read-books.club » Наука, Освіта » Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

127
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років" автора Віктор Миколайович Горобець. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 100
Перейти на сторінку:
гідно, наполегливо повторював, що до Орлика нікого не направляв і сам не мав з ним зустрічей. Не допомогли петербурзьким слідчим і такі аморальні методи слідчої роботи, як використання при розслідуванні справи духовної сповіді смертельно хворої людини. Автору вдалось виявити у слідчій справі Полуботка доповідну записку капелана Петропавлівської фортеці, де він звітував про свої намагання — згідно з отриманою раніше інструкцією — з'ясувати в ході сповіді обставини цієї заплутаної історії, але Павло Полуботок, перебуваючи вже на смертному одрі («и в самой же тяжкой болезни», як наголошував духівник), заперечував факт таємних зносин з опальним гетьманом.

Смерть Павла Полуботка 18 грудня 1724 р. зняла з нього тяжкі обвинувачення й закрила судову справу. За місяць по тому, у січні 1725 р., помер й імператор Петро І. А ще за місяць вже його наступниця на троні імператриця Катерина І спеціальним указом закрила судове провадження і щодо інших козацьких старшин, взятих під варту разом з Полуботком або ж у процесі судового розслідування його справи. Викликаних Румянцевим з України свідків для обвинувачення наказного гетьмана відпустили додому. Тих же, хто знав про наміри і дії Павла Полуботка та вчасно не доніс про них російській владі, «били батогами нещадно», після чого також дозволили повернутись на батьківщину.

Тіло ж наказного гетьмана знайшло свій вічний спочинок у Петербурзі, на Виборзькій стороні, на цвинтарі при церкві Святого Самсона Прочанолюбця. Як злу іронію долі можна сприймати той факт, що церкву було збудовано 1709 р. на честь перемоги Петра І в Полтавській битві...

Але у випадку з непересічними історичними постатями нерідко трапляється так, що смерть фізична далеко не завжди означає кінець впливу особистості на перебіг історії. Саме така доля випала і нашому герою. У часи національного пробудження середини XIX ст. ім'я Павла Полуботка стає символом незламності українського духу, твердості у відстоюванні прав своєї милої Вітчизни. Відомий український історик Микола Костомаров стверджував, що у другій половині XIX ст. портрет Полуботка прикрашав чи не кожну селянську оселю Лівобережної України. Причому зазвичай художній образ сивовусого старшини доповнював текст фрагменту монологу, нібито виголошеного наказним гетьманом перед Петром І: «Знаю, що мене, за московським звичаєм, чекають кайдани, що мене кинуть у похмуру темницю на голодну смерть, та мені все одно: я промовляю від імені своєї Вітчизни і добровільно віддаю перевагу лютій смерті перед жахливим видовищем доконечного розорення мого рідного краю».

Інша легенда, що передавалась Україною з вуст в уста, гласила про те, що нібито вже смертельно хворого гетьмана навістив у казематі Петропавлівській фортеці Петро І, вмовляючи прийняти лікаря і порятувати своє життя. На що Полуботок гордо відповів: «Ні государю, ти не в силах уже повернути мені життя, яке згасає, скоро Петро і Павло стануть на одній дошці перед Всевишнім. Він і розсудить їхні діла».

Упродовж століть передається легенда про казкові скарби, які нібито гетьман передав через свого сина на зберігання до Лондона, до банку Ост-Індської кампанії. Перекази гласили, що спроби повернути золото чинив уже Петро І та його наступники. Від середини XIX ст. претензії на скарб гетьмана стали заявляти численні нащадки Полуботка. А 1908 р. в місті Стародубі 350 його нащадків навіть провели спеціальний з'їзд щодо вироблення спільної позиції з повернення скарбів на батьківщину. За результатами з'їзду було сформовано і відправлено на Британські острови повноважну делегацію в складі 25 представників з вимогами повернути відсотки, які набігли за 200 років користування банком грішми Павла Полуботка. А за підрахунками претендентів на спадок сума ця мала складати небагато-немало аж 213 млн рублів! У середині 1950-х рр. розшуком вкладу Павла Полуботка зайнявся спеціальний орган — Ін'юрколегія СРСР. У черговий раз увага громадськості до цієї теми акумулювалась на зорі української незалежності, на початку 1990-х. Спочатку про мільйони Павла Полуботка (а точніше, за підрахунками зацікавлених фахівців, нині мова йде вже про суму на внеску в 16 млрд фунтів стерлінгів) заговорили представники патріотичних сил, а згодом і влада незалежної України. І цього разу згадали про важливу умову повернення гетьманських коштів — вклад може повернутись лише у незалежну Українську державу.

Як ставитись до тих легенд і міфів, які за декілька століть оповили славне ім'я Павла Полуботка? Якщо оцінити їх з точки зору професійної історичної науки, то у них, звичайно ж, більше ірраціонального й емоційного, аніж документально підтвердженого достовірного матеріалу. Свого часу мені доводилось уважно вивчати судову справу гетьмана, і виявити хоч би якийсь натяк на інтерес уряду Петра І до вкладу Полуботка в іноземний банк не вдалось. А зважаючи на те, що й імператор, і «пташата гнізда його» були вельми винахідливим у вишукуванні чужих коштів на свою користь, чи не є вже сам факт цього достатнім аргументом, аби скептично поставитись до перспективи неймовірного збагачення нащадків Полуботка? Так само і тексти розлогих промов, які нібито виголошував український гетьман перед російським імператором, знаючи характер останнього, виглядають не надто правдоподібно.

Утім історична постать це не лише певний набір дій і чеснот. Це ще обов'язково певний вчинок, який вивищується над сірою буденністю сучасників, а тому відповідним чином сприймається нащадками. Нерівний двобій Павла Полуботка з всесильним і брутальним Петром І однозначно підпадав під таке визначення. Отож і в пам'яті наступних поколінь українських патріотів він вкарбувався саме у такий спосіб: як визначний український гетьман, патріот, котрий жертовно приніс власне життя на вівтар утвердження української ідеї. І саме цей приклад жертовності і є справжній скарб, який гетьман заповів нащадкам.

Золота осінь козацької державності.

Ще одні вибори без права вибору, та гетьман, котрому немає альтернативи

Після того брутального наступу на козацькі права й вольності, що його вчинив Петро І, українська автономія, здавалося, доживає останні свої дні. Проте доля розпорядилась інакше. У січні 1725 р. несподівано помирає Петро І, ніби підтверджуючи своєю смертю легендарне пророцтво смертельно хворого гетьмана Полуботка: скоро Петра і Павла розсудить Вишній суд. Силою обставин дружина імператора Катерина І, котру він був ладен зі світу зжити, посідає імператорський трон. За її спиною постійно точиться боротьба придворних партій за доступ до влади. А тим часом над імперією нависає загроза нової війни з Оттоманською Портою. Війни, яку Росія за тих умов аж ніяк не могла собі дозволити.

Неймовірне хитросплетіння загальноросійських інтересів та інтересів окремих кланів при дворі надає Україні шанс зупинити руйнацію козацької державності. Спершу допомога прийшла звідти, звідки її, здавалось би, годі було чекати — від зловісного для України

1 ... 94 95 96 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"