі місця на заводі сонячних панелей, що будується у місті Баффало, штат Нью-Йорк. Станом на кінець 2014 року