Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

Густе волосся Нака-но кімі висихало надзвичайно довго, і тривале неспання втомило її. Одягнена в тонке біле вбрання, вона здавалася особливо стрункою і привабливою.

Дівчина справді почувалася недужою, але годувальниця наполягала: «Вам не можна відмовлятися від зустрічі, якщо не хочете, щоб Нака-но кімі запідозрила щось недобре. Наберіться духу і підіть до неї. Але спочатку я все поясню Укон». Підійшовши до перегородки, вона сказала: «Я хотіла б поговорити з Укон». І та не забарилася вийти.

«Мабуть, через той неприємний випадок моя господиня не на жарт занедужала, у неї навіть з’явилася гарячка. Тож я подумала, що, може, розмова з Нака-но кімі її заспокоїть... Вона, бідолашна, дуже страждає, хоча ні в чому не винна. Якби вона хоч трохи розумілася на стосунках між чоловіком і жінкою, все якось обійшлося б. А так вона, на жаль, мучиться...» — сказала годувальниця і, піднявши дівчину, повела її до Нака-но кімі.

Нещасна дівчина не знала куди подітися від сорому перед людьми. Але зроду лагідна і завжди покірна, вона дозволила підвести себе з вологим від сліз волоссям до Нака-но кімі і посадити спиною до світильника так, що вона не поступалася їй ні благородством, ні миловидністю. «Якщо принц у неї закохається, то поганих наслідків не вдасться оминути, — подумали Укон і Сьосьо. — Адже він схильний захоп­люватися й не такими красунями, які його чимось особливим приваблюють».

Дівчина сиділа перед Нака-но кімі, не прикриваючи обличчя, і обидві служниці могли розгледіти її як слід. Нака-но кімі, ласкаво розмовляючи з гостею про те про се, між іншим сказала: «Я хотіла б, щоб ви почувалися тут зовсім як удома. Я досі не можу змиритися з втратою коханої сестри і повсякчас нарікаю на долю... А ви такі схожі на неї. Бачити вас — це велике щастя. Ви й не уявляєте собі, як я за вас радію. Поруч зі мною немає жодної близької людини, і якби ви полюбили мене так само, як любила колись вона...»

Слухаючи її, розгублена й по-провінційному невпевнена дівчина довго не знала, що відповісти. «Я давно прагнула зустрітися з вами, коли жила дуже далеко... — вимовила вона нарешті своїм юним голосом. — Тепер, коли я побачила вас, мені здається, що всі мої біди вже позаду...»

Попросивши служниць принести сувої з картинками, Нака-но кімі взялася розглядати їх удвох з гостею, а Укон веліла читати вголос текст. Це заняття здалося дівчині таким захопливим, що вона забула про все на світі і почувалася набагато вільнішою. Її обличчя, осяяне світильником, вражало бездоганною правильністю рис, лагідним і водночас незвичайно благородним виразом. Чарівні очі, чисте, ніжне чоло... Схожість з Ооїґімі була такою разючою, що Нака-но кімі, забувши про картинки, не могла відірвати від неї погляду. Вона мимоволі порівнювала дівчину з покійною сестрою, і на очах у неї наверталися сльози. «Яке чарівне створіння! — думала вона. — Але звідки така схожість? Напевне, від батька. Наші давні служниці завжди казали, що сестра вдалася в батька, а я — в матір. Тож чи можу я залишатися байдужою до особи, яка так яскраво викликає в пам’яті образ покійної сестри?»

В Ооїґімі високе благородство поєднувалося з лагідністю і добродушністю, але, здається, вона була занадто м’якосердою. Дочка пані Цюдзьо поступалася їй витонченістю, крім того, була зовсім ще недосвідченою і боязкою. Однак, якщо додати їй блиску і впевненості, вона цілком буде гідною парою для Каору... Таким чином, сама того не помічаючи, Нака-но кімі вже ставилася до дівчини як старша сестра до молодшої.

Проговоривши всю ніч, вони лягли тільки на світанку. Влаштувавши гостю поруч із собою, Нака-но кімі без особ­ливих подробиць розповідала їй про покійного батька, про довгі роки, проведені в Удзі, і про багато-багато чого іншого. А та, яка завжди мріяла про зустріч з батьком і страждала від неможливості його побачити, слухала її, зітхаючи. Служниці, обізнані з учорашньою пригодою, також не спали.

«Що ж насправді вчора ввечері сталося? — запитала служниця Сьосьо. — Вона така вродлива, що наша пані не зможе її, бідолашну, захистити, якщо принц Ніоу її собі вподобає...»

«Не думаю, що все зайшло так далеко, — відповіла Укон. — Із численних скарг щодо цього годувальниці я зрозуміла, що нічого непоправного не трапилося. Крім того, я чула, як принц, збираючись у палац, невдоволено бурмотів: “Хоч і часто зустрічаю тебе...”{275}».

«А втім, хто знає, може, він навмисне так сказав...»

«Учора ввечері за розмовою з пані дівчина здавалася вельми спокійною і показала, що між нею і принцом справді нічого не сталося». Ось так перешіптувалися служниці, співчуваючи дівчині.

А тим часом, попросивши карету, годувальниця вирушила до намісника провінції Хітаці й усе розповіла пані Цюдзьо. Та від такої новини просто жахнулася. Вона розуміла, що тамтешні служниці, напевне, відсахнуться від її дочки, а сама Нака-но кімі з ревнощів втратить розум. Знала це вона з власного досвіду краще, ніж будь-хто інший. Не тямлячись від хвилювання, пані Цюдзьо надвечір прибула у будинок на Другій лінії. Не заставши принца, вона із спокійною душею зайшла до Нака-но кімі.

«Я довірила вам свою наївну дитину, — сказала вона, — а тепер метаюся від страху, немов колонок. Та й злощасна рідня замучила мене звинуваченнями й докорами...»

«Не така вже вона й дитина, — посміхнувшись, відповіла Нака-но кімі. — Як на мене, у вас немає підстав для занепокоєння. А ваша недовіра ображає мене».

Дивлячись на її прекрасне обличчя, пані Цюдзьо відчула докори сумління. «Що Нака-но кімі думає про той випадок?» — гадала вона, але не могла прямо запитати.

«Я так довго мріяла віддати дочку під вашу опіку, сподіваючись, що в такому разі люди ставитимуться до неї набагато прихильніше. Але й тепер багато чого бентежить мене. Напевне, мені треба було відіслати її в гірський монастир», — і пані Цюдзьо заплакала, а Нака-но кімі з жалю до неї запитала: «Але що ж вас турбує? Якби я холодно ставилася до неї, ваші побоювання, може, і були б виправдані, і хоча тут справді іноді буває людина з вельми поганими схильностями, служниці про це знають і стараються захистити вашу дочку від його домагань. Невже ви в цьому сумніваєтеся?»

«О ні, я не сумніваюся у вашому доброму ставленні до моєї дочки. Хоча ваш батько і не визнав її своєю дочкою, я сподіваюся на вашу підтримку, бо ми й без цього кревно пов’язані...Так чи інакше, на завтра і післязавтра моїй дочці випадає суворе постування, і буде краще, якщо вона проведе ці дні в тихому місці, а потім я знову привезу її сюди», — відповіла пані Цюдзьо і забрала дочку з собою. Нака-но кімі не посміла заперечувати, хоча дуже не хотіла розлучатися зі своєю гостею. Перелякана таким несподіваним поворотом подій, пані Цюдзьо поїхала, майже ні з ким не попро­щавшись.

Вона вже давно задумала побудувати невеликий будинок неподалік від Третьої лінії, де можна