Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Ні, — урвав його Кувей. — Ні. Віддайте мене Ван Екові.

— Оце вже точно ні, — заперечила Ніна.

Хлопчик різко змахнув руками в повітрі.

— Ви врятували мене від фієрданців. Якщо ми не діятимемо, мене однаково візьмуть у полон.

— Отже, усе це було дарма? — запитав Вілан, здивований своїм власним гнівом. — Те, чим ми ризикували? Те, із чим упоралися в Льодовому Дворі? Усе, що вистраждали Ніна та Інеж, щоби витягти нас?

— Але якщо я сам здамся Ван Екові, усі решта зможуть вільно втекти, — наполягав Кувей.

— Це так не працює, дитинко, — пояснив Джаспер. — Пекка дістав свій шанс схопити Каза, забезпечившись підтримкою решти Бочки, а Ван Ек, хай мені грець, не хоче, щоб ми спокійно розгулювали навкруги, якщо він не знатиме, що ми робимо. Тепер уже йдеться не тільки про тебе.

Кувей застогнав і сповз по стіні. Він злісно зиркнув на Ніну.

— Тобі слід було вбити мене в Льодовому Дворі.

Ніна здвигнула плечима.

— Але потім Каз убив би мене, а Матаяс убив би за це Каза, і почався би неймовірний безлад.

— Повірити не можу, що ми вибралися з Льодового Двору, але потрапили в пастку у власному місті, — зізнався Вілан. — Це видається неправильним.

— Ага, — погодився Джаспер. — Нас цілком і повністю підсмажили.

Каз намалював рукою, затягнутою в шкіряну рукавичку, коло на склі.

— Не зовсім, — заперечив він. — Я можу зробити так, щоб міська варта відступила.

— Ні, — заперечила Інеж.

— Я здамся.

— Але Кувей... — почала Ніна.

— Міська варта не знає про Кувея. Вони думають, що шукають Вілана. Тож я скажу їм, що Вілан мертвий. Скажу їм, що вбив його.

— Ти з глузду з’їхав? — поцікавився Джаспер.

— Казе, — попередила Інеж, — вони тебе відправлять на шибеницю.

— Спочатку їм доведеться винести мені вирок.

— Ти згниєш у в’язниці ще до того, як це станеться, — втрутився Матаяс. — Ван Ек у жодному разі не дасть тобі можливості виступати в судовій залі.

— Ви справді думаєте, що вони можуть збудувати камеру, яка мене зупинить?

— Ван Екові відомо, як добре ти пораєшся із замками, — нагадала Інеж розгнівано. — Ти помреш іще до того, як потрапиш до тюрми.

— Це безглуздо, — додав Джаспер. — Ти не відповідатимеш за нас усіх. Ніхто цього не робитиме. Ми розділимося. Підемо парами, знайдемо, як оминути блокаду, заховаємося десь у селі.

— Це моє місто, — заперечив Каз. — Я не покину його, підібгавши хвоста.

Джаспер роздратовано загарчав.

— Якщо це твоє місто, що від нього залишилося? Ти віддав свої частки у «Воронячому клубі» та П’ятій Гавані. У тебе більше немає банди. Навіть якщо ти втечеш, Ван Ек і Роллінз знову натравлять на тебе міську варту та половину Бочки. Ти не можеш боротися з ними всіма.

— Дивись, як я це зроблю.

— Дідько забирай, Казе. Що ти мені завжди говорив? Тікай подалі від програшної роздачі.

Каз повернувся до нього.

— Це ти готуєшся втекти, Джаспере. Ти лише хочеш, щоб я втік із тобою, аби не почуватися через це так кепсько. Попри всю свою любов до бійок, ти завжди перший, хто заводить розмови про втечу під прикриття.

— Тому що я хочу залишитися живим.

— Навіщо? — запитав Каз, очі його заблищали. — Щоб зіграти чергову роздачу за столом? Щоб знайти черговий спосіб, як засмутити свого батька і зрадити своїх друзів? Чи казав батькові, що саме ти причина того, що він втратить свою ферму? Ти казав Інеж, що саме ти причина того, що вона мало не померла на вістрі Оуменового ножа? Що ми всі мало не померли?

Джасперові плечі згорбилися, але він не здавався.

— Я помилився. Я дозволив своїм поганим рисам перемогти хороші, але, заради Святих, Казе, як довго ти збираєшся змушувати мене платити за твоє невеличке пробачення?

— Як ти вважаєш, на що схоже моє пробачення, Джорді?

— Хто, у біса, такий Джорді?

На найкоротшу мить Казове обличчя обвисло, спантеличилося, а очі набули майже наляканого вигляду — мить, і все зникло, Вілан навіть замислився, чи не вигадав він це.

— Чого ти від мене хочеш? — буркнув Каз із замкнутим і жорстоким виразом обличчя, як зазвичай. — Моєї довіри? Ти мав її і розбив на друзки, тому що не зміг утримати язика за зубами.

— Один раз. Скільки разів я прикривав твою спину в битві? Скільки разів я виконував це справно? Хіба це геть не рахується? — Джаспер сплеснув руками. — Я не можу виграти з тобою. Ніхто не може.

— Це правда. Ти не можеш виграти. Ти вважаєш себе азартним гравцем, але ти просто природжений невдаха. Бійки. Карти. Хлопці. Дівчата. Ти граєш, поки не програєш, тож хоч раз у житті просто йди геть.

Джаспер ударив першим. Каз відхилився праворуч, а потім вони зчепилися. Вони наштовхувалися на стіну, билися головами, відсахувалися, розлючено роздаючи стусани й хапаючи один одного.

Вілан повернувся до Інеж, сподіваючись, що вона заперечуватиме, до Матаяса, аби той розчепив їх, до когось, аби вдіяли хоч щось, але всі решта лише позадкували, звільняючи місце. Тільки Кувей не показував, що його щось мучить.

Джаспер і Каз покотилися підлогою, врізалися в годинниковий механізм, випросталися. Це була не битва — це була вулична бійка, незграбна мішанина ліктів і кулаків.

— Ґхезен і його витвори, хтось зупиніть їх? — розпачливо зойкнув Вілан.

— Джаспер у нього не стріляє, — озвалася Ніна.

— Каз не користується ціпком, — додала Інеж.

— Гадаєте, вони не можуть повбивати одне одного голіруч?

В обох текла кров — у Джаспера з порізу на губі, у Каза звідкись поблизу чола. Джасперова сорочка була наполовину натягнута на голову, а Казів рукав розірвався по шву.

Люк розчахнувся, і з’явилася голова Кольма Фахея. Його рум’яні щоки ще більше почервоніли.

— Джаспере Ллевелліне Фахею, досить уже! — проревів він.

Джаспер і Каз витріщилися на нього, а потім, на Віланів подив, відійшли один від одного з винуватим виглядом.

— Що тут, у біса, відбувається? — сказав Кольм. — Я думав, що ви друзі.

Джаспер провів рукою по потилиці з таким виглядом, наче хотів провалитися крізь підлогу.

—