Читати книгу - "Черево Парижа"

Сар’єтта простягла до них руки з радісним криком.

— Геть руки, мала! — хрипким голосом промовила мадам Лекер.

Вона здавалася ще жовтішою у відблиску золота; лице її було в плямах від розлитої жовчі, очі запалені від хвороби печінки, що непомітно підточувала її. За її спиною мадмуазель Саже піднімалася навшпиньки, не тямлячись від захвату, зазираючи у глиб шафи. Мадам Леонс, у свою чергу, підвелася, бурмочучи щось під ніс.

— Дядечко звелів мені усе взяти,— просто заявила Сар’єтта.

— А я, що стільки догоджала цьому чоловікові, значить, нічого не одержу! — скрикнула воротарка.

Мадам Лекер перехопило подих; вона відіпхнула їх обох і руками вчепилася за шафу, приказуючи:

— Це моє добро, я найближча рідня його, а ви обидві злодійки, чуєте?.. Краще я все за вікно викидаю.

Настала мовчанка, під час якої всі чотири жінки підозріливо поглядали одна на одну. Фулярова хустинка Сар’єтти остаточно розв’язалась; видно було її груди, чарівні, повні життя; уста її стали вогкі, ніздрі порожевіли. Мадам Лекер ще більше насупилася, глянувши на небогу, таку гарну, збуджену бажанням.

— Слухай,— сказала вона зовсім глухим голосом,— не битися ж нам... Ти його небога, я згодна поділитися з тобою... будемо брати по черзі стовпчик за стовпчиком.

Вони відсторонили двох інших жінок. Тітка почала перша. Стовпчик червінців зник у брижах її спідниці; тоді, Сар’єтта, в свою чергу, взяла стовпчик. Вони пильнували одна одну, готові вдарити по руці . Їхні пальці витягалися по черзі: одні жахливі, вузлуваті, а другі біленькі, м’ягкі, як шовк. Жінки набивали собі кишені. Коли залишився тільки один стовпчик, Сар’єтта не схотіла, щоб тітка взяла його, бо та перша почала брати. Молодиця раптом поділила червінці між мадмуазель Саже й мадам Леонс, які гарячково тупцювали на місці, поглядаючи, як родички Гавара загрібають золото.

— Оце так, дякую вам,— буркнула воротарка.— П’ятдесят франків за те, що я догоджала йому лікарським чайком та бульйончиком. А він запевняв, що не має родичів, підлиза старий.

Перш ніж замкнути шафу, мадам Лекер надумала оглянути її всю з верху до низу. Там лежали різні політичні книжки які заборонено було привозити з-за кордону — памфлети з Брюсселя, скандальні історії про Наполеона III, іноземні карикатури, що глузували з імператора. Найбільшою для Гавара втіхою було час від часу зачинятися тут з кимось із своїх друзів і показувати їм ці компрометуючі речі.

— Він мені наказав неодмінно спалити папери,— заявила Сар’єтта.

— Та де там, у нас немає вогню, це було б надто довго... Я вже чую, що поліція недалеко. Треба забиратися звідси.

І вони всі четверо пішли. Не встигли жінки зійти вниз, як надійшла подіція. Мадам Леонс мусила знову піднятися нагору, щоб провести цих панів. Інші три жінки, втягши голови в плечі, мерщій вискочили на вулицю. Вони поспішали одна за одною; тітці з небогою заважали ступати важкі від грошей кишені. Сар’єтта, яка йшла попереду, проходячи на тротуар вулиці Рамбюто, повернулась і промовила з ніжним сміхом:

— Воно б’є мене по стегнах.

Тут мадам Лекер утяла такий безсоромно масний жарт, що всі три захихикали. Вони з насолодою відчували вагу, що відтягала їхні спідниці; це золото торкалося їх, наче гарячі пестливі руки. Мадмуазель Саже затиснула в кулаці свої п’ятдесят франків. Стара була поважна й складала плани, як би їй ще щось витягти з тих товстих кишень, слідом за якими вона тепер ішла. Коли вони дійшли до рогу рибного ряду, Саже скрикнула:

— Стривайте, ми повернулися саме вчасно. Флоран зараз потрапить у пастку.

Флоран, справді, повертався після довгої прогулянки. Він переодягнувся у себе в конторі в інше пальто і взявся до своїх щоденних обов’язків,— поволі походжаючи уздовж проходів, стежив за тим, як миють прилавки. Йому здалося, що на нього якось дивно поглядають; рибні торговки перешіптувалися між собою, коли він проходив мимо, і лицемірно втупляли очі в землю. Він подумав, що йому знову готується якась неприємність. Від якогось часу ці жахливі товсті жінки ніколи вранці не давали йому спокою. Та коли він проходив біля рундука Мегюденів, то дуже здивувався, почувши, як стара солоденьким голоском промовляла до нього:

— Пане Флоран, вас тут допіру питав якийсь пан похилого віку. Він чекає на вас у вашій кімнаті.

Стара торговка, що розсілася на стільці, говорячи це, втішалася витонченою помстою, так що вся її величезна туша тремтіла. Проте Флоран їй не повірив і озирнувся на красуню Нормандку. Та, цілком помирившись зі своєю матір’ю, відкривала кран, плескала рукою по рибі і робила вигляд, наче нічого не чує.

— Ви певні, що це так? — перепитав він іще раз.

— О, цілком певна! Хіба ж ні, Луїзо? — казала стара вже різкішим тоном.

Флоран подумав, що, мабуть, до нього прийшли в якійсь важливій політичній справі, і вирішив піднятися до себе. Він уже хотів вийти з павільйону, коли раптом, мимохіть озирнувшись, побачив, що красуня Нормандка стежить за ним очима і обличчя в неї дуже серйозне. Він пройшов повз трьох плетух.

— Ви помітили? — прошепотіла мадмуазель Саже.— В ковбасній нікогісінько. Не така дурна красуня Ліза, щоб скомпрометувати себе.

Це була правда. Ковбасна стояла порожня. Фасад будинку, як і раніше, був залитий сонячним світлом і мав вигляд порядного житла, що чесно вигріває своє черево на ранковому сонечку. Вгорі на балконі гранатове дерево усе розквітло. Переходячи вулицю, Флоран по-приятельському кивнув головою Логрові з Лебігром, які, здавалось, вийшли на поріг винарні подихати свіжим повітрям. Ці пани посміхнулися до нього. Він хотів зайти у хвіртку, коли раптом у кінці темного вузького проходу перед ним майнуло бліде Огюстове обличчя,— воно з’явилось і зараз же зникло. Тоді він повернувся й зазирнув у ковбасну, щоб переконатися чи не чекає його тут пан похилого віку. Та він не побачив нікого, крім Мутона, що сидів на дерев’яній колоді; кіт поглядав на Флорана великими жовтими очима, подвійне підборіддя його обвисло, а вуса недовірливо настовбурчилися. Коли ж Флоран вирішив зайти у хвіртку, обличчя красуні Лізи з’явилось у глибині крамниці, з-за завісочки на скляних дверях.

Рибний павільйон завмер. Велетенські черева й груди стримували подих, чекаючи, поки інспектор зникне з очей. Тоді все почало рухатися: груди випиналися, черева мало не тріскалися від