Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Не знаю, скільки мені знадобилося часу, але як тільки я розплющила очі, повертаючи собі не тільки здатність бачити, а й чути, то ледь не вилаялася. Навколо нас, розтягуючи губи в злих, переможних усмішках, поблискуючи білосніжними іклами, стояли вампіри.

Про те, що вони на нас чекали, не здогадався б тільки тупий, як і про те, що вони вже святкували свою перемогу. Втім, зневірятися і тремтіти, благаючи про пощаду, ніхто з драконів і нагшасів явно не збирався, як у принципі і я. У цей момент я максимально спокійно, наскільки могла, стежила за застиглими фігурами з часткою дослідницького інтересу.

Мені було цікаво, на що вони розраховували? Чого хочуть досягти і для чого влаштували цю пастку? Просто хотіли показати свою хитрість і далекоглядність або дійти згоди, тільки на вигідніших для них умовах?

– Вітаю! Радник Дарак, Предводитель Шанліс, Шархісан, Ларішшер та чарівна Світлана. Міледі, ви ще прекрасніші, ніж мені розповідали, – після кількох хвилин тиші, подав голос один із кровопивць, чарівно посміхнувшись.

– Я б не радив вам робити компліменти шасі, що тільки здійснила шлюбний ритуал, знаєте, дракони нині дуже запальні. Дарак праведно обуриться, забувши, що в істинній іпостасі і все… – глузливо хмикнув Шанліс, а я ж зиркнула на перекошене обличчя Дарака, яке виражало всі типи невдоволення, що межувало із праведним гнівом. Здається, вампіри справді нариваються на чарівний вогник під зад.

– Оу, вибачте раднику, я до останнього був упевнений, що ви не поповните ряди чоловіків прекрасної ... шаси, все-таки не кожен дракон погодиться бути четвертим чоловіком, – не без єхидства, явно намагаючись вжалити, з стражденним обличчям, відгукнувся вампір. Дитячий садок і тільки. Таке відчуття, що когось дуже турбує чужа сила і розмір. Ось, а всі ще стверджують, що розмір не головний, брешуть!

– Прощаю, – іронічно відгукнувся Дарак, чим чимало здивував навіть мене. В останні дні Дарак весь час був поруч, та й без своєї маски холодного розрахункового покидька, тож я вже й забула цей його поблажливий тон із нотками пихатої зверхності.

Вампір від такої відповіді трохи розгубився, застигнувши, але на Дарака чи Шанліса більше не дивився, зосередивши всю свою увагу на мені, ніби намагаючись розгадати якесь незрозуміле йому мислене завдання. Я ж, дивлячись на чоловіка, підняла брову, глузливо скрививши губи. Висловлювати свою байдужість та зневагу від чогось було не страшно, всередині була стійка впевненість, щоб не сталося, все буде гаразд.

– Хм… дивно. Одна леді, а скільки відданих чоловіків. Не кожна зможе зібрати поряд із собою таких різних особистостей. Та й аура… – пробурмотів він і його очі спалахнули. Що ж, на мене подивилися ледве не із захопленням закостенілого фанатика.

– Ти бачиш ауру істоти, – видихнув крізь зуби Шанліс, а Сан, що до цього стояв позаду мене, присунувся ближче, буквально втискаючи мене в свої груди, обвивши хвостом мою талію.

– Взяти їх! – Вигукнув вампір, оскалившись.

Від несподіванки я здригнулася, ще не зовсім розуміючи, від чого трапилася така разюча зміна настрою. Вампір, ніби в секунду втратив свою награну зневагу, побачивши рідкісну річ, яку просто мріяв отримати. А розуміння того, що цією річчю виявилася я, будило в мені найгірші емоції.

Втім, до нас навіть не змогли наблизитися, Шанлісу вистачило лише частки секунди, щоб активувати артефакт, розпливаючись у лихій усмішці. О так, обличчя вампіра в цей час спотворилося люттю, не вистачало тільки червоних потворних плям.

– Невже Предводитель нагшасів настільки боїться вампірів, що ховається за захисним артефактом, наче щур, – хмикнув вампір і його родичі підтримали його смішками.

– Ти справді так думаєш? – Посміхнувся у відповідь Шанліс. – Давай тоді домовимося, поєдинок честі? Що скажеш? Жодних сутичок, сварок чи воєн. Переможець диктує свої умови, переможений їх виконує беззаперечно, звичайно ж, із клятвою.

– І навіщо мені з тобою битися? – Пирхнув вампір, гордо скинувши голову. – Ви й так звідси не підете.

– Як знаєш, я пропонував, – знизав плечима Шанліс.

Я хмикнула, посміхнувшись. Чим дрібніший песик, тим голосніше він гавкає. Так і вампір, чим менше в нього сил, тим більше він говорить, наче час тягне. Ну і грець з ним.

– Що мені потрібно робити? – Поцікавилася я, з обожненням подивившись на своїх чоловіків.

– Зараз кожен із нас направить тобі свою магію, не чини опір їй.

– Це все? – Підняла я одну брову. На жаль, магії в мені не було, тому всі тонкощі її використання я просто не знала.

– Ні, зараз, – хмикнув Дарак, забираючи в одного з воїнів щось. – Ось цей кристал треба весь час тримати в руках, незважаючи ні на що, – серйозно додав він.

– Він небезпечний? – Скосилася я на цілком гарний кристал ніжно-бежевого кольору, але в руки не взяла.

– Ні, але виключати різні казуси ми не можемо. Зрозуміла?

Кивнувши, я мовчки забрала з рук чоловіка кристал, розслабляючись і зосереджуючись на поставленому завданні. Звучало все дуже просто, але радіти заздалегідь я не поспішала, чудово розуміючи, що може статися що завгодно. Наприклад, ті казуси, про які говорив Дарак.

– Краще присядь, – порадив мені Сан. Чоловік явно нервував, але я впевнена, не через ритуал, а через мене.

– Добре. Все буде добре, – запевнила я Сана, хоча звучало так, ніби я заспокоювала себе.

Скривившись, я присіла прямо на землю, з усмішкою подивившись у вічі вампіра. Не знаю, що там з моєю аурою, але кровопивець явно недооцінив нашу незвичайну родину.

Не минуло й хвилини, як довкола мене розсілися мої чоловіки, а потім я відчула, як теплі, ласкаві ниточки прямують просто під шкіру, даруючи тепло та затишок. Розслабившись, я заплющила очі, з усмішкою приймаючи все, що можуть дати мені мої чоловіки.

Я так мріяла зустріти свою людину, чоловіка, мою споріднену душу і зараз просто плавилася від щастя. Я знайшла те, що шукала, те, що так сильно вимагало моє серце – кохання, яке не закінчиться через місяць, рік чи кілька років. Так, у нас не зовсім традиційний шлюб, але я щаслива і впевнена, мої чоловіки мені точно не дадуть занудьгувати, і не переметнуться до якоїсь іншої дівчини.