Читати книгу - "Улісс"

— Поглянь он на того в циліндрі.

— На котрого? Де він сидить? — озвалося ще збудженіше золото.

— У другій кареті, — пояснила міс Дус, і її вологі губи, засміявшися, зблиснули на сонці. — Він дивиться сюди. Пусти-но. Я погляну.

Бронзова, вона майнула у закуток, притиснула носа до шибки в ореолі палкого дихання.

Потім пирснула вологими губами:

— Він так видивлявся на наші вікна, що мало не скрутив собі шиї.

І засміялася.

— О, Господи! Чоловіки, та вони ж заплішені дурні, хіба ні?

Проте журливо.

Міс Кеннеді зажурена походжала, перейшовши із світла в затінок і накручуючи на палець пасмо волосся, що звисало за вухом. Походжала зажурена, вже не золотосяйна, вона все накручувала, завивала нависле пасмо. Зажурено вона накручувала навісне золоте пасмо за мальовничо вигнутим вушком.

— Для них життя — гуляй душа, — журно сказала вона.

Для чоловіка.

Блухто пройшов повз Муленгові трубки, несучи у грудях насолоди гріха, повз антикваріат Вайна, несучи в пам’яті солодкі гріховні слова, повз тьмяне погнуте столове срібло Керролла, задля Рауля.

Коридорний хлопець до них, до них у барі, до них барменш підійшов. Для них, які не звернули на нього ніякої уваги, він брязнув на шинквас тацю з чашками, які задеренчали, і

— Ось, маєте ваш чай, — сказав.

Міс Кеннеді манірно переставила тацю нижче, на перекинутий ящик з-під пляшок газованої води, щоб сховати її від постороннього ока.

— А що воно там таке? — зі своєю безцеремонною манерою поцікавився гучноголосий хлопець.

— Поміркуй-но сам, — відказала міс Дус, сходячи із свого спостережного пункту.

— Майбуть, твій кавалір, га?

На це гордовита бронза дала такий одвіт:

— Якщо я почую від тебе ще раз таке нахабне грубіянство, то зразу поскаржуся місіс де Мессі.

— Грубіянство янствоянство, — чмихнув ОКріпвалець, рушаючи туди куди його послала звідки й прийшов…

Блум.

Насупившись над своєю квіткою, міс Дус сказала:

— Цей шмаркач уже розбестився далі нікуди. Якщо він знову поведеться нечемно, я йому так намну вуха, що не забуде довіку.

Виглядає як леді, а слова не дуже гожі.

— А ти не звертай уваги, — порадила міс Кеннеді.

Вона налила чаю в чашку, потім вилила його знову в чайник. Вони сховалися за шинквасом, як за рифом, чекали, стоячи на підніжках, на перекинутих ящиках, чекали, поки чай настоїться. Вони погладжували свої блузки, обидві з чорного атласу, по два шилінги дев’ять пенсів за ярд, чекаючи поки чай настоїться, і по два шилінги сім пенсів.

Так, бронза зблизька і золото здаля чули дзенькіт криці поблизу і цокіт копит подалі і чули дзенькіт копит, цокіт копит, цококрицю.

— Правда, я добряче засмагла?

Міс Бронза розщебнула блузку на шиї.

— Ні, — заперечила міс Кеннеді. — Засмага виявиться згодом. Ти пробувала розчин борної і додати лавровишні?

Міс Дус трохи підвелася, щоб поглянути на свою шкіру в люстрі бару з написом позолоченими літерами і колом келихів, а посередині велика мушля.

— Але ж воно пристане до рук, — сказала вона.

— Спробуй із гліцерином, — порадила міс Кеннеді.

Попрощавшися із своєю шиєю і руками, міс Дус

— Від цих засобів тільки висип на шкірі, — її пораду не сприйняла і знову сіла на своє місце. — Я того старого шкарбуна у Бойда просила дати мені що-небудь для шкіри.

Міс Кеннеді, наливаючи вже настояний чай, скривилася і жалісно заблагала:

— Заради всього святого, ти мені про нього не нагадуй!

— Постривай-но, я хочу тобі розказати, — наполягала міс Дус.

Солодкий свій чай міс Кеннеді долила молоком і заткнула мізинцями обидва свої вуха.

— Ні, не треба! — гукнула вона.

— Навіть і чути не хочу! — гукнула.

А Блум?

Міс Дус заговорила, імітуючи рипучий старечий голос:

— А для чого воно вам? — питає.

Міс Кеннеді вийняла пальці з вух, щоб чути, щоб говорити, та знову сказала те саме, знову заблагала:

— Не нагадуй ти мені про нього, бо я відразу сконаю. Гидотна стара почвара! Пам’ятаєш той вечір у залі Ейншент.

Вона бридливо скривилася і ковтнула добре настояного гарячого чаю, ковток, ковтнула солодкого чаю.

— Ось як він виглядав, — сказала міс Дус, вивертаючи на три чверті свою бронзову голівку і роздуваючи свої ніздрі. — Фуфу! Фуфу!

І враз із горла міс Кеннеді вихопилася хвиля дзвінкого несамовитого реготу. Міс Дус дмухала і пирхала своїми ніздрями, які ворушилися, наче винюхували нахабне грубіянство.

— Ой, тримайте мене вдвох! — вигукувала верескливо міс Кеннеді. — Пам’ятаєш, як він вилупив свої баньки?

Міс Дус теж долучилася до її веселощів своїм густим бронзовим сміхом, вигукнувши:

— І якими очима ти на нього дивилася!

Блучиє темне око прочитало ім’я: Арон Фіґашер. Чому я завжди вимовляв це прізвище як Фігожер? Мабуть тому, що так звучить, наче він жере фіґи. А Проспер Лоре — це прізвище гугенотське. На вітрині крамниці Бассі Блумові темні очі придивилися до зображення святих дів. Сині одежі, під ними біле тіло, прийдіть до мене. Вірять, що вона бог, чи, може, богиня. Та, що сьогодні. Я не роздивився. Заговорив той хлопець. Студент. Потім він із Дедаловим сином. Можливо, це був Мулліган. Гожі діви. Саме це й приваблює наших шалапутів — її біле тіло.

І далі дивилися його очі. Принади гріха. Привабливі принади.

Гріха.

Заходячись веселим реготом, два злотобронзові юні голоси сплелися воєдино, Дус і Кеннеді разом із тими очима. Вони закинули свої юні голівки, бронзу й сміхозолото, щоб вільніше струменів їхній регіт, вереск, якими очима, якісь знаки одна одній, високі пронизливі звуки.

Ох, задихалися, відсапуються. Відсапуючись, ох, застигли, завмерли їхні веселощі.

Міс Кеннеді знову піднесла свою чашку до рота, сьорбнула, і зразу знову захихохотіла. Міс Дус нахилилася до таці, знову роздула ніздрі, вирячила очі та й ну крутити ними задля сміху. Знову Кеннехихонька, нахилившися так, що волосся на маківці нахилилося й показало черепаховий гребінець на потилиці, пирснула з рота чаєм, похлинувшися чаєм і сміхом, похлинулася й кашляла, вигукуючи:

— Масненькі оченята! Уяви, що ти замужем за таким чоловічком, — вигукувала. — З такою борідкою!

Відповідаючи подрузі, Дус уклала всю свою душу у досконалий зойк, неперевершений жіночий зойк, де були і захват, і тріумф, і презирство.

— Замужем за масним носом! — залементувала вона.

Сміх лунав і високого і низького тону, то бронзовий, то золотий, вони спонукували одна одну на нові й нові вибухи сміху, які почережно звучали то як бронза-золото, то як золото-бронза, високо-низько, і сміх за сміхом. А потім ще сміялися. Атож, я знаю, масний. Геть виснажені, задихані, свої тремтячі голови вони поклали на шинквас, коси поряд із лискучою високою зачіскою. Спаленілі (О-о!), засапані, спітнілі (О-о!), обидві захекались.

Замужем