Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

- Заради кохання?

- Щось типу того, - підтвердила я, також влаштовуючись на сходах поруч з Котовським. – Іноді виходить так, дівчатка, що треба поїхати, щоб не стало гірше. Адже злим королевам часто треба час, щоб подумати про свою поведінку і трохи втомитись. А потім, коли вони прийдуть в норму, зможуть заспокоїтись і більше не будуть нас ненавидіти.

- А це вони від заздрощів? – тут же спитала Яночка. – Чи чому?

- Причини бувають різними, - посміхнувся Данило.

- Але тоді вам краще не приїжджати! Якщо тут живе зла королева! – вигукнула ні з того ні з сього Аня. – А це означає, що ми більше ніколи не побачимось?

Котовський насупився.

- Ну чому ж? – зітхнув він. – По-перше, зла королева завжди може переїхати…

- Як мама?

- Ну, щось типу того, - підтвердив Котовський, розумно не уточнюючи, що дівчатка щойно про ту саму злу королеву і згадали, - а по-друге, ви зможете приїхати до нас в гості. З бабусею чи дідусем. Або я сам вас заберу.

- Але ти не можеш! – запротестувала Яна. – Тому що одному чоловікові дітей довіряти не можна, він їх загробить! Так мама казала!

Ну так, знайома манера говорити.

- Не хвилюйся, - посміхнувся Котовський. – Я відповідальний…

- І дядько Данило ж не буде один, - рішуче випалила я і тільки тоді зрозуміла, що того гарантувати не можу. От зовсім. Раптом, варто лише повернутись в столицю, Котовський звелить все забути? Скаже, що гра трохи затяглась?

- Звичайно, - тим не менш, підтримав мене Данило. – Адже ми одружимось з тіткою Олею. А це означає, що ви приїдете не до мене, а до нас з тіткою Олею. Добре?

Здається, дівчатка були не проти. Переглянувшись, вони розступились, звільняючи для нас з Котовським шлях.

- Ідіть! – дозволила Яна. – Тільки пообіцяйте, що ви нас не забудете!

- Не забудемо, - посміхнулась я, чомусь думаючи, що така настирна, вперта дівчинка про себе забути не дасть. Так, в п'ять років це дуже мило, а ось що потім виросте з дитини – невідомо. Хоча я чомусь біла впевнена в тому, що вона може і не повторити долю своєї матері.

Аня ж, більш ласкава та спокійна, просто потягнулась, щоб мене обійняти. Я притиснула дівчинку до грудей, подумавши раптом, що буду сумувати…

Тим не менш, довгі проводи – зайві сльози. Мені чомусь здалось, що Котовському не хотілось зіткнутись випадково з Вітасею чи з Богданою. Він не хотів продовження скандалу.

До гаража ми дійшли без пригод. Дорогою Котовський заглянув до Андрія, прощаючись зі старшим племінником, але хлопчик не дуже й засумував: залізна дорога захопила його більше. Навіть Олекса, і той куди більш щиро прощався з Котовським, хоч і був сторонньою людиною.

Сергій Петрович, що старався тримати обличчя до кінця, просто потиснув синові на прощання руку. Олена Володимирівна, крадькома втираючи сльози, наче проводжала Данила назавжди і знала, що він ніколи не повернеться, міцно обійняла й його, і мене, навіть прошептала щось типу "бережи його", і мені стало так жахливо соромно, що наші стосунки – фікція, вигадка…

- Не сумуй, - попросив Котовський. – Мамі ти так сподобалась, що вона навіть розлучатись з тобою не хоче.

- В тебе хороша мама, - посміхнулась я, вже закриваючи за собою авто і крізь скло махаючи рукою на прощання. – Добре, все розуміє…

Судячи з усмішки Котовського, він був абсолютно з усім згоден.

- Моя мама, - промовив він, - не така ідеальна, як тобі здається. Просто ти їй сподобалась, та й усе. Я ж знав, кого приводжу. А якби зі мною приїхала жінка хоч трохи старше мене або навіть одного віку, мама вже б задавалась питанням, чи буде в нас достатньо дітей. Може, навіть наполягала б на тому, щоб ми поспішили. Ти просто своїми словами про те, що хочеш тільки після весілля, вибила її з колії, привела в захват, от тебе й не мучили питанням онуків. Ідеальна невістка!

- Ну я справді хочу тільки після весілля, - все ще соромлячись цього, промовила я. – Але хіба саме це визначає, чи гарна людина?

- Так, якщо система координат трохи збита. Дана, звісно, та ще стерва, але багато в чому винна і мама. Вона була досить жорсткою з нею, ставила умови, які Дана просто не могла виконати. Змусила за Ваську вийти, хоча Дана не хотіла до РАЦСу. Вони наче і кохали один одного, - Котовський скривився, - а бажання створювати сім'ю не було. Але створили.

- Можливо, в них все ще складеться?

Судячи з того, як Данило закотив очі, я була надто наївною.

- Подивимось, - тим не менш, відповів він. – Життя – така річ… Ніколи не знажш, куди поверне.

Ось з чим-чим, а з цим я була повністю згодна. Хто б мені сказав, що я буду зі своїм начальником святкувати Новий рік, спати в одному ліжку, спілкуватись з його батьками, няньчити його племінників, та ще й представлятись його нареченою!

Ніколи б не подумала.

Я вже навіть на Ксюшу не сердилась за те, що вона підставила мене з тим корпоративом. Воно було того варте: осоромитись в тому коротенькому платті, взнати Данила ближче, зрозуміти, що він за людина, перестати вважати його якимось демоном.