Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Арттерик чекав приходу Тельмара, помітно нервуючи. Несподіваний напад слабкості, що трапився вчора з Твінсеном, сильно засмутив його. До цього часу хвороба майже ніколи не проявлялася настільки явно. Арттерик помічав іноді, що син виглядав стомленим надвечір. От і все. А тут Твінсен просто сповз по стіні прямо на його очах. Король ледве зміг довести сина до ліжка. Довелося оголосити, що термінові справи не дозволяють Твінсену повернутися на бал, а також скасувати намічений на сьогодні пікнік та ігри на свіжому повітрі.

Вранці Арттерик бачив сина. Той виглядав набагато краще і запевняв, що почувається чудово. Але король хотів послухати звіт Тельмара.

— Ти оглядав Твінсена сьогодні вранці? — це було перше запитання, яке поставив Арттерик, коли цілитель зайшов до кабінету.

— Так, Ваша Величносте. Вже двічі. Поки що приводів для хвилювання немає. Підбадьорлива настоянка, яку я прописав Його Високості, робить свою справу.

Арттерик чудово розумів, що ця настоянка — не панацея. Вона поставить сина на ноги, але лише на якийсь час.

— Як часто такі напади слабкості відбуватимуться надалі? — Арттерик мав поставити це питання, хоч почути відповідь було страшно. Він пам'ятав, що різке погіршення стану дружини почалося саме з таких нападів.

Тельмар сховав очі за своїм скуйовдженим волоссям. Арттерику навіть почулося, що цілитель важко зітхнув.

— Боюся, Ваша Величносте, що б я не робив, але надалі напади повторюватимуться. Все частіше і частіше.

— Скільки в нас часу? — прогарчав Арттерик, не в силах стримувати розпач.

— Думаю, кілька місяців.

— Кілька — це скільки? Десять, п'ять, два? — король підвівся з-за столу, підійшов до вікна. Хотілося з усієї сили вдарити кулаком — обрушити на підвіконня злість від безвиході. Як же важко контролювати себе, коли йдеться про життя сина.

— Я робитиму все можливе, Ваша Величносте, — нічого не пообіцяв Тельмар.

Схоже, мова справді про лічені місяці. Біль жадібно стиснув груди, але Арттерик спробував придушити тугу. Потрібно діяти. По-перше, скоротити тривалість фестивалю. Церемоніймейстер розписав події на три тижні. Нехай стисне все до десяти днів. А по-друге…. по-друге… північниця. У Арттерика продовжувала жевріти дивна надія, що діва з Півночі, яка називає себе цілителькою, зможе зробити неможливе. Надія абсолютно безпідставна, проте доводилося хапатися за соломинку. Але як же складно було довіритися північниці. Особливо після того, як її персона щоразу опиняється в центрі скандалів.

— Я чув, по палацу гуляють чутки, що Анабель провела над хлопчиком, що помирав, чорний заборонений ритуал, і той ожив. Це правда? — Арттерик відірвав розфокусований погляд від вікна і перевів його на Тельмара.

— Вона справді зцілила Брайза, серце якого зупинилося. Але чорну магію не застосовувала. Використовувала лише механічний прийом — наповнити легені вмираючого, вдихаючи йому повітря через рот, і масажуючи при цьому серце, щоб змусити його битися. Прийом відомий серед цілителів, але не кожен зважиться його застосувати. Потрібна вправність і мужність.

Дивно було чути, що Тельмар захищає північницю. І не лише захищає — віддає належне її вмінням. Досі Арттерику жодного разу не доводилося чути, щоб Тельмар сказав хоч одне добре слово на адресу когось із колег. Жоден цілитель ще не заслуговував на його похвалу.

— Ти вважаєш Анабель обдарованою?

— Так, Ваша Величносте. Діва має незвичайний дар. Мені ще не доводилося зустрічати настільки обдарованого цілителя.

Навіть так? Що ж, тоді Арттерик запитає прямо:

— Її дар сильніший за твій?

Питання не збентежило Тельмара. Мабуть, сам собі він уже задавав подібне.

— Можливо. Поки що точно сказати не можу. З дівою ніхто не займався, ніхто не розвивав її дар.

— А мати? Північниця казала, що навчилася цілительству від матері.

— Природньому цілительству — можливо. Але не ментальному. Ментальні здібності прокидаються у тому віці, коли дівчинка перетворюється на юну діву. У чотирнадцять-п'ятнадцять років. Боюся, до цього віку Анабель уже була сиротою.

— Ти вже почав займатися з нею?

— Так, Ваша Величносте.

— Примнож свою старанність в цьому напрямку. Присвячуй їй кожну вільну хвилину.

Тельмар кашлянув, зашаркав ногами, склав руки замком за спиною. Арттерик знав усі звички свого цілителя — цими незграбними рухами він висловлює невдоволення.

— Ну? Кажи вже, — насупив брови король, — що не так?

— Ваша Величносте, я здогадуюся про ваші наміри. Ви хочете розповісти північниці історію хвороби принца і підключити її до його лікування? Але це дуже ризикований план.

— Чому?

— Діва вкрай незвичайна. Мабуть, ви й самі це помітили. Наполеглива, рішуча, вперта, свавільна. Для неї немає авторитетів. Іноді це непогано, але не в цілительстві. Якщо вона вважатиме за потрібне зробити щось — вона зробить. Зробить, незважаючи на мою заборону чи навіть ваш наказ. Я не можу за неї поручитись. Я не можу бути впевнений навіть у тому, що вона триматиме в таємниці від Його Високості його хворобу.

Це було саме те, чого побоювався і Арттерик. Він боявся розголосу. Боявся, що його син проведе свої останні місяці в смутку та зневірі. Поки Тельмар запевнив Твінсена, що той має легку застуду і перевтому. Але що буде, якщо його хлопчик дізнається гірку правду?

Крім того, якщо хтось донесе до ворогів трону інформацію про смертельну хворобу принца, вони одразу піднімуть голови, почнуть плести інтриги та плекати змови. Лише безумець піддав би себе, сина, та й усе королівство, такій небезпеці — відкрив би північниці правду. Арттерик і без Тельмара розумів, який це ризик. Але діва має незвичайний дар — навіть прискіпливий Тельмар це визнає. Це шанс. Примарний і хиткий, але якщо Арттерик не скористається ним — потім ніколи не пробачить собі.

— Я наказую тобі розвивати дар Анабель, — грізно скомандував він Тельмару. — Але про хворобу Твінсена поки що мовчи.