Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

його маленькі ноги, і як він гарно виступає ними в танці. — Труснула головою. — Я зрозуміла, що короля Регала не було в тій кімнаті. А решту нескладно було відгадати. Вони прибули до Синього озера надто швидко після вбивства стражників. Прибули по тебе.

— Можливо, — погодився я. Починав високо цінувати здогадливість Старлінг. — Розкажи мені більше про контра­бандистів. Як ти про них довідалася?

Менестрелька похитала головою, посміхаючись.

— Якщо ти укладеш з ними угоду, то це буде через мене. А я стану її частиною.

— Як вони дістаються Гір? — спитав я.

Вона глянула на мене.

— Був би ти контрабандистом, то чи розповідав би всім, якою дорогою користуєшся? — Тоді знизала плечима. — Я чула поголос, що контрабандисти знають про переправу через річку. Стару переправу. Знаю, що колись існував торговий шлях, який вів угору рікою, а тоді на той берег. Вийшов з ужитку, коли річка стала непередбачуваною. Кілька років тому були сильні пожежі, відтоді річка щороку розливається. А коли це робить, то змінює річище. Тож звичайні купці почали більше покладатися на судна, ніж на міст, який чи то цілий, чи то ні. — Вона замовкла, гризнула ніготь великого пальця. — Здається, колись був міст через річку вгору проти течії, але вода змивала його чотири роки поспіль, тож ніхто вже не хоче його відбудовувати. Ще мені казали, що влітку курсує шківний пором, а взимку на той бік переправляються по кризі. У ті роки, коли річка замерзає. Може, сподіваються, що цього року вона вкриється льодом. Моя ж думка така: коли торгівля зупиняється в одному місці, то починається в іншому. Тож мусить існувати якась дорога на той бік.

Я насупився.

— Ні. Мусить існувати ще якась дорога в Гори.

Старлінг здавалася трохи ображеною, що я у ній засумнівався.

— Розпитай сам, як хочеш. Можеш втішатися чеканням у компанії королівських стражників, що парадують по набережній. Та більшість людей порадить тобі почекати весни. Ще дехто скаже, що коли ти хочеш дістатися туди взимку, то не з того місця починаєш. Можеш їхати на південь і цілковито обминути Синє озеро. Звідти, я думаю, в Гори веде кілька торгових шляхів, навіть узимку.

— Доки об’їду, настане весна. Так само швидко дістануся Гір, чекаючи тут.

— Це мені й сказали, — задоволено кинула Старлінг.

Я схилився вперед, обхопив голову руками. «Йди до мене».

— І нема близької, легкої дороги через те кляте озеро?

— Ні. Якби існував легкий спосіб переправи, стражники не заповнили б усю набережну.

Здається, в мене немає іншого вибору.

— Де я знайду цих контрабандистів?

Старлінг широко посміхнулася.

— Завтра я відведу тебе до них, — пообіцяла вона. Встала й потяглася. — Та цього вечора мушу йти до «Позолоченої шпильки». Я ще там не співала своїх пісень, але вчора мене запросили. Чула, що тамтешні клієнти дуже щедрі з мандрівними менестрелями.

Схилилася, взяла ретельно загорнуту арфу, накинула ще вогкий плащ. Я встав.

— То й мені час рушати, — чемно сказав я.

— Чого б тобі не поспати тут? — запропонувала вона. — Менші шанси, що хтось тебе розпізнає, а ще в цій кімнаті куди менше комах. — Куточки її губ вигнулися в усмішці, коли вона глянула на мою невпевнену міну. — Якби я хотіла продати тебе королівській сторожі, то вже б це зробила. Ти такий самотній, Фітце Чівелрі, краще б тобі зважитися комусь довіряти.

Коли Старлінг назвала мене на ім’я, я почувся так, наче щось у мені перекрутилося. А тоді…

— Чому? — тихо спитав я її. — Чому ти мені допомагаєш? І не кажи, що це в надії на пісню, якої може й не бути.

— З цього видно, як мало ти розумієш менестрелів, — відповіла вона. — Нема для нас сильнішої спокуси. Та, припускаю, є ще дещо. Ні. Знаю напевне.

Раптом глянула просто мені в очі.

— Я мала молодшого брата. Джея Сойку. Був чатовим у вежі Оленячого Рогу. Він бачив, як ти бився у день, коли на них напали пірати. — Пирснула сміхом. — Насправді ти через нього переступив. Рубонув сокирою чоловіка, який саме збив його з ніг. І рушив далі, вглиб битви, навіть не оглянувшись за ним.

Вона подивилася на мене скоса.

— Тому я співаю «Наїзд на Оленячий Ріг» трохи не так, як інші менестрелі. Він розповів мені про це, то я й співаю, яким він тебе побачив. Ти герой. Ти врятував йому життя.

Різко відвернулася.

— Принаймні на якийсь час. Він загинув пізніше, б’ючись за Бак. Та прожив довше, завдяки твоїй сокирі.

Вона замовкла, накинула плащ на плечі.

— Залишся тут, — сказала. — Відпочинь. Я буду пізно. Якщо хочеш, можеш до мого повернення полежати в ліжку.

Вийшла з кімнати, не чекаючи відповіді. Якусь мить я стояв, витріщившись на зачинені двері. Фітц Чівелрі. Герой. Це всього-на-всього слова. Але вона немов розкрила у мені якийсь веред, випустила трохи отрути, і тепер я міг зцілитися. Таке дивне відчуття. «Поспи», — порадив я собі. І справді почував, що можу це зробити.

Розділ 14. Контрабандисти

Мало є настільки вільних духом, як мандрівні менестрелі, — принаймні у Шести герцогствах. Якщо менестрель по-справжньому талановитий, то може очікувати дозволу нехтувати майже всіма нормами поведінки. Менестрелі мають право цікавитися всім і розпитувати про все, бо це звична частина їхнього ремесла. Можуть розраховувати на гостинність майже всюди: від королівського столу до найубогішої халупи. Рідко одружуються замолоду, хоча часто народжують дітей. Такі діти вільні від байстрючого тавра, нерідко їх самих виховують як менестрелів. Менестрелі можуть щонайтісніше спілкуватися з ізгоями та бунтівниками, так само як із нобілями та купцями. Поширюють звістки, приносять новини, у своїй довгій пам’яті зберігають багато умов та обітниць. Так принаймні ведеться за часів миру й достатку.

Старлінг повернулася пізно. Барріч вважав би цей час ранковим. Я прокинувся, коли вона торкнулася клямки. Доки входила, я скотився з ліжка і вклався на підлозі, добряче закутавшись у плащ.

— Фітце Чівелрі, — привіталася вона.

Язик їй трохи заплітався, від неї пахло вином. Зняла вогкого плаща, скоса зиркнула в мій бік, тоді вкрила ним мене зверху, як додатковим покривалом. Я заплющив очі.

Кинула верхній одяг на підлогу позаду мене, цілком не зважаючи на мою присутність. Я чув, як гойднулося ліжко, коли вона впала на нього.

— Умм. Ще тепле, — пробурмотіла, зариваючись у постіль та подушки. — Відчуваю докори сумління, виганяючи тебе з цього теплого кубельця.

Та, здається, вони її мучили не надто, бо за кілька хвилин дихання менестрельки стало глибоким і рівним. Я пішов за її прикладом.

Я пробудився дуже рано й покинув заїзд. Коли виходив з кімнати, Старлінг навіть не ворухнулася. Я йшов, доки не натрапив на лазню. О цій порі всі вони були майже порожніми. Мені довелося почекати, доки нагріють першу сьогоднішню воду. Коли все було готово, я роздягнувся і обережно занурився в купіль. У глибокій гарячій ванні біль у плечі втамувався. Я помився. Потім лежав у гарячій воді та мовчки думав.

Мені не хотілося умовлятися з контрабандистами. Не хотілося в’язатися зі Старлінг. Та я не бачив іншого виходу. А ще не міг вигадати, чим їх підкупити, щоб вони взяли мене з собою. Мав небагато грошей. «Може, сережкою Барріча?» —