read-books.club » Фантастика » Знову й знову, Бен Елтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

19
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знову й знову" автора Бен Елтон. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93 94 ... 102
Перейти на сторінку:
тобі підсилювачів, ніякої синхронізованої коробки передач. Лише людина супроти металу.

Випробувавши передачі та зчеплення, Стентон виїхав на вулицю і дав собі слово: якщо він вибереться коли-небудь з цієї часової веремії, то купить пів десятка автівок. Хай їм грець, тим жінкам, у нього будуть машини! І мотоцикли. Британські мотоцикли. Можна буде влаштувати тур Британією на найновішому «енфілді» 1914-го року випуску. Або взяти «нортон» і перемогти в наступних перегонах «Туріст-Трофі» на острові Мен.

Або вирушити на «тріумфі» навколо Ірландії, а заодно й заїхати до…

Але зараз думати про це ні́коли. Бернадет мусить зачекати. Тепер у його житті з’явилася нова жінка. Мандрівниця у часі з майбутнього.

У 1914-й Стентон прибув, сподіваючись, що після смерті кайзера його пов’язана з орденом Хроноса місія завершиться. Та довідавшись про прибуття нового агента хроноситів і збагнувши, що «полагодити» століття він, цілком можливо, не зумів, знав уже, що вийти, образно кажучи, у відставку поки що не вдасться.

Він усе ще солдат, усе ще на бойовому посту.

Стентон їхав своїм «мерседесом» по Берліну. Орієнтуючись за планом міста, що лежав розгорнутий на колінах, шукав крамницю медичного спорядження, адресу якої знайшов у телефонному довіднику в готелі. І раптом упіймав себе на тому, що усміхається. Опинившись за кермом авто, він одразу ж став почуватися краще, ніби нарешті знов узяв під контроль ситуацію і сам керував перебігом подій. Скрегіт масивної коробки передач та надсадне ревіння зібраного вручну двигуна, що вібрував під великим блискучим капотом, подарували йому не одну хвилину непідробної втіхи; щось подібне він відчував уперше після того, як заснув в обіймах Бернадет.

Ну от, знову на думці — вона. І так що кілька хвилин.

Цікаво, чи розшукав він її у тому столітті, в якому смерть кайзера справді означала завершення його місії і яке тепер зникло з часу. Напевне, таки розшукав. Чхати на Шеклтона, Еверест і всі бірмінгемські машини разом узяті. Йому потрібна Бернадет. Потрібна тепер і, безперечно, потрібна була й тоді, коли світ востаннє торував цей шлях. Можливо, він таки завоював її знову, відвіз якось у Кембридж і показав Ньютонову скриньку, що й сьогодні лежить на горищі у помешканні декана. Це вже точно мало б її переконати. Єдиний доказ, який підтверджує його слова і яким володіє декан Трініті-коледжу. Варто лише пробратися на те горище і…

То він уже так робив? У тому нині вже втраченому столітті і житті? Розшукав Бернадет, відвіз у Кембридж і тріумфально продемонстрував доказ, який мав би спонукати її знову його покохати… знову з ним кохатися? Від цієї думки йому мало не запаморочилося в голові.

У крамниці медичного спорядження Стентон купив лікарський халат і маску, а тоді поїхав на Ляйпціґер-пляц — той самий майдан, який перетнула його епохальна куля, перш ніж розтрощила вщент череп імператора Німеччини. Зупинився біля самого «Вертгайму». Коли він проходив тут востаннє, навколо аж роїлося від людей та розмаїтих транспортних засобів, тепер же було майже порожньо. Тут-таки до нього послужливо підбігло двоє одягнених в уніформу швейцарів, які показали йому стоянку. Втім, їхня допомога виявилася не надто потрібною, бо інших бажаючих припаркувати авто поблизу не спостерігалося.

Універмаг, символ берлінського економічного дива, з якого Стентон минулого разу виходив, крадькома розкидаючи підроблені соціалістичні листівки, справляв тепер враження зовсім інакше. Там, де раніше кипіло життя, нині було тихо і сумно. Велетенську жіночу статую у центрі атріуму задрапували чорним — начебто на знак спокути за ту роль, яку мимоволі відіграв «Вертгайм» у національній трагедії. Барвисті шовки та блискотливі люстри замінили чорними полотнищами. Кожен працівник мав на руці широку чорну пов’язку. Проте жодні зовнішні прояви жалоби перемінити долю універмагу, схоже, вже не могли. Навіки заплямований скорботними спогадами про найтемніші в історії імперії дні, він перетворився на магазин-примару. Велетенські знижки та якісь аж розпачливі рекламні акції не приваблювали навіть найзавзятіших мисливців за дешевизною. Колись тут обслуговували тисячі клієнтів за годину, нині ж, окрім Стентона, в усьому універмазі не набралося б і пів десятка покупців.

Варто було ввійти досередини, як до нього відразу підійшло троє працівників.

— Мені потрібна жіноча нічна сорочка і чепець, — сказав він. — Сорочка має бути проста і широка: моя дружина — інвалід. Крім того, потрібна ще повсякденна сукня і білизна.

У супроводі цілого гурту понад усіляку міру люб’язного персоналу Стентон пройшов на другий поверх, де містився відділ жіночого одягу. А там почув абсолютно очевидне запитання:

— Який у мадам розмір?

Стентон майнув подумки назад до слідів у стамбульському погребі… за британською шкалою ті грубі робітничі черевики тягнули, мабуть, розмір на шостий, не більше. Потім обвів поглядом працівниць, які вишикувалися перед ним, і кивнув на одну з дівчат:

— Думаю, десь такий, як у вас, панночко.

Купивши все, що треба, він поїхав назад у «Кемпіньскі»; повсякденну сукенку повісив у шафі, що стояла у вільній кімнаті, білизну розклав у комоді. Потому спакував у ранець халат, маску, нічну сорочку і чепець, а в кишеню поклав заспокійливе і пістолет.

Вже на виході з готелю Стентон підійшов до стійки адміністратора і різко кинув:

— Я розраховую пополудні забрати свою сестру зі шпиталю. Буду вдячний, якщо підготуєте до мого повернення крісло на коліщатах.

А тоді вирушив на винайнятому авто до шпиталю Берлінер-Бух, де чувала раніше над його непритомним, отруєним тілом Бернадет. На стоянці для старшого персоналу та карет «швидкої» виднілося кілька вільних місць; на одному з них Стентон і припаркувався. Така напасть як евакуатори була ще далеко в майбутньому. В усякому разі, заплатити штраф для нього — не проблема.

Монументальними кам’яними сходами він піднявся до оздобленого колонами входу і ввійшов досередини. Там заскочив у першу-ліпшу вбиральню й одягнув лікарський халат. А далі без жодних перешкод подався углиб будівлі і, натрапивши на вахтера, поцікавився, де лежить жінка під наглядом поліції; чув, мовляв, що на вигляд вона якась благувата, ніби з цирку втекла, то цікаво було б глянути.

Вахтер радо пояснив, як знайти потрібну палату, і додав, що розчарований «гер доктор» точно не буде.

Прихопивши дорогою крісло-каталку, Стентон піднявся на відповідний поверх. Крісло залишив біля ліфта, а тоді знайшов палату.

Під дверима стояло двоє чоловіків у формі, до яких Стентон одразу й підійшов, не стишуючи кроку.

— Мені треба перевірити зіниці пацієнтки на предмет розшарування сітківки, — сказав він, вигадуючи привід просто на ходу. — Це буквально кілька секунд. Будьте ласкаві пройти зі мною в палату, тоді ви зможете засвідчити, що перевірку було проведено без жодної

1 ... 92 93 94 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову й знову, Бен Елтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знову й знову, Бен Елтон"