read-books.club » Сучасна проза » Вигнання з раю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнання з раю"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вигнання з раю" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 174
Перейти на сторінку:
існує, ніби літаючі тарілочки: ніхто не бачить, а всі про неї говорять. Дашунька була зовсім не вразлива на будь-які розмови про неї. Здавалося, вона дня не проживе без залицянь, набридання, переслідувань, пригод. Це було її довколишнє середовище. Її спосіб життя, барва її самотності, якою вона затулялася від усього чоловічого світу, дратувала чоловіків, як бика червоним. Дивну гру Дашунька вела тільки з приїжджими. Місцевих остерігалася, не підпускала, вичікувала, чи що? Враження було таке: вона точно знає, що їй не подобається, але ніяк не може встановити, що ж саме їй подобається і що зможе коли-небудь сподобатися, і ось вибирала, перебирала, а перебирання таке можна здійснювати тільки за умови, що претенденти без кінця змінюватимуться. Так цілком несподівано споконвічний інститут сільських уповноважених знайшов нове застосування.

Перелічувати уповноважених і їхні функції чи й слід. Можна тільки запевнити читачів, що не було такої галузі, до якої б не притулювався представник. До Веселоярська з настанням «ери Дашуньки» прибився навіть метеоролог «для визначення панівних вітрів у повітряному просторі Веселоярська». Ну, воно й правда: Веселоярськ славився вітрами, про що в нас ще буде осібна мова, але ж ніхто протягом минулих двадцяти тисяч років не міряв їх тут і не визначав! Та, з другого боку, коли подумати, то колись же треба було добратися й до вітрів! А що збіглося це з появою Дашуньки Порубай, то що тут поганого.

Дашунька Порубай. Прізвище таке рішуче, що жоден уповноважений його і не називав. Викручувалися на імені та по батькові: «Дашунько Юхимівно, дозвольте…», «Дашунько Юхимівно, даруйте…», «Дашунько Юхимівно, змилуйтеся…».

Все це народ був вихований, ввічливий, з галстуками, в начищених черевиках, великі поборники абсолютної свободи для самих себе подібно до Жана Кальвіна, який колись пробував зробити Женеву містом-державою такої «свободи», де суворо стежили за поведінкою, для чого щотижня обстежували моральний стан громадян, караючи за щонайменші порушення. Коло Дашуньки з уповноважених злітали всі набутки цивілізації, вони ставали схожі на сільську паруботу, яка на людях ще виказує сяку-таку сором’язливість, а вже в темряві, та ще в густих кущах, відпускає повіддя, і там усе тріщить: моральні засади, самі кущі і навіть дівчачі кістки.

І тільки подумати: ці люди були послані за державний кошт для того, щоб середні показники в тій чи іншій галузі підняти до показників високих, а тут забули й про державний кошт, і про своє призначення, і про показники. Та й те сказати: нікому ще не вдавалося замінити жінку ні середніми, ні високими показниками. Їх не назвеш «сонечком» або «ангелом», не полюбиш, не обіймеш, не пригорнеш і не поцілуєш. Тільки дух приводить усі явища в живий взаємозв’язок, у Веселоярську ж для всіх, хто прибув туди з тимчасовими місіями, втіленням такого духу здавалася саме Дашунька. Звичайно, коли б прибув туди Багатогаласу, то не спокусився б ніякою Дашунькою. Чоловік знав своє: «Мені нужні жжаті строки і дальніше увеличеніє!» Яка там Дашунька! Але, на превеликий жаль, товариша Багатогаласу необачно відправили на пенсію, ще й казали щось про його, мовляв, неосвіченість. Ось тобі освічені, навчені й перевчені!

Простих захватів і примітивних поклонів Дашуньці було не досить. Вона вимагала ще й покірливості. Для цього влаштовувала щось мовби екзамени на шлюбоздатність. Екзаменів тих було більше, ніж олімпійських дисциплін спорту. Водіння всіх сільськогосподарських машин, уміння поратися коло всіх сільськогосподарських тварин, ходіння босими по росі, змагання в бігові по стерні (теж босими), змагання на дотепність, на здогадливість, на вміння виголошувати найкоротші промови. Серйозних намірів не було в жодного з уповноважених. Було засліплення, але воно завжди далеке від серйозних намірів. Це Дашунька бачила й без екзаменів на шлюбоздатність. Усі претенденти були старші, набагато старші і навіть часом неприпустимо (удвічі!) старші за неї. Ось тоді, мабуть, прийшло зле рішення: мати чоловіка молодшого за себе! На зло всім засліпленим, на зло всьому світові. Хай знають! Та це було глибоко затаєне і трималося на майбутнє. Тим часом Дашунька розробляла нові й нові методи для виховання покірливості в своїх залицяльників, і тут у ній пробудився материн дух, але, сказати б, на вищому рівні свідомості, і Дашунька стала використовувати уповноважених не для себе особисто, а для колгоспу, для загального добра. Усмішка — плати за усмішку. Прогулянка по росі — плати за прогулянку. Катання на «Жигулях» чи на «Волзі» — плата залежить від розмірів машини. І все не для себе, а для колгоспу. Власне, той самий обмін товарів, що в тітки Ялосовети, тільки тут справу поставлено так, що чоловік змушений обмінювати речі реальні на примарне, неіснуюче, обіцяне, а відомо ж, що жіноча обіцянка — цяцянка!

Найперше Дашунька взялася за свої ферми. Скажімо, хто чув про таку штуковину, як ремонтні свинки? Ніхто й ніколи, бо позаду в нас віки й віки примітивного господарювання. А у великому господарстві без ремонтних свинок хоч криком кричи. В колгоспі їх обмаль, бо колгосп не спеціалізований, а от у свинорадгоспі «Перебудова» є, так Веселоярську ж не дадуть, бо самим потрібно. Районний уповноважений тут безсилий, беремося за обласного. «Як з ремонтними свинками? Чи не могли б ми обговорити цю проблему завтра вдосвіта у Свинориї? Свинорий? Це мальовничий байрак, де ціле літо цвітуть жасмини, а роса там — такої в Африці не знайдете!»

І вже колгосп «Дніпро» має потрібну кількість ремонтних свинок.

А що таке фуражна корова? В державних зведеннях — це корова, яка дає молоко. Що більше вона дає, то краще. Десь після чотирьох тисяч кілограмів на рік — то вже не корова, а знаменита рекордистка. Але для колгоспу корова й зветься фуражною через те, що поїдає фураж, простіше кажучи, корми і не тільки концентровані, але й грубі, бо ще ніхто не відучив корову жувати, ремигати, ганяти проковтнуті харчі по двох шлунках, одним словом, витворювати молоко. Чи кожна корова, яка з’їдає фураж, є аж такою вдячною, щоб віддавати його у вигляді молока? Гай-гай! Коров’ячий вік, як відомо, набагато коротший за людський, корови швидко старіють, зуби їм стираються, молока меншає, а тут ще від електродоїння — задоювання, мастити, корова доїться вже не на чотири, а на три, а то й на одну дійку, але на обліку стоїть, у державних реєстрах значиться, ні на м’ясо, ні на мило ти її не спишеш — от і живи. Ні в районі, ні в області ніхто й слухати не хоче, щоб списати всіх «одно-дводійкових корів» і замінити їх нетелями. Це ж півроку або

1 ... 94 95 96 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнання з раю"