read-books.club » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95
Перейти на сторінку:
без тебе що? Зіп’юся. Краще на залізничному вокзалі до бригади якоїсь приб’юся, поїду…

– А що… на хуторі?

– Та стоїть. Уляна там. Санджив поїхав кудись, у його хаті трійко патлатих хлопців оселилися. Нормальні такі… Хауса відгодовують.

– Хаус повернувся? – аж задихнулася.

Горох кивнув.

– Усе в ліс біля яру ходить. Виє там. А Реп’яхи виїхали. Тепер у Капулетцях і горілки купити нема де.

– І куди виїхали?… – спитала Майка тьмяно.

– А хтозна? Кажуть, до Чернігова, бо там клімат м’якший. Від капулетцівських вітрів Тома Реп’яхова геть змарніла, – Толя замовк, зиркнув на Майку стривожено. – Ти як? Щось худа… Як ото на хуторі взимку.

Майка зіщулилася, притулилася до хлопця міцніше.

– Забери мене! Толечко! Забери! До себе! У Капулетці. На хуторі хату продамо, автівку якусь купимо… Чи господарство заведемо. Ми ж хотіли. Кури, свині…

– Та добре… – Горох цілував солоні Майчині сльози, гладив по спині.

– Чи поїдемо кудись!

– Та добре.

– У мене гроші є! Не бідуватимемо!

– Нащо мені твої гроші? Зароблю…

– Поїдемо?

– Та добре. Годі, Маню… Ну, чого?…

– …А я ніколи тебе не зраджу! Ніколи! Ти – мій єдиний! Чуєш? І ти – ніколи… От заприсягнися, що не зрадиш!

– Та добре…

– Хіба то не доля? Що на хуторі зустрілися. І нині. Нащо нам від долі бігати? Забудемо тих, через кого сльози лили. Не хочу ні з ким боротися. Тебе хочу! З тобою тільки… Сто років разом житимемо. Сто років! Неушкоджені… Ніяка зараза нас не візьме!

– Та добре! – повторив упевнено.

І так Майці добре на душі стало. Підскочила.

– Ходімо!

– Куди?

– До мене! Я тут квартиру… винаймаю. Речі зберу – і поїдемо. Зараз же поїдемо в Капулетці.

– Тут почекаю, – сказав Горох. – Торба дуже важка. Інструмент із собою взяв – я ж на заробітки був зібрався.

– Добре! Я миттю! – Майка обхопила долонями Горохове лице, увіп’ялася вустами в хлопцеві губи. Відірвалася за мить, підхопила із землі босоніжки, побігла до будинку.

Про ліфт забула: мчала сходами наверх – душа співала: «Кінець біді!» Толя поряд. Нікому його не віддасть! Ніколи й нізащо!

Руки тремтіли… Ледь із ключем упоралася. Розчахнула двері, забігла у вітальню, витягла гроші зі схованки в шафі. До великого нового шкіряного рюкзака вкинула! Туди ж документи, речі найнеобхідніші. І гайда.

Біля дверей зупинилася. А сукні модняві? Туфлі-босоніжки. Грошей на них до біса витрачено.

– Ні, ні… Круті шмотки заберу! – розсміялася. – Буду Капулетці вражати!

Витягла величезну валізу, тільки дверцята шафи розчахнула – мобільний дзелень.

На годинник зиркнула – пів на другу ночі. Якого дідька? Хто?

– Ти вдома? – почула голос шефа.

– Так… – насторожилася. «Аби через шмотки не затрималася, уже б ішли з Толею геть», – промайнуло.

– І я з договором під’їхав, – сказав Чертог. – Піднімаюся до тебе. Ти ж не проти?

– Ні… – Серце впало.

Нічого, нічого… Толя трохи зачекає. Зате Майка поїде з міста не голою-босою, власницею квартири багатої. Хіба не заслужила?… Вона – не Лілька дурна! Свого не віддасть. Їм же з Толею краще житиметься! Навіть гарно, що Чертог саме зараз під’їхав! Помститься і йому наостанок. За те, що викинув хвору з роботи, сволота. Він віддасть документи на квартиру, вона усміхнеться: у понеділок зранку не запізнюся. А сама – геть! На волю з Толею! І хай потім Чертог лікті кусає, згадує, за що його покарано! Йолоп! Знає ж: автівка й третини вартості квартири не покриє. Сказиться від гніву. Так йому…

Вільного часу – секунд тридцять, поки Чертог ліфтом підніметься. Закинула валізу на балкон, рюкзак у шафу: ніби порядок… Ніщо не нагадує про спробу відчайдушної втечі. Розчахнула двері, зустрічала шефа на майданчику.

Чертог без церемоній попхався до вітальні. Усівся на диван – тримав у руці прозорий файл із документами. Указав Майці на місце поруч із собою.

– Сідай! – Дістав із файла папірці. – Читай! Чи все тебе задовольняє?

Майка опустилася на диван, читала дрібний текст та відчувала запах м’яса: «Моя квартира, моя…»

– Як претензій не маєш, – почула голос Чертога. – Завтра зранку від тебе заїдемо до нотаріуса й офіційно засвідчимо угоду.

– Від мене? – Глянула на дядька здивовано.

– Звичайно, – спокійно відказав Чертог, поклав руку на Майчині груди. – Треба ж, щоби і я до угоди претензій не мав. Справедливо?

– Так… – відказала, голосу свого не почула.

Чертог стиснув дівочі груди.

– Ну, давай… Усюди тобою задоволений. І тут не зіпсуй!

Звилася, відштовхнула його, загарчала, як Хаус, дивилася з викликом, зиркала на вікно – от зараз круком крізь скло… Чертог розсміявся задоволено, вхопив Майку за руку, смикнув до себе: вигиналася під ним обурено, гірко, гнівно – тільки розпалювала дядька все більше.

– Що, Гілка? Знатимеш тепер своє дерево?…

Майка не чула. Задихалася під грубою тушею, усередині запульсував біль, розлився потічком: хвора, ой, хвора… Та його накрило море несподіваного звірячого задоволення: «Моя квартира, моя робота, мої гроші… Не віддам!»

Оргазм наступив одночасно, розкидав тіла в різні боки: грубий дядько усміхався розслаблено, дивився в стелю. Дівчина сповзла з дивана.

– Кави вам заварити?… – прошепотіла безпорадно.

– Чого ти мені «викаєш»?… У цих стінах я тобі – Микола.

– Не звикла… ще.

– Встигнеш… – змилосердився. – Давай! Ходи до мене! – наказав. – Кажи – чого хочеш?…

Майка присіла на край дивана, знизала плечима.

– Я… тільки вірності хочу, – прошепотіла.

Чертог зиркнув на дівчину здивовано, розреготався:

– А ти не дурна! Геть не дурна! Люблю таких… – Завівся, повалив Майку на диван. – Вірність теж заслужити треба! Здивуй мене, Гілка! Давай… І я тебе здивую…

Тільки зі сходом сонця вгамувався. Заснув задоволеним украй. Пообіцяв: «Передрімаю – і до нотаріуса». Бо переконала…

Майка обережно вислизнула з обіймів грубого дядька, визирнула у вікно – двірник мітлою махає, трава зелена, автівки зрідка. Толя де? Він стояв біля автобусної зупинки – розгублений, ошелешений. Раптом підхопив важку торбу з інструментом, покульгав до залізничного вокзалу. Усе озирався…

Майці до біса сильно захотілося розревтися тихо-щиро, щоби Чертога не наполохати, та сльози не бажали зволожувати дрімучу душу. Очі сухі. Притулилася до скла – за вікном вирувало жорстоке море хижих людських пристрастей. Вбивало, викидало на узбіччя, калічило й топило. Майка відчула звірячу силу плисти тим морем, не тонути. От зараз плигне у вир – усіх, хто на шляху трапиться, розкидає. Та в брудній каламуті де-не-де виникали течії чистих потічків – не змішувалися з багнюкою, уперто пробивали собі шлях. Толя йшов геть – за ним розливалася така чиста вода, що здавалося: це ж просто – переплисти у світлий потічок із хижого моря. Майка уявила, як стає на край балкона,

1 ... 94 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"