Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"

Garbarach 45, 1841. — s. 112. Привілеї дозволили євреям зберігати своє право та релігію, використовувати власну мову та звичаї у громадських справах і торгувати, не маючи міського громадянства. Див.: Goldberg Jacob. Jewish Privileges in the Polish Commonwealth. — Jerusalem: Israel Academy of Sciences and Humanities, 1985. — p. 1–40.

8

Цей подвиг повторили в наші часи, коли в 1960 р. у Мінську переклали Статут 1529 р. російською мовою, щоб радянські вчені могли його досліджувати. Тоді висунули версію, що його мова, очевидно не російська, була насправді білоруською: Статут Великого княжества Литовского 1529 года / Яблонскис К. И. (ред.). — Минск: Академия наук БССР, 1960. — с. 3–12. Найвірогідніше, руська була окремою мовою. Пор.: Zmuidzinas Jonas. Commonwealth polono-lithuanien ou l'Union de Lublin. — Paris: Mouton, 1978. — p. 79–82; Bardach Juliusz. Od aktu w Krewie do Zareczenia Wzajemnego Obojga Narodow // Unia Lubelska i tradycje integracyjne w Europie Srodkowowschodniej / Kloczowski Jerzy (red. Nauk.). — Lublin: IESW, 1999. — s. 14–18; Lazutka Stanislovas. Jezyk Statutow Litewskich i Metryki Litewskiej // Lithuania, 1–2 (22–23), 1997. — s. 26–33.

9

Див. вступ до Статуту 1566 р., написаний бл. 1576 р. Августінасом Ротундусом Мілеським: Archiwum Komisji Prawniczej. — t. 7. — Krakow: Polska Akademia Umiejetnosci, 1900. — s. XX; див. також: Kiapene Jurate. The Grand Duchy and the Grand Dukes in the Sixteenth Century // The Polish-Lithuanian Monarchy in European Context / Butterworth Richard (ed.). — Houndmills: Palgrave, 2001. — p. 86–87.

10

Дзербина Галина. Права и сямья у Беларуси эпохи рэнесансу. — Минск: Техналогия, 1997.

11

Goldblatt Harvey. The Emergence of Slavic National Languages // Scaglione Aldo. The Emergence of National Languages. — Ravenna: Loggo Editore, 1984. — p. 125, 165. Автор має на увазі процеси стандартизації та емансипації національних мов, що почались в Європі з т. зв. «італійського мовного питання» — загальної назви тривалих дискусій щодо розвитку єдиної літературної італійської мови для всієї Італії, в результаті яких в XVI ст. її основою було обрано флорентійський тосканський діалект. — Прим. перекладачів.

12

Friedrich Karin. The Other Prussia. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000.

13

Про політичну систему див.: Kaminski Andrzej. The Szlachta of the Polish-Lithuanian Commonwealth // The Nobility in Russia and Eastern Europe / Banac Ivo, Bushkovitch Paul (eds.). — New Haven, Conn.: Yale Russian and East European Publications, 1983. — p. 17–46; Markiewicz Mariusz. The Functioning of the Monarchy During the Reign of the Electors of Saxony // The Polish-Lithuanian Monarchy in European Context c. 1500–1795 / Butterwick Richard (ed.). — Houndmills, Basingstoke, Hampshire, New York: Palgrave, 2001. — p. 172–192. Див. також: Stone Daniel. The Polish-Lithuanian State, 1386–1795. — Seattle: University of Washington Press, 2001.

14

Короткі огляди історіографії Люблінської унії див. у: Bardach. Studia z ustroju i prawa. — s. 11–18, i Zmuidzinas. Commonwealth polono-lithuanien. — p. 143–151. Важливі російські інтерпретації 1569 p. запропонували Матвій Любавський та Іван Лаппо. Засадничі польські, білоруські та литовські погляди подають Йоахим Лелевель, Михайло Грушевський, Митрофан Довнар-Запольський та Адольфас Шапока. Провідними міжвоєнними польськими дослідниками унії були Оскар Галецький та Станіслав Кутжеба; важливий радянський білоруський внесок зробив В. І. Пічета; з моравською панслов'янською перспективою можна ознайомитись у Френсіса Дворніка. Вступом до теми англійською є праця: Dembkowski Harry. The Union of Lublin. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1982. Сьогодні деякі дослідники підважують ідею Речі Посполитої як «шляхетської республіки», підкреслюючи соціальну та регіональну стратифікованість шляхти. Про це див. напр. цитовані Тімоті Снайдером праці Даніеля Бовуа, або: Althoen David. That Noble Quest: From True Nobility to Enlightened Society in the Polish-Lithuanian Commonwealth, 1550–1830: Doctoral dissertation. — University of Michigan, 2000. — Прим. перекладачів.

15

Язичницькі литовські сім'ї масово перейшли у католицизм у 1387 р., але більшість литовських бояр вже були православними й залишались ними наступні два століття. Коли почалась Реформація, у Вільнюсі було набагато більше православних церков, ніж католицьких.

16

Ochmanski Jerzy. The National Idea in Lithuania // Concepts of Nationhood in Early Modern Europe / Banac Ivo, Sysyn Frank (eds.). — Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute, 1986. — p. 312–313.

17

Численні публікації Пьотра Скарги, що стосувалися й протестантизму, й православ'я, — найкращий доказ тому. Див.: Skarga Piotr. Pisma wszystkie. — 5 tomow. — Warszawa: Ultima Thule, 1923–1930.

18

«Чия влада, того й віра» — релігійний принцип, встановлений серед німецьких князів за Аугсбурзьким релігійним миром 25 вересня 1555 р., за яким саме вони вирішували релігійну належність своїх підданих. «Один король, одне право, одна віра» — релігійний принцип, поширений у Франції від Релігійних війн середини XVI ст., за яким в абсолютистській державі мала існувати лише одна віра. — Прим. перекладачів.

19

«Добре впорядкована держава». — Прим, перекладачів. Захистом Литви є: Rozmowa Polaka z Litwinem. — Bresc: Drukarnia Radziwillowska, 1565. Її автор уже був «гладенький», коли у 1549 р., за два роки до його переїзду до Литви, польська корона призначила йому річну пенсію. Див.: Собрание государственных и частных актов, касающихся истории Литвы и соединенных с ней владений / Ред. Крупович Маврикий. — Вильно: В тип. Осипа Завадского, 1858. — с. 38–39; Baryczowa Marja. Augustyn Rotundus Mieleski, wojt wilenski, pierwszy historyk i apologeta Litwy // Ateneum Wilenskie, 11 (1936). — s. 144. Навряд чи можливо, щоб Ротундус вважав себе вченим, здатним писати округлими реченнями, phrases hien arrondies. У класичний латині можна було вживати слово «rotundus» для позначення «заокруглений», як і в прозі; вперше бачимо таке значення, мабуть, у Цицероновому «Ораторі», який був відомий Ротундусові. Водночас ця можливість була настільки ж невеликою у XVI ст., як і сьогодні: найпевніше, наш Ротундус був просто гладким. Щоб зрозуміти різницю між ранньомодерною та модерною націями потрібно відчувати, коли змінюється смисл слів, а коли — ні: бути «гладеньким» у XVI ст. означало те саме, що й сьогодні; бути «поляком» чи «литовцем» — звісно, інше.

20

Bushkovitch Paul. National Consciousness in Early Modern Russia // Banac, Sysyn. Concepts of Nationhood. — p. 356–357; Pelenski Jaroslaw. The Origins of the Official Muscovite Claim to the «Kievan Inheritance» // Harvard Ukrainian Studies, I, I