Читати книгу - "Зерно правди"

Я зізнаюся в убивстві моєї дружини, Ельжбети Будник та Єжи Шиллера, а також у викраденні та вбивстві Анатоля Фієвського. Перше вбивство, Ельжбети Будник, я скоїв у Сандомирі у Світлий понеділок, 13 квітня 2009 року, а мотивом моїх дій була ненависть до дружини, про яку мені давно було відомо, що в неї роман з відомим мені Єжи Шиллером, і яка того дня повідомила, що у зв’язку із цим хоче розірвати наш шлюб, який тривав від 1995 року. Того самого дня я втілив у життя план, який мав призвести до смерті Єжи Шиллера й до того, аби я уникнув кримінальної відповідальності. Цей план я розробляв протягом багатьох тижнів, але до певного моменту не сприймав його серйозно, то був для мене різновид інтелектуальної розваги...

Будник говорив, Шацький слухав, на цифровому диктофоні стрибали цифри. Голова міськради, а ще донедавна застиглий труп доволі байдуже описував події, та були моменти, коли йому не вдавалося приховати гордості, і Шацький зрозумів, що ця інтрига, цей єдиний проблиск генія, що стався в його чиновницькому житті — це найбільший успіх цієї людини. Чи то пак, другий найбільший успіх, бо першим було одруження з Ельжбетою Шушкевич. Будник вичерпно, із подробицями оповідав про свої дії, а Шацький думав про їхню попередню розмову, коли він був переконаний — як виявилося, слушно, — у Будинковій провині. Про те, як пригадався йому Горлум з «Володаря перснів», персонаж, охоплений манією володіння «скарбом», якому байдуже геть усе, навіть скарб сам по собі, важливим є лише володіння. Без володіння скарбом Будник був ніким і нічим, порожня шкаралупа, позбавлена будь-яких природних та культурних гальм, здатна планувати й здійснювати холоднокровні вбивства. Масштаб злочину був жахливий, та ще жахливішим був масштаб маніакального почуття Будника до своєї дружини. Шацький слухав про підземелля, приготування, про собак, яких той морив голодом, про тривале уподібнення до нещасного волоцюги, аби підробити документи, слухав тлумачення більших і менших загадок, розв’язання яких було вже зрозумілим, відколи прокурор збагнув, що вбивця — Будник. Але десь у глибині душі Шацький без кінця замислювався: «Невже це справжнє кохання?» Маніакальне, руйнівне, здатне на найвищу жертовність і найжахливіший злочин? І чи взагалі можна говорити про кохання, якщо не зазнав таких сильних емоцій? Доки не зрозумів, що в порівнянні з почуттям решта геть неважлива?

Прокурор Теодор Шацький не міг позбутися цих думок. І боявся, бо в них було щось профетичне, що примушувало його сприймати їх не лише теоретично. Наче провидіння готувало йому серйозне випробування, а він інтуїтивно відчув, що йому доведеться зважити на одній шальці кохання, а на другій — чиєсь життя.

Будник говорив монотонно, чергові елементи ставали на свої місця, пазл здавався готовою картиною. Зазвичай у такі моменти прокурор Теодор Шацький відчував спокій, тепер його сповнював дивний, ірраціональний страх. Гжегож Будник не знав, що стане вбивцею. Не народився із цією думкою й ніколи вона його не переслідувала. Просто якогось дня він вирішив, що це єдиний вихід.

Чому він був переконаний, що такий день настане і в його житті?

3

Арешт Гжегожа Будника був сенсацією, у випусках новин навіть свинячий грип відійшов на другий план, сандомиряни не говорили ні про що інше, зате Басі Соберай загальне сум’яття дозволило наплести чоловікові, що невідомо, доки доведеться працювати в прокуратурі, і таким чином вони опинилися в помешканні Шацького, аби хвора на серце жінка із п’ятнадцятирічним стажем подружнього життя могла захоплено відкривати свої ерогенні зони.

Розважалися вони пречудово, і Шацький якоїсь миті знову закохався в Басю Соберай. Просто закохався. І це було дуже приємно.

— Міся казала, що ти повівся як ненормальний.

— Згоден, воно й справді так виглядало.

— Ти саме тоді все зрозумів?

— Еге.

— Знаєш, що мене це збуджує?

— Що саме?

— Що ти геній криміналістики.

— Ха-ха.

— Не смійся, це справді так. Адже справу вже було розкрито, як тобі таке спало на думку?

— Через зерно правди.

— Не розумію.

— Кажуть, що в кожній легенді є зерно правди.

— Є.

— Але є такі легенди, як ця клята антисемітська легенда про криваве жертвоприношення, у якій немає й дещиці правди, яка на сто відсотків складається із брехні й забобонів. Я думав про це тоді на ринку, неважливо, чому. І тоді мені згадалося, що говорив твій батько. Що всі брешуть, що не можна забувати про те, що всі брешуть. І раптом я подумав про цю справу як про суцільну брехню. Що буде, якщо припустити, що в ній немає нічого правдивого, що все підлаштоване. Що залишиться, якщо відкинути події сімдесятирічної давнини, ритуальні вбивства, кошерний забій, гебрайські написи, біблійні цитати, скажених собак, похмурі підземелля й бочки, наїжачені гвіздками. Що станеться, якщо я вирішу, що всі прямі й непрямі докази, які від початку з’являлися в нашому слідстві — це брехня. Що залишиться?

— Три трупи.

— А от і ні. Три трупи — це брехня, три трупи були для того, щоб ми вирішували справу із трьома трупами.

— Тоді тричі по одному трупові.

— Саме так. Я відчував, що це правильний здогад. Але то ще був не той момент. Я вже знав, що не три трупи, а тричі по одному трупові. Я вже розумів, що аби щось розгледіти, треба ці трупи позбавити сценографії. Я знав, що треба зачепитися за те, що прийшло ззовні, що було об’єктивним, чого нам не нав’язали, не підлаштували, як, наприклад, значок родла в руці постраждалої.

— Ельжбети, — тихенько пробурмотіла Бася.

— Так, я знаю, Ельжбети, пробач, — несподівано лагідно сказав Шацький, пригорнув до себе худеньке тіло коханки й поцілував волосся, що пахло мигдалевим шампунем.

— І що прийшло ззовні?

— Точніше хто.

— Клейноцький?

— Браво! Пригадуєш, як ми сиділи вчотирьох? Ми, Клейноцький і Вільчур. Під великим знімком трупа твоєї подруги, спроектованим на стіну. Нас знову спантеличила сценографія. Це фото, Клейноцький, чия поведінка нас дратувала, його люлечка, його лінгвістичні розважання. Тоді багато чого відбувалося, нам хотілося, аби все вирішувалося швидко, а він говорив речі, здавалося б, очевидні, його роздуми здавалися жалюгідними, бо він не знав стільки, як наприклад, ти, про Сандомир, про Будників, про стосунки між людьми. Але він сказав найважливішу для нашого слідства річ: що ключем до загадки є перше вбивство і його мотиви. Що перший злочин було вчинено