Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

«А що сталося?» — запитала Укон, просуваючись уперед навпомацки. А коли раптом вона натрапила руками на чоловіка із знайомим ароматом, який лежав поряд з дівчиною{272}, то, здогадавшись, що принц Ніоу знову почав пустувати, а самій дівчині така його поведінка не до вподоби, сказала: «Справді, дуже неприваблива історія! А що тут поробиш?.. Хіба що швиденько піду й розповім про все господині».

Побачивши, що вона збирається йти, всі відчули, що справа набирає загрозливого характеру, але принц не рушив з місця. «Яка чарівна благородна особа! — думав він. — Але хто вона? Судячи з того, як ставиться до неї Укон, це зовсім не нова служниця...»

Спантеличений мовчанням дівчини, принц і так і сяк допрошувався від неї хоч якоїсь відповіді, але, вона, не показуючи свого обурення, здавалося, була готова померти від сорому, а тому незабаром, відчувши себе винуватим, він почав її заспокоювати.

А от Укон поспішила до Нака-но кімі. «От шкода бідолаху! — сказала вона, розповівши про своє відкриття. — Неважко уявити, як вона погано почувається».

«Як завжди, принц поводиться безсоромно, — зітхнула Нака-но кімі. — Уявляю собі, як буде незадоволена її мати, коли дізнається про його легковажну поведінку. Адже вона так просила мене вберегти дочку...»

Вона жаліла дівчину, але що могла сказати невиправному вітрогону, який не пропускав мимо себе жодної молодої, хоч трохи миловидої служниці? «Дивно тільки, звідки він дізнався про гостю?» — мовчки дивувалася Нака-но кімі.

«Сьогодні приїжджали високі гості й принц допізна розважався з ними в головних покоях, — перешіптувалися служниці Укон і Сьосьо. — А тому всі розійшлися спати хто куди. А що ми можемо вдіяти? Що ж до годувальниці, то вона справді рішуча особа! Не відходить від своєї господині ні на крок і не спускає з неї очей. Здавалося, що вона здатна просто відтягнути їх одне від одного».

А тим часом з палацу прибув гонець з повідомленням, що Імператриця з вечора відчула біль у грудях і знову злягла. «Вельми недоречна для принца недуга, — зауважила Укон. — І все ж доведеться потурбувати його».

«Тепер уже нічого не зміниш, — сказала Сьосьо. — То чи варто заважати?»

«Сподіваюся, що ще не пізно».

«Яка непристойна поведінка, — думала Нака-но кімі, прислухаючись до їхнього перешіптування. — Зрештою, розсудливі люди і мене зневажатимуть».

Передаючи принцові слова гінця, Укон навмисне перебільшила небезпеку для його матері, однак він не рушив з місця.

«А хто приносив повідомлення? — недовірливо запитав він. — Як завжди, ви мене лякаєте».

«Тайра Сіґецуне, що служить у самої Імператриці».

Побачивши, що принц не хоче йти і зовсім не турбується про те, що про нього подумають, Укон повела гінця до західної частину будинку, і той через служницю передав принцові: «Принц Накацукаса{273} вже в палаці. І дворецький Імператриці також виїжджає. По дорозі сюди я бачив, як виводили його карету».

«А що, як справді матері раптом стало гірше?» — подумав принц і, все ще нарікаючи на холодне ставлення до себе й водночас присягнувшись дівчині у вірності, вийшов, щоб у людських очах не здаватися невірним сином.

А от сама Укіфуне, наче прокинувшись від страшного сну, лежала вся в холодному поту. Годувальниця, обмахуючи її віялом, казала: «Боюся, що в цьому домі вам буде скрутно жити. Така зустріч з ним не віщує нічого доброго. Хоч би яке високе становище не займав принц, але він не має права поводитися так зухвало. Вам треба вийти заміж за зовсім сторонню людину, що не має жодного кревного зв’язку з вами. Щоб присоромити принца, я, немов грізний демон, втупила в нього такий лютий погляд, що йому аж ніяково стало. Напевне, я низько впала в його очах, бо він боляче вщипнув мене за руку. Ну скажіть, хіба це не смішна поведінка? А от там, у домі намісника, знову була сварка, — провадила вона далі. — Кажуть, що ваш вітчим кричав: «Ви тільки про неї одну і дбаєте, а моїх дітей зовсім закинули! Хіба можна залишатися десь на ніч, коли вдома гостює дорогий зять? Це непристойно». Він був надміру грубий з вашою матір’ю. Навіть прості слуги чули, як він лаявся, і щиро жаліли її. А все через цього нікчемного Сьосьо. Ви ж пам’ятаєте, що вони й раніше часто сварилися, але досить швидко мирилися...»

Однак дівчина, приголомшена несподіваною зустріччю з принцом, ні про що інше не могла думати. Крім того, їй було соромно перед Нака-но кімі. Пригнічена пережитим, вона лежала ниць і ридала. Перелякана годувальниця, втішаючи її, примовляла: «Не треба так журитися. Набагато сумніше доля тих, у кого немає матері. От вони-то справді безпорадні. На перший погляд може здатися, що дівчата, які залишилися без батька, нещасливіші, але, на мою думку, краще не мати батька, ніж жити з ненависною злою мачухою. Принаймні мати ніколи не залишить своєї дитини. Ні, вам не слід сумувати. Та й богиня Каннон з Хацусе завжди вам допоможе, адже ви не дарма стільки разів їздили туди, хоч і не звикли до далекої мандрівки. Я постійно молюся за те, щоб вам посміхнулося щастя і всіх, хто тепер вас зневажає, вразила щаслива доля яка вам випала. О, я не вірю, що вам судилося зазнати в житті тільки образи і глузування».

А тим часом принц зібрався в дорогу. Може, тому, що звідси було ближче до палацу, він виїхав через західні ворота, і невдовзі дівчина почула, як його благородний голос промовляв прекрасні старовинні вірші, які, однак, не приносили їй задоволення. Принца супроводжувало чоловік десять придворних, які вели за вуздечку коней в розкішній збруї.

Здогадуючись про страждання дівчини, Нака-но кімі, вдаючи, ніби нічого не знає, послала по неї служницю з такими словами: «Захворіла Імператриця, і принц поїхав у палац. Сьогодні вночі він не повернеться. А я трохи нездужаю, мабуть, через миття голови, і не встаю. Приходьте до мене, адже і вам, напевне, нудно».

«На жаль, я сама погано почуваюся і хотіла б трохи відпочити», — передала дівчина через годувальницю.

«А що з вами?» — негайно поцікавилася Нака-но кімі.

«Та нічого особливого, просто трохи нездужаю...» — була відповідь, і служниці Сьосьо та Укон багатозначно переглянулися між собою. «Мабуть, неприємно нашій господині...» — перешіптувалися вони, співчуваючи і дівчині ще більше, ніж коли-небудь.

Та й сама Нака-но кімі шкодувала її. «Уявляю собі, як вона страждає, — думала вона. — Каору, здається, зацікавився нею, але, якщо дізнається про цей випадок, то вважатиме її легковажною. Людина нестримна і запальна, як принц Ніоу, завжди чіпляється до дрібниць, вірить безпідставним чуткам, проте, якщо відбудеться щось важливе, швидше за все не надасть цьому значення. А от Каору звик все брати близько до серця, але при цьому журиться мовчки, нікому не видаючи свого невдоволення, а тому боюся, що на долю молодшої сестри{274} випаде чимало випробувань. Упродовж років я не здогадувалася про її існування, а тепер з огляду на її красу та лагідну вдачу не можу знехтувати