Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

буває жінка, та ще й жінка чарівна. Тому й не завжди розумів, чого саме вона від нього хоче. Коли Алікс попросила дати їй кілька уроків верхової їзди, він вирішив, що буде достатньо посадити її амазонкою в сідло та дати проїхатися кілька кіл на корді попід будинком, на квадраті газону, який міг послужити манежем. На другий день він був готовий все це повторити, але пані сказала йому, що їй потрібен швидкіший поступ. Ударом батога він пустив коня в рись. На початку третього сеансу, побачивши конюха з кордою в руках, Алікс підійшла, встала проти нього та сказала з трохи дивною для дівчини її віку твердістю:

— Мішель, ми маємо обмаль часу. Зі дня на день батько може викликати мене до Каїру. Поки я тут, хочу навчитися їздити верхи. Зрозуміло? Облишмо ці корду з амазонкою. Дай мені чоловіче сідло та шпори. Я вдягну замшеві лосини, котрі нічого не бояться. І ти навчиш мене всіх алюрів, стрибків, усього, що треба вміти, щоб їхати швидко та куди заманеться.

Старий підкорився наказам зі страхом та занепокоєнням. Їздити верхи не навчитися без падінь. Що скажуть, коли з його провини вона переламає собі кістки? Консула він не любив, але боявся. Алікс усунула цю останню перепону, сказавши, що в такому випадку відповідатиме за все сама, і скаже, що взяла коня без дозволу.

Заспокоєний Мішель прийняв гру. За тиждень його страх поступився місцем великій писі. Учениця засвоїла вміння триматися в сідлі, а природна грація в поєднанні з відвагою, якої в ній не можна було й підозрювати, дозволила їй керувати конем гармонійно, зі м’якістю, але і з твердою рішучістю.

Незабаром вона почала виїжджати на прогулянки. їхати треба було самій, бо для другого коня не було ні сідла, ні упряжі. До того ж старий, хоч і тренував вершників, сам верхи не їздив, бо страждав на ревматизм, і через нього ледве рухався. Про виїзди були попереджені лише яничари, що стояли поблизу маєтку. Вони звикли бачити щоранку вершника, котрий скакав полями, перетинав канали по збудованих селянами греблях з червоної глини. Ніхто не сумнівався, що то був чоловік, бо Алікс ховала своє волосся під капелюхом з крисами, а простора сорочка не дозволяла розгледіти її дівочих форм.

Ці верхові вправи мали б забрати в неї всі сили; але дівчина ними не обмежувалася. На її прохання, наступного дня по прибуттю до Гізи до них приплив у човні метр Жюремі. Він причалив на початку ночі та сам притягнув до резиденції довгу дерев'яну скриню, яка видавала металевий дзвін, коли торкалася землі. Звіти він витяг дві незагострені шпаги, два шкіряні нагрудники та маски.

Того ж вечора на дерев’яній терасі, яка виходила на Ніл, Алікс взяла перший урок фехтування. Метру Жюремі не треба було роз’яснювати, чого від нього хочуть: він усе зрозумів, і ставився до неї з такою жорсткістю, яку застосовував би до чоловіка.

Потім вона попросила його попрацювати також і з Франсуазою — таким чином, щоб, коли йому доведеться поїхати, вони змогли тренуватися вдвох. Алікс щиро розважалася, дивлячись на хвилювання, в якому проходив цей другий урок. Франсуаза перебільшувала свою невправність дебютантки, а метр Жюремі, хоч і не міг цим виправдовуватися, дозволив-таки їй через свою неуважність двічі себе торкнутися шпагою.

Коли все скінчилося, Алікс із ліхтарем у руці сама відвела вчителя фехтування до кімнати, яку для нього приготували на другому поверсі. Хоча Франсуаза, звичайно, дуже хотіла поділитися своїми почуттями з подругою, дівчина, ледь жива від утоми, впала на ліжко й заснула.

Дні проходили в напруженому ритмі цих вправ. Одного разу вони навіть, попередивши турків, що слуги хочуть спробувати вбити приблудного собаку, цілий вечір стріляли з пістолету. Алікс навчилася заряджати, та навіть не здригнувшись зробила з десяток пострілів.

Вечори були спокійніші за дні. Вони утрьох вечеряли на терасі, і розмову майже виключно вела Алікс, бо двоє інших ніяковіли, коли опинялися поруч. Довге мовчання розряджалося кумканням жаб, яких у прибережному очереті водилися цілі тисячі.

Дівчина розважалася видовищем цих навчених життєвим досвідом чоловіка й жінки, які, зазвичай схильні до веселощів, сиділи зараз ледь живі через муки кохання. Це дало їй над чим замислитися.

Однак, ці вечори почали набувати важкого настрою. Алікс хотілося, щоб дещо відбулося. Вона не наважувалася говорити про це Франсуазі. Одного вечора, повертаючись з прогулянки, на якій вона веселилася, скачучи галопом, дівчина нарешті помітила якусь зміну. Після вкрай мовчазної вечері метр Жюремі проголосив своїм суворим голосом, який робив темряву ще густішою:

— Мадемуазель, прошу мене вибачити. Але я доручив наші рослини піклуванню сусіда. Здається, ви знаєте краще, за будь-кого, які вони нам дорогі. Я хотів би попросити вас дозволити мені повернутися завтра вранці до Каїру.

— Але наші уроки… — сказала Алікс, одразу ж докоривши собі за егоїзм.

— Надто квапитися не варто. Ви засвоїли початки. Відтепер для вас найважливішою є практика. Я залишу вам шпаги та нагрудники. Ви зможете тренуватися з Франсуазою. Щиро кажучи, я вам уже не потрібен.

Франсуаза дивилася на метра Жюремі розгубленим поглядом, губи в неї тремтіли. Вона підвелася, змусила себе спокійно віднести на кухню тацю з кавою, та зникла з очей. Учитель фехтування в свою чергу встав з-поза столу, шанобливо попрощався з Алікс і пішов, з ліхтарем у руці, у протилежному напрямку. Вона почула, як під його кроками заскрипіли сходи.

Метр Жюремі поїхав наступного дня на світанку. Жінки провели його до причалу. Човен хутко поплив по воді. Сонце з розмитими пустельним туманом обрисами здіймалося прямокутником з-поза пальм протилежного берега. Навантажена лісом безвітрильна фелюга тихо несла понад водою свою тонку щоглу, тримаючи напереваги грот, немов канатоходець жердину. Дві великі чаплі стояли, нерухомі, дзьобами до сонця, і здалека здавалося, що вони хапаються за диск та повільно тягнуть його з вод. Франсуаза плакала.

— Що трапилося? — спитала Алікс, беручи її під лікоть.

Франсуаза витерла очі, схлипнула та, дивлячись на Алікс, знизала плечима.

— Вибачте. Мені треба заспокоїтися. Ось так. Мені вже краще. Хіба ми дурні? У наші роки!

— Ви говорили з ним? — спитала Алікс, сідаючи на мол та саджаючи поруч подругу.

— Авжеж! Я хотіла вам сказати, але ви вже самі здогадалися. Ви ж знаєте, що він увесь день сидів тут на причалі, роблячи вигляд, що рибалить, аби тільки не зустрічатися зі мною. Учора по обіді я пішла по Мішеля; він завжди має при собі баклагу зі спиртним вашого батька, спасається від свого ревматизму. Я випила пару ковтків