Читати книгу - "Містична річка"

— Я маю досить матеріалу, щоб викликати його на допит. А цього з мене поки що досить.

Шон кивнув головою, знаючи, що сперечатися з цим чоловіком марно. Вайті став сержантом у відділі вбивств завдяки собачій наполегливості, з якою він домагався, щоб його підозри були визнані звинуваченнями. Його не можна було переконати в необґрунтованості його підозр, його треба було зіпхнути з них.

— А що там із балістикою? — запитав Шон.

— Тут також не зовсім усе очевидно, — сказав Вайті, коли вони сиділи й дивилися на Дейвів будинок. Вайті ніби й не збирався поки що виходити з машини. — Пістолет був, як ми й припускали, «смітом» 38 калібру й належав до зброї, вкраденої в торгівця зброєю в Нью-Гемпширі вісімдесят першого року. Та сама пушка, з якої вбито Кетрін Маркус. Її було застосовано в пограбуванні лікерної крамниці вісімдесят другого року. Прямо тут, у Бакінгемі.

— У Низині?

Вайті похитав головою.

— У Роум-Бейсин, у місці, яке називається «Божевільні трунки». Те пограбування вчинили двоє чоловіків, обидва в гумових масках. Вони увійшли крізь задні двері, коли крамар зачинив передні, і перший з грабіжників зробив попереджувальний постріл. Куля розбила пляшку з хлібною горілкою і застрягла в стіні. Далі пограбування минуло без пригод, але кулю потім витягли. Балістична експертиза віднесла її до того самого пістолета, з якого застрелено дівчину Маркус.

— Отож, це вказує інший напрямок, тобі не здається? — сказав Шон. — Вісімдесят другого Дейвові було близько сімнадцятьох років, він починав навчатися в Рантеоні. Малоймовірно, щоб він тоді пограбував бодай одну крамницю з лікерами.

— Та ж це не означає, що той пістолет не міг попасти в його руки пізніше. Бодай тобі те та се, чоловіче, ти ж знаєш, як ними торгують. — Вайті не звучав так само впевнено, як учорашнього вечора, але він сказав: — Ходімо поговоримо з ним, — і відчинив дверці машини.

Шон підвівся з пасажирського місця, й вони пішли до будинку Дейва. Вайті обмацував наручники в себе на поясі — либонь, мав надію скористатися ними сьогодні.

Джиммі запаркував свій автомобіль і поніс філіжанки з кавою та пакет із пончиками по потрісканому гудрону паркувального майданчика до Містичної річки. Автомобілі шаруділи колесами по прогонах мосту над ним, а Кейті стояла навколішках на краю води з Правильним Реєм Гаррісом, обоє вони дивились у воду. Дейв Бойл був також тут, його поранена рука розпухла й стала завбільшки з боксерську рукавичку. Дейв сидів у шезлонгу поруч із Селестою та Аннабет. Селеста мала якесь пристосування на змійці, що затуляло їй рот, а Аннабет курила дві сигарети зразу. Усі троє були в темних окулярах і не дивилися на Джиммі. Вони дивилися вгору на нижню частину верхнього мосту й казали, що хочуть, аби їм дали спокій, дякуємо тобі, Джиммі.

Джиммі поставив тацю з кавою та пончиками біля Кейті й став навколішки між нею та Правильним Реєм. Він подивився на воду й побачив власне віддзеркалення, а потім і віддзеркалення Кейті й Правильного Рея, коли ті обернулися до нього. Рей тримав у зубах велику червону рибу, яка ще била хвостом.

— Я впустила свою сукню в річку, — озвалася Кейті.

— Я не бачу її, — сказав Джиммі.

Риба вислизнула з рота в Правильного Рея та плюснула у воду, не пірнаючи, але пливучи геть.

— Вона її дістане, — промовила Кейті. — Це риба-мисливець.

— А на смак вона, як курятина, — сказав Рей.

Джиммі відчув теплу руку Кейті на своїй спині, а потім і Реєву руку, і Кейті промовила:

— А чом би й тобі не попливти й не дістати її, тату?

Вони штовхнули його через бар’єр, і Джиммі побачив, як вертлява риба підстрибнула йому назустріч, щоб зустріти його. Він знав, що втопиться. Він розкрив рота, щоб зойкнути, й риба стрибнула йому всередину, перекривши кисень. Вода була на дотик, як чорна фарба, коли його обличчя занурилося в неї.

Він розплющив очі та, повернувши голову, побачив, що дзиґарі показують сьому годину шістнадцять хвилин. Він не пригадував, щоб лягав у ліжко. А проте мав лягти, бо тепер він у ньому лежав, і Аннабет спала поруч, а за вікном — сонячна днина. Джиммі мусив вставати, бо трохи більш як за годину йому треба буде обрати надгробок, і Правильний Рей та Містична річка вже стукають йому в двері.

Ключем до успіху будь-якого допиту є вміння використати якомога більше часу до того, як підозрюваний зажадає, щоб викликали адвоката. Запеклі злочинці — торгівці наркотиками, гангстери, байкери, бандити, — як ведеться, негайно вимагають захисника своїх інтересів. Ви можете трохи попрацювати з такими людьми, спробуйте розколоти їх, перш ніж з’явиться адвокат, але здебільшого вам будуть потрібні матеріальні докази, щоб завершити свою справу. Шон дуже рідко домагався успіху, коли йому траплявся «крутий» підозрюваний.

Коли ж вам доводилося мати справу з добропорядними громадянами або людьми, які вчинили злочин уперше, то здебільшого головним інструментом вашого розслідування є допит. Чи не найуспішнішою справою Шона, яка допомогла йому зробити кар’єру, був так званий випадок із «дорожньою люттю». У Мідлессексі, коли один парубійко їхав додому вночі, права шина його автомобіля злетіла з осі на швидкості вісімдесят кілометрів на годину. Вона просто зірвалася з осі й викотилася на шосе. Автомобіль «сув» перекинувся разів дев’ять або десять, і водій Едвін Гурка загинув на місці.

З’ясувалося, що гайки на обох його передніх колесах були прикручені слабо. Тож випадок був схожий щонайбільше на неумисне вбивство, бо переважна громадська думка складала провину на п’яних механіків, і Шон та його партнер Адольф з’ясували, що жертва замінила свої колеса лише кілька тижнів тому. Але Шон також знайшов клапоть паперу в бардачку жертви, який стривожив його. Там поквапно був нашкрябаний автомобільний номер, і коли Шон заглянув до інтернету, то побачив там прізвище Алана Барнеса. Коли він знайшов того чоловіка, той, геть знервований, запитав:

— Пробачте, навіщо я вам потрібен?

А Шон, відчуваючи, як напружилося все його тіло, сказав:

— Я хочу побалакати з вами про найліпший спосіб прикручувати гайки.

Барнес зламався відразу, ще в дверях, і сказав, що він хотів лише трохи пошкодити автомобіль того парубійка, налякати його, бо обидва вони зіштовхнулися машинами тиждень тому на в’їзді до тунелю, який вів до аеропорту. Барнес так розлютився наприкінці їхньої дорожньої пригоди, через яку він запізнився на