read-books.club » Детективи » Зарубіжний детектив 📚 - Українською

Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

234
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зарубіжний детектив" автора Єжи Едігей. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 93 94 95 ... 125
Перейти на сторінку:
машина в повному порядку, все одно нервується, якщо його зупиняють. Тепер усі намагаються вліпити штраф у п’ятсот злотих, це вам не жарти.

— Як так, ні про що ні за що вліпити?

— Адже вони завжди праві. Завжди знайдуть, до чого прискіпатися. Ось, наприклад, забруднилось у дорозі вітрове скло — плати. Як липку обдеруть.

— Вас обібрали?

— Мене, звичайно, ні. А от колегам моїм доводилось видобувати гроші з гамана, щоб не присікались. Розповідали мені.

— І ви їм вірите? — усміхнувся майор.

— Що платили штраф, це точно. А ось за що…

— Гаразд, продовжуйте.

— Коли я повернув на узбіччя і заглушив мотор, той міліціонер почав перевіряти мої документи. Потім він прискіпався до освітлення. Я ще подумав: шукає, до чого б придертися, щоб здерти з мене п’ять сотень. Але нічого у нього не вийшло: з освітленням у мене все було в ажурі. Тоді він велів мені вийти з машини, гальма йому, бачте, треба перевірити, чи не западає педаль і немає люфта на кермі. Бачу, вирішив він мене доконати, і я рознервувався вкрай. Гальма виявились у порядку. І кермо. Тепер, гадаю, мабуть, уже все. Та ні, він узяв і крутнув ключа запалювання. І — тихо. Я ледь вухам своїм не повірив. Голову даю на відсіч, що акумулятор був справний. І у Надажині, і у Варшаві мотор заводився відразу ж, з першого оберту.

— Але ж могло щось статись під час руху? Приміром, окислилась клема.

— Тоді б загорілась червона лампочка.

— Гаразд, і що ж далі?

— Цей чортів міліціонер зрадів. Акумулятор сів, каже. Я просунув руку через відкрите вікно і крутнув ключ. Насправді не спрацювало.

— Ви особисто повернули ключ запалювання?

— Атож. І не повірив сам собі — стартер не працював. Я хотів підняти капот і подивитись, що там з акумулятором, але міліціонер не дозволив. Не можна заважати руху на автостраді, сказав, тут ми створимо перешкоду іншим транспортним засобам. Дурня клеїв! Адже машина стояла на узбіччі і не заважала ніякому руху. А він своєї: треба підштовхнути машину, щоб завести мотор, доїхати до заводу, а там уже ліквідувати несправність. Я зрадів, що він хоч про штраф не натякає. Його помічник весь час мовчав, не втручався і стояв збоку, а тут взяв і підійшов до машини та вперся в багажник, немовби ми вдвох не справились. Ми штовхали з усієї сили, але машина навіть не зрушила з місця. Хоча зараз я сумніваюсь, що він також штовхав. Тільки вдавав, виходить, а штовхав я один. Тоді міліціонер сказав, щоб нам допоміг ще й охоронник, а пані Палюх попросив вийти з машини — все ж легше буде. Утрьох ми швидко розігнали «фіат», і мотор запрацював. Міліціонер проїхав під гірку десь метрів із сімдесят і зупинився. Ми поспішили до машини. Я не помітив, що з нами немає другого хлопця. Напевно, він покотив у бік Варшави, тому що нас не обганяв, це точно. Ми вже були близько, коли машина раптом різко рвонула з місця і зникла за пагорбом.

— Ви побігли за нею?

— Ні. Все одно б не догнали. Та й, чесно кажучи, я думав, що «фараон» хоче нас провчити за цей злощасний акумулятор. Мені і невтямки було, що він змивається на повному серйозі.

— А сумка з грішми?

— Я зовсім про неї забув. Моя справа вести машину. То клопіт охоронника та касирки. Коли ми зійшли на пагорб і я побачив, як «фіат» зникає за обрієм, я й тоді нічого не запідозрив, подумав: міліціонер вирішив нас розіграти, щоб ми похвилювались і добирались пішки, а сам прижене машину до заводської прохідної. І тільки на заводі я зрозумів, що скоїлось.

— Ви запам’ятали цього міліціонера? Опишіть, як він виглядав. Брюнет, блондин?

На це запитання Ковальський не міг дати навіть чіткої відповіді, хоча, чесно кажучи, силкувався пригадати.

— Ну а який він був на зріст? Високий?

— Мабуть, середній. Може, трохи вище.

— А номер на його жетоні ви запам’ятали?[7]

— Ні, на це я не звернув увагу. Пам’ятаю лишень, на ньому був білий міліцейський кашкет, а ось білих нарукавників не було. Знаєте, такі, які носять співробітники автоінспекції.

— Ви це точно пам’ятаєте?

— Мені впали у очі його руки на кермі. Білих нарукавників не було.

— Ну а що ви можете сказати про зовнішність цього чоловіка? Адже коли він сидів за кермом, ви заглядали у віконце, можна було його добре розгледіти.

— Цей зануда так запаморочив мені голову, що я дивився тільки на ключ. Пригадую, правда, його куці вусики і досить солідні бакенбарди.

— Колір волосся?

— Та ніби шатен.

Потім у кабінет директора був викликаний заводський охоронник Анджей Баліцький. Він помітив і запам’ятав ще менше. Що на міліціонерові був білий кашкет, а в руці жезл — це він згадав. І ще згадав, що другий грабіжник був у голубому джинсовому костюмі. І також молодий, двадцяти п’яти років.

— У ваші обов’язки входило охороняти сумку з грішми, що в той момент лежала на задньому сидінні, — суворо сказав майор. — Чому ж ви вийшли з машини?

— Як це — чому? — здивувався охоронник. — Адже пан міліціонер велів вийти і штовхати машину.

— Треба було взяти з собою сумку.

— Ця сумка важила двадцять кілограмів, не менше, адже пані Палюх взяла у банку багато дрібних грошей, щоб зарплату видавати. Коли б я тримав сумку в руках, як би я міг штовхати машину?

— У вас була зброя. Коли «фіат» рвонув з місця, ви зобов’язані були вихопити пістолет, крикнути: «Стій, стріляю!» А якщо б це не допомогло, зробити попереджувальний постріл у повітря і на випадок необхідності стріляти у грабіжника, поки він ще не встиг зникнути. Адже так належить діяти згідно з інструкцією?

— Стріляти в міліцію?! Щоб потім до кінця життя у тюрмі гнити?

Виявляється, мундир діяв магічно. Навіть тепер, під час допиту, охоронник не міг усвідомити того, що за кермом викраденої машини сидів злочинець.

— Я, пане майор, так вам скажу. Велів мені капрал штовхати машину, я й штовхав. Якби пані Палюх сказала мені «стріляй», я б вистрелив. Може, мене засудять, але я ні в чому не винен.

Качановський тільки рукою махнув. Він відпустив охоронника і попросив викликати Христину Палюх.

Касирка виявилась дуже світлою блондинкою — волосся було такого рівного кольору, що не могло бути справжнє, досить повна, з виразно помітним другим підборіддям.

Спочатку пані Палюх грунтовно розповідала, як вона отримувала гроші в банку. При цьому не забула повідомити, що шостого вересня видалась

1 ... 93 94 95 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зарубіжний детектив"