Читати книгу - "На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку, Станіслав Вінценз"

Але товариші нічого не сказали. Не були певні, чи ласиця – то людська заборона.

А що було тоді свято Розигри, що мали надовго попрощатися з Верховиною, Довбуш хотів розвеселити товаришів, перш ніж підуть далі. Він знав про вогонь, що чаїться у скелях, і сам його випробував. Коли настав вечір, він знайшов таке місце, яке вже здалека можна було розпізнати за сильним запахом, заліз під скелю так, що його прикривав виступ плити, і, викресавши вогонь, швидко скотився вниз. Він ще не встиг стати внизу на ноги, як вогонь і гуркіт бухнули зі скелі, а за хвилю полетіло каміння, наче з великої гармати. А пізніше, коли гора вже вистрілялася, упродовж цілої ночі рівномірно горів великий стовп вогню, з ревом і гуготом. При цій оглушливій ватрі опришки їли та пили, веселились і співали. Танцювали прадавній танець, піднімаючи в танці топори, а велетенські тіні, що їх відкидала ватра, танцювали на протилежному схилі, наче тіні їхніх предків-велетів.

Над ранок, коли ледь почало світати, вони раптом побачили на протилежному схилі велику тінь, яка була відображенням голої жінки з розпущеним волоссям. Поглянули вгору, де гула нафтова ватра, і побачили химерно схилену постать жінки, золоту від вогню, з волоссям, що блищало, як золото. І тоді почули пронизливий писк, подібний до голосу ласиці. А постать зникла, біжучи від вогню вгору до царинок.

Саме там, високо на горі, над нафтовим схилом було обійстя Стефана Дзвінки. І там тоді Довбуш познайомився з жінкою Дзвінки – Ксенею. Він здогадався, що це вона перед світанням бігала гола по травах, святкуючи Розигри, але ніколи про це не згадував.

Ксеня чи інша?

Пісня переказує, оповідь повсюди розноситься про Довбушеву коханку, про Дзвінкову жінку з Космача. Вона говорила так солодко, повільно та співучо, як і сьогодні співають, говорячи дитячим голосом, як дзвіночком-голосом манять і чарують гуцулки. Ніколи нічого не наказувала, не вимагала, навіть не говорила рішуче, лише просила, ба навіть не просила, а стиха запитувала, дозволяючи здогадатися. Така солодка відьма, яга медова, бісиця цукрована! Ніколи навіть не плакала, як то баби вміють. Грають цілою капелою, виплакують стогоном, заводять риданням, відтіняють плачем, аби дурного хлопа сіпати за серце. А вона часом тільки подивиться на Довбуша очима, повними сліз. От він уже й пропав. А потім знову її волошкові, широко відкриті очі дивилися спокійно, лагідно, без жалю. Але й непроникливо, а навіть ніби зі строгістю глибокої задуми. Ті очі, лагідні й суворі водночас, були подібні до синіх квітів тирлича, що влітку квітнуть при стежках, на царинках. Вони дивилися з такою ж солодкістю спокою, але й наче з нерозгаданим холодом. Так, як оте озерце Несамовите під Туркулом у Чорногорі в погожий літній день відкривається великому небу.

І що лагіднішою була Ксеня, що більше вміла ґречним словом, шепотом-повівом слова, помахом вій, тихим поглядом розвіяти бурю Довбушевого гніву, то більше линуло до неї вдячне серце. І хто знає, для чого вона все це робила? Чи захоплювалася молодістю і славою Довбуша? Чи заради тихого відчуття сили, аби мати біля своїх ніг Довбуша, якого ніхто не міг здолати? Є такі, що розповідають інакше, і власне так говориться у піснях: «Сука то була, хотіла ґзитися і розпусти з найгарнішим на цілі гори леґінем. А як витягнула з нього досить скарбів, коли він їй набрид, швиденько його змарнувала, погубила». Та є і такі дурники, що зображають її, горду космацьку ґаздиню, знаряддям якихось жандармів, ба навіть австріяцьких жандармів, коли ще про ніяку Австрію нікому й не снилося. А ще інші доводять інше – на підставі актів та свідчень самого Стефана Дзвінки, який, як не один чоловік в історії людства, ні про які любощі своєї жінки нічого не знав і навіть їх заперечував. Тож, спираючись на твердження чоловіка, який завжди найкраще все знає про свою дружину, маємо доведено на папері чорним по білому не тільки те, що Ксеня навіть не знала Довбуша, але й те, що Довбуш взагалі не кохався, а лиш постійно думав про напади, невідомо чому і для чого.

А може, для всього її чару потрібні були тільки скарби та клейноди. Адже вона не хотіла покинути свого ґазду, не хотіла йти з Довбушем аж на Чорне море, на великі степи, на скелі й острови. Чи ще й боялася життя лісових людей і знала, що найкраще її краса буде розквітати на багатому ґаздівстві. Проте, хоч нині всі проклинають Дзвінкову жінку, хоч лають і дорікають, топчуть її брудним дошкульним словом, наче копаючи підкутим гайдуцьким чоботом, ніхто нічого про неї не знає, ніхто не може нічого певного про неї розповісти. Ніхто також не знає нічого про її чар, про її вроду.

Довбуш зносив усі скарби, яких їй лишень заманулося. І ще й інші скарби їй віддавав – звіряв їй усі свої таємниці. Вона вабила його, як солодка смерть, як дно Несамовитого озерця. Кому ж він мав відкрити всі свої таємниці, як не цій солодкій смерті? Із цих звірянь вона вже знала все: про віщих орлів, про громовий топір, про зілля велетнів, про соки цього зілля та про поради старенького діда. І ще знала, як можна зняти всі ці чари. Звідки береться сила Довбуша і чому його не можна поранити? І як це можна відмінити… І що ті золоті волосини велетів сховані серед гущини чорних кучерів. От якби їх вирвати? Вже було б інакше…

Та скільки б разів Довбуш, сповнений сердечної вдячності, не починав розповідати їй про накази хвиль – не слухала. Туман знемоги застилав їй очі – не розуміла, що він говорив. Вона хотіла знати тільки одне: як тримати його в руках. А що і для чого, то їй байдуже. І тому вона ніколи не дізналася найглибшої таємниці. Хоча й Довбуш під її співанки забував навіть про хори хвиль. «Найгарніша гра дзвінкова, ти співаночка хвильова», – так він їй казав. А коли вона йому солодко шепотіла: «Олексочку!»  – вмить маліла в ньому сила велетнів, і млява кволість розповзалася його молодим тілом. Можливо, він уже й сам чув, як починає банувати Верховина-мати за своїм сином, що зв’язався з водяницею-нявкою і десь мовби на дні Несамовитого грається з нею, пестить її та цілує.

Отак собі теревенять тут і там, увесь час по-іншому, самим собі перечать, і тільки досвідчені