read-books.club » Сучасна проза » Таємниче полум'я цариці Лоани 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниче полум'я цариці Лоани"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниче полум'я цариці Лоани" автора Умберто Еко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 125
Перейти на сторінку:
що гнуть на тих полях спину заради кусня хліба. І той, що гарує, не повинен бажати землі свого хазяїна, а як порушиш заповідь — державу зруйновано, й маємо революцію. Отож, любий мій хлопчику, не вбивай і не кради у таких самих злидарів, як і ти, але бажай добра тих, хто у тебе його відібрав. І це є сонце прийдешнього дня, те, задля котрого наші товариші вже прийшли у гори. Ми хочемо скинути Голомозого, що прийшов до влади завдяки грошам багатих землевласників і гітлерівських мисколизів, котрий хотів завоювати увесь світ, аби Крупп, що будує отакезні «Берти»[224], міг продавати більше гармат. Утім, що ти, малий, можеш утямити з моїх слів, адже тебе ростили й виховували, змушуючи зазубрювати «присягаю коритися наказам дуче»?

— Неправда, я розумію, хай і не все.

— Ох, сподіваймося.

Тієї ночі мені наснився дуче.

Якось ми з Ґраньйоло пішли гуляти пагорбами. Я гадав, що він знову, як колись, розповідатиме мені про красу природи. Але цього разу він показував мені лише неживе: коров’ячі кізяки, над якими роїлися мухи, виноград, побитий псевдомучнистою росою, бараболю з вічками, більшими за бульбу, що вже була ні на що не годна, викинутий у яму скелет тварини. Розгледіти, що саме то був за звір, заєць чи, може, куниця, було неможливо, бо він уже давно почав розкладатися. Ґраньйоло йшов, випалюючи одну «Міліт» за іншою, примовляючи: «Це корисно при сухотах, прочищає легені».

— Бачиш-но, малий, у світі править зло. Ні, радше навіть Зло. З великої літери. І я кажу не лише про те зло, коли людина вбиває й обкрадає собі подібного задля кількох копійчин. І не про есесівців, що вішають наших товаришів. Я кажу про Зло в чистому вигляді, саме по собі. Від котрого мої легені прогнили. Зло, від якого псується і йде нанівець увесь врожай, град ущент знищує виноградник, перетворюючи його хазяїна на злидаря, адже він утратив те єдине, що мав. Ти ніколи не питав себе, чому в світі існує Зло, а над усе — Смерть, чому до людей, які так люблять життя, і то не важливо, багаті вони чи бідні, однієї чудової днини приходить Смерть, забираючи їх навіть немовлятами? Ти коли-небудь чув про смерть усесвіту? А я читав і тепер знаю. Всесвіт, я маю на увазі геть увесь Всесвіт — зірки, Сонце, Чумацький Шлях, — це наче одна електрична батарейка. Вона працює, працює, а потім розряджається, і одного дня у ній не лишиться ані краплини енергії. І настане кінець світу. Та найголовніше зло в тому, що сам Всесвіт приречений на загибель. Так би мовити, від самого народження. Але чи можна назвати гарним світ, у якому існує Зло? Хіба не краще було б жити у світі, де Зла немає?

— Звісно, що було б, — філософствував я.

— Так, певна річ, один казав, що світ виник помилково. Наш світ — це хвороба Всесвіту, що вже за природою своєю не був добрим. І ось одного дня на його тілі з’являється гнійник — Сонячна система і ми разом із нею. Але ані Сонце, ані Чумацький Шлях, ані зорі, вони ж не знають, що їм судилося загинути, тож і не переймаються цим. А от ми, що з’явилися із зарази на тілі Всесвіту, на наше нещастя, вродилися неабиякими пронозами й утямили, що смерть неухильна. Отож ми не лише жертви Зла, ми обізнані жертви. Ба, який кайф!

— Але ж це атеїсти думають, що світ ніхто не створював, а ти кажеш, що не атеїст...

— Так і є. Я в це не вірю, бо не вірю, що увесь цей світ, що оточує нас навкруги, — те, як квітнуть квіти й ростуть дерева, світ, у якому існує Сонячна система і наш мозок, — виник цілком випадково. Надто вже він досконалий. А значить, мусить існувати розум, що все створив, — Бог.

— І що?

— Що-що, як ти узгодиш існування Бога й Зла?

— Отак наскоком, не знаю. Треба пошурупати...

— Тра’ пошурупати. Ніби найкращі голови світу століттями те не робили.

— І до чого дійшли?

— До дулі з маком. Вирішили, що Зло принесли у світ повсталі янголи. Але як же це їм удалося? Бог знає все і наперед все передбачає, тож невже він не знав, що янголи повстануть? То скажи, нащо мені робити автогуму, знаючи, що вона за два кілометри лопне? Хіба що я дурило. Але ж ні. Так і Бог і далі створює тих янголів, а тоді ще й радіє, як ясне сонечко, мовляв, гляньте-но, який я хитрун, ще й янголів робити вмію. Потім чекав, поки янголи повстануть (мабуть, повен рот води набігло від нетерплячки за їхньою хибою), а потім скинув повсталих до пекла. Отакий шакал ваш Бог. Але інші філософи ось до чого додумались: Зло невіддільне від Бога, воно є в Ньому, наче зараза. І він проживає вічність, намагаючись її здихатися. Бідолашний, може, все так і є. Але ось у чім річ: позаяк я хворий на сухоти, я не наплоджу дітей, щоб не розводити у світі злидні й болячки, адже туберкульоз передається від батька до дитини. А Бог, знаючи про свою недугу, хоче створити для тебе світ, у котрому, у кращому разі, правитиме Зло? Що це, як не підлота чистої води? Поза тим, хтось з таких, як я, може наробити дітей незумисно. Вийшов погуляти й забув надіти гандона... Але ж Бог створив світ саме тому, що хотів створити!

— А що як у нього це вийшло незумисно? Як буває, коли не хотів, а обпісявся?

— Гадаєш, ти сказав якусь дурню? Але саме до цього висновку дійшла купа наймудріших голів. У Господа просто сприснуло, так само, як ми іноді робимо у штани. Світ створився внаслідок Його неутримання, як у чоловіка з набряклою простатою.

— А що то таке — простата?

— Пусте, головне, що я навів тобі незаяложений приклад. Диви, якщо у Бога просто сприснуло, бо Він не зміг стриматися і внаслідок цього носить Зло у собі, то тоді це єдине, що Його виправдовує. Ми по вуха в гівні, але і Йому не краще. І ось тепер, немов перестиглі груші на голову, падає все те, про що тобі патякають у Ораторіо: про те, що Бог — це Добро, що Він —

1 ... 94 95 96 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниче полум'я цариці Лоани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниче полум'я цариці Лоани"