Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

засинає під зеленим небом

хороше море — мертве море

говорить ісус і стає на хвилі

до тихих заплав твого сну

вступають

північнокорейські регулярні війська

ранок починається прогнозом погоди

вони самі ніби вагаються наскільки прогнозованою

може бути їхня погода

ніби нашіптують подивись

ось тобі жінка яка заходить в дощ з одного боку

маючи намір вийти з іншого

ці вентилятори

важкі птахи в її кімнаті

все б їм чистити пір’я своє пір’я

все б їм відриватися на випадкових гостях

на втомлених перехожих в цій оселі радості

ось тобі тримай

її дихання

справжнє — те що між устами й повітрям

коли схиляючись над тобою

вона закидає за спину свій хрестик натільний

коли вона розглядає в дзеркалі свою вагітність

мовби старі гравюри

і виловлює з чаю шматки цитрини

мов жовті душі потопельників

сонце обвалюється за материк

коли вона вранці полоще рот потім випльовує воду

вода щипле шкіру і мов риба з ятера

б’ючи хвостом по яснах вистрибує назовні

ангели звивають за ніч гніздо в її горлі

ангели в сутінках саджають дітям серця

мов картоплю

сподіваючись на добрий врожай

чи може що вирости на такому суглинку

камінь на камені пустельний іслам

безхмарна пора лише місцями опади

і ці місця проминають нас

нас проминає все

лише кілька предметів

зберігати мов надбання ніби статок щоб

показати коли запитають

ось господи мої топографічні карти

ось плани всіх моїх наступів

все як ти і просив

ось моя метрика господи всі мої членські внески

всі мої гільзи всі шрами

весь побутовий трипер

ось мої друзі що встигли постаріти

друзі з якими я спав і яких любив

вся українська молодь христові

жінка яка схиляється над водою

вода тепла мов ксероксний порошок

риби ніби зірки зависають у ній

ісус іде по мінному полю наче по хвилях

рибалки лишають свої човни

для тих хто вижив у цьому огромі

для тих хто врешті вийшов з оточення

для тих хто не здався режимові

і коменданту гуртожитка

велика втіха

крутити заклеєні скотчем старі транзистори

вимикати радіо на програмах соціального захисту

сидіти з ангелами де-небудь на пляжі

і тихо про щось говорити

після розкурки

кантрі енд вестерн

починаючи говорити про наближення осені

про клаптики неба над супермаркетами

про будні з яких проростають

дикі кущі салату я

 завжди гублюсь так ніби маю

вивертати кишені

і печальні сержанти вишукують крихти у швах

і на зламах покрою

шукаючи в маринарці стебла й коріння

10. свідчення теплих пустель

голоси побережжя запахи

водоростей і зловленої риби

вони нахиляються над кишенями

мов над мушлями

слухають шепіт перетираючи крихти зібрані

перед тим

і сині ледь видимі янголи розчарування

виснуть над їхнім волоссям

знову непруха знову

20. знову ні трави ні птахів над травою

дрібна монета і та одна

лише рештки хліба і рештки вина

якими навряд чи наситиш відділення

починаючи розуміти куди зникає листя

з дерев на узбіччях

починаючи кликати псів на імення на які

вони відкликаються

я знічуюсь перед цим безчассям

збиваючись на особистості

30. там армія уряд тендерні штуки

різна хуйня в бортприборах

комахи на фарах і бортовому склі

сполохані субмарини торкаються

мокрими холодними носами

акваріумного скла

душі дельфінів вистрибують із води

і ловлять шматки провіанту

з твоїх змерзлих пальців

молодості і дотацій вже не прибуде

40. повторюю я розвиваючи

тему і ускладнюючи сюжет

по всьому корпусу по всьому нагромадженню

будинків б’ється протяг

осінній прикордонний протяг

такий довгий що дзьоб

його вже торкається осені а хвіст

ще губиться в залишках серпня ворушачи

темним

листям в алеях

50. вогкість в помешканнях —

кому це може сподобатись

хіба що який-небудь кумарний працівник

міністерства шляхів сполучення навіть

не вникаючи що саме сполучають шляхи

його міністерства

куди їх спрямовує їхній міністр

і що це за дивні надземні шляхи

виходить у сльотавий світанок на

першу платформу

60. де нумерація вагонів гниє з

голови поїзда

і дивиться

як сунуть на південь обважнілі хмари

з дощем спакованим наче бавовна

як витягують за собою туман

довгі майже безкінечні вагони

наповнені митниками і клопами

як вони губляться мов саламандри

між камінням

70. залишаючи по собі запах прянощів ладану

і дорожнього мила

вдихни богородице радість в околиці

вдихни натхнення видовж кості птахам

щоб вони вилітали з цієї сльоти

прорізаючи в повітрі довгі борозни за собою

мов шрами

осінь минеться думаєш ти

западаючи в повітряні ями снів

кришачи чорну електрику зимних річок

80. виймаючи з різдвяних пакунків цукор