Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

- Матусю!

Катя мчить до мене, забирається на коліна. Маленька власниця. Коли вона поруч, нікому не можна чіпати мене зайвий раз. Утім, як і Даміра. Наше малятко страшенно ревниве.

Чоловік піднімає плед, що впав, накидає на мене. І хоч на вулиці літо, але вечори на природі холодні. Я посилаю погляд, повний вдячності.

- Марія Андріївна приготувала нам вечерю, - повідомляє Дамір. - Розігріти?

- І млинці? - примружившись, уточнює Катя.

- І млинці.

- Ура!

Дамір забирає доньку допомагати йому. Дає мені ще трохи часу відпочити. Активність доньки здатна і коня звалити. Мені б її енергію, бо останні дні я постійно хочу спати.

Зазвичай мені допомагає Марія Андріївна. Жінка ще сповнена сил і збирається виховувати нове покоління Алієвих. Але в неї вихідні, а ми вибралися в заповідник.

Я скидаю туфлі, ступаю босоніж по нагрітій землі. Трава приємно лоскоче ноги, поки я рухаюся до краю ділянки.

Та сама земля, з якої все почалося. Нещодавно комплекс відкрили для відвідувачів. Тут побудували невеликі будиночки в європейському стилі. І сам готель, але він гармонійно вписувався в природу.

Неподалік дзюрчить річка. Постійно пахне свіжістю. Мені тут дуже подобається, я рада, що Дамір вирішив залишити один котедж у наше особисте користування.

Будиночок розташований подалі від усіх, я майже не перетинаюся з відпочивальниками. Наш маленький Едем, у який ніхто не забрідає.

- Елю, - Дамір невдоволено цокає язиком, наближаючись до мене. - Захворіти хочеш?

- Може, я хочу, щоб ти мене зігрів? - нахабно фліртую, розвертаюся до чоловіка. Мені здається, якби його воля - чоловік би взагалі замкнув мене в хаті, не відчуваючи при цьому ні краплі сорому. - Тепло ж. Літо. Припини бути таким суворим.

- Нічого не знаю. Ходити босоніж - не найкраща ідея. У мене є кращий варіант.

Я звизгую, коли Дамір підхоплює мене на руки. Обхоплюю ногами його торс, гладжу шию. Згодна, так безперечно краще.

Чоловік легко утримує мене на руках, його долоні міцно тримають мене. Задоволення клубочиться всередині, чекаючи моменту, коли ми з чоловіком опинимося наодинці.

- А Катюша де? - уточнюю про всяк випадок.

- Мультики дивиться, - відмахується Дамір. - Тож у нас є трохи часу.

- Здається, ти планував розігріти вечерю. Чи ти на роботі поїв?

- Ні. Я голодний. Страшенно голодний, Елю.

Його погляд горить, сповіщаючи, про яку саме спрагу говорить чоловік. І я теж шалено скучила за Даміром. Останні дні він був завантаженим, не приїжджав у заповідник.

Та й я возилася зі своїм проектом, не могла відволіктися. Дамір планує будівництво нового комплексу. Я займаюся фінансами, прораховую всі складові та рентабельність проекту.

- Я... - хочу погодитися на пропозицію чоловіка, але мій живіт бурчить, видаючи мене з головою.

- Зрозумів. Спочатку курс на кухню.

Я намагаюся переконати чоловіка поставити мене на ноги, але він непохитний. Несе мене в будинок на руках, дбайливо опускає на стілець.

Я обожнюю, коли Дамір такий домашній і м'який. Ніякого суворого начальника і любителя керувати. Мій чоловік, який іноді перегинає з турботою. Але я зовсім не проти.

Ми вечеряємо. Катя із захватом розповідає, якого величезного метелика сьогодні бачила. Дамір уважно слухає, киває.

З нього вийшов чудовий батько. Він із неймовірним трепетом ставиться до нашої доньки.

Терпляче вставав ночами, поки вона була маленькою. Чи це було тому, що я стусанами виганяла його, тільки-но заснувши?

Балує він її теж, звісно. Іноді навіть занадто. Ще до народження малятка Дамір заставив дитячу всілякими іграшками. Він ніби не бачив меж, намагався купити все, що можна. Завалив усе різнобарвним одягом на цілий рік уперед.

Я насилу зупинила чоловіка в момент, коли у нас виявилося два сповивальні столики і три ліжечка. Настільки він переживав, щоб стримати слово, не розчарувати мене.

Але ми стежимо, щоб Катя не виросла розпещеною. Є в мене приклад Евеліни, якій дозволяли все, і нічого доброго з цього не вийшло.

Я не знаю, що з моєю сестрою і мачухою. Наші шляхи розійшлися. Вони більше мене не турбували. Здається, поїхали кудись у глибинку, бо грошей не було.

Останнє, що я чула з пліток, Евеліна працювала офіціанткою в якомусь барі. Багато брудних чуток ходило, чим вона там займалася, але мені плювати.

Вона не моя сім'я, щоб переживати про неї. Нехай пропалює життя так, як хочеться. І свої погрози про невірність Даміра забирає із собою в пекло!

Я знаю, що чоловік шалено кохає мене. І ніколи не зрадить. А я не зроблю більше помилки, надумавши собі зайве. У нашій родині панує повна довіра одне до одного.

Після вечері ми знову вибираємося на вулицю. Катруся носиться, грається з повітряним змієм. Я влаштовуюся на лавочці, спершись на Даміра. Працюю на його планшеті.