Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

       - А, про це. Але ж це - проста помста, а не встановлення справедливості.

       - От я сьогодні і намагалася встановити справедливість. І мені від цього геть не полегшало. Думаю, В’ячеслав навмисно вдарив тебе.

       - Ми цього не знаємо, - зітхнув Олень. – Я його звинувачувати не можу. А чому ти з ними…. Е…. в натягнутих відносинах?

       - Це довга історія, - відмахнулася Єфа.

       - Час у нас є. А не розкажеш, то я буду думати лише про те, наскільки ця вода холодна і звихнуся від холоду.

       - Ну, добре. Я колись, ще мені років шість було, побилася із хлопцем. Він мучив жабу, тож я його відлупцювала. Тоді я ще у школу ходила. Мене покарали, бо людей бити не можна. А потім вчителька весь час придиралася до мене. Змушувала вставати та казала всім, що я – донька, так би мовити боса, і до мене особливе ставлення, навіть коли я поводжуся погано.

      - Тебе ж покарали, - здивувався хлопець.

      - Еге ж. Вона хотіла, щоб мене відлупцювали ременем для профілактики. А батьки позбавили мене розваг на певний час. Тож, вона образилася. Бо це її синочка побили. А діти вони ж які. Їм скаже вчитель, що хтось поганий, вони й починають знущатися. Ні, мене не били. Але не гралися і не розмовляли зі мною. Батькам я нічого не казала. Хтось інший сказав. Мама обурилася і забрала мене зі школи. Тож, вчителька потім всім розказувала, що я – ще й ябеда.

       - А хто сказав твоїм батькам, що тебе ображають?

       - Я не знаю, - знизала плечима дівчина. - Може, хтось з вихователів з дитячого садочку. Він же ж там поруч. Коли ми стали старші і розумніші, то потроху стосунки стали налагоджуватися. Але я їм не дуже довіряю. А вони мене вважають…ну, ти чув. Навіть не знаю, що буде далі.

      А далі почувся грюкіт і свист. Всі підняли голови та побачили вдалечині величезного зелено-жовтого Дракона. Футболісти кинулися до тунелю. Єфа різко підняла Оленя, схопила його чобіт та потягнула хлопця до поля. В’ячеслав обернувся та кинувся до Єфи із Оленем.

     - До тунелю! До тунелю! – Люто замахала В’ячеславу  дівчина. Вона вже зрозуміла, що гібридний Дракон  от-от їх помітить. І самопожертва В’ячеслава не допоможе. Той зітхнув, розвернувся та кинувся до тунелю настільки швидко, наскільки міг. Мабуть, зрозумів, що краще викликати Огняну.

     - До лісу, - прохрипів Олень. Єфа стукнула хлопця по руці, ніби кажучи:

     - Бовдуре, нас там помітять!

     - До лісу, - з останніх сил прохрипів Олень. Дівчина здалася. Бігти все одно вже не було сили.

     - Гр-р-р! – Почулося позаду. Це гібридний Дракон побачив підозрілих людей. Він сильніше запрацював крилами.

        - Сосно, впусти нас до себе, - звернувся Олень до першої ж сосни, яку побачив.

        - Ну, звичайно. Як тупий, то - як дерево. А як гібридні Дракони переслідують, то вже допомогу у дерева просять, - протріскотів голос, схожий на шелест гілок, коли дме сильний вітер. – Але, я - добріша за людей, заходьте, - додала сосна. Олень різко притягнув Єфу до своїх грудей та провалився спиною у стовбур.

      Дівчина із подивом відчула, що ховання у дереві дуже нагадувало пірнання у воду. Але замість води та бульбашок із киснем, скрізь була деревина. І пахло деревом. Вірніше,  сосною.

       - Як це? – Пробурмотіла Єфа. Голос її тут був дуже тихий, наче у воді.

       - Ото сучасні люди, - образилася сосна. - Ви багато чого не знаєте, а називаєте себе вінцем Еволюції. Дурня! Ото тобі пощастило, що твій хлопчина знає старі звичаї. Мабуть історією цікавишся? – Запитала сосна у червоного Оленя. – А. Бачу вже. Так, були колись часи, коли ми у мирі жили. Хоча, за твоїх часів теж мало хто про дерева турбувався. Скільки дерев зрубав, а давай-но, розколюйся! Розколюйся, - засміялася з свого жарту Сосна.

       - Я не рубав. А от дрова нам приносили. Казали, що зі старих дерев. Чи брехали?

       - Може, й не брехали, - зітхнула Сосна. – А цей бовдур й досі літає та випромінює полум’я. Дивно, що ще нікого не підпалив. І чому ти у струмок не заховався?

        - Він зараз дрібний.

        - А я на твою думку – незмірна? – Образилася Сосна. Тоді захихотіла і додала. – Це ви, люди намагаєтеся схуднути. Чи, краще сказати - намагалися. Бо зараз з їжею – швах. А ми дерева, любимо, коли ми високі та міцні. Так нас важче зрубати. О, здається полетів геть.

       Сосна випхнула гостей на землю, при чому з іншого боку. Тож Олень впав на спину, пом’якшуючи Єфі падіння.

      - Дякую, - разом подякували Сосні хлопець із дівчиною.

      - Та немає за що, але наступного разу - будьте обережні. Ти диви. Ще один Дракон.

      - Золотавий? – З надією запитала Єфа.

      - Гей, Драконе, ти золотавий, чи ні? – Звернулася Сосна до Дракона.

      - Оце я давно не чула Соснового крику, - відповіла Огняна та опустилася на землю.

      - А про що нам було розмовляти, - знизала гілками Сосна.

      Вони попрощалися із Сосною і полетіли. Інші Сосни чомусь мовчали. Мабуть, спали після обіду – вчора тут пройшов рясний дощ, хоча на футбольному полі це було непомітно.