Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

Але він і не пробував цього зробитиТ Вона нишком зиркнула на нього з-під вій і заохотливо пробурмотіла:

- То ви таки завжди берете, що вам належиться? І що ж ви від мене сподіваєтеся взяти?

- Це буде видно.

- Ну, якщо ви гадаєте, що я з вдячності за капелюшок вийду за вас заміж, то помиляєтесь,- зібравшись із духом, заявила Скарлет і зухвало шарпнула головою, від чого колихнулося пір’я на капелюшку.

Він зблиснув білими зубами під вузенькою стяжкою вусів.

- Пані, ви лестите собі. Я не маю наміру одружуватись ані з вами, ані з будь-ким іншим. Я не з тих, хто одружується.

- Он як? - розгублено вигукнула вона, тепер уже певна, що він неодмінно щось таке собі дозволить.- Але й поцілунку від мене ви теж не діждетесь.

- То навіщо ж ви так кумедно випинаєте губи?

- О! - скрикнула вона, коли побачила у дзеркалі своє обличчя й уста, справді заокруглені як для поцілунку.- О! - скрикнула вона ще раз, у нестямі тупаючи ногою.-

Жахливішої, ніж ви, людини я зроду не бачила, і я не хочу вас більше й бачити!

- Коли це правда, то вам годилося б розтоптати ногами цього капелюшка. Боже, який гнів вас охопив, Скарлет, і як він вам личить,- що ви, мабуть, і самі знаєте. То швидше, Скарлет, розтопчіть капелюшка, щоб я переконався, якої ви думки про мене й про мої дарунки.

- Не смійте чіпати капелюшка! - скрикнула вона, притримуючи його руками на голові й відступаючи крок назад.

Він підійшов до неї, тихенько всміхаючись, і взяв за руки.

- Ох Скарлет, ви така ще дитина, аж у мене серце болить,- сказав він.- Але як ви так уже хочете, я поцілую вас.- Недбало нахилившись, він легенько лоскотнув вусами її щоку.- А тепер - чи не здасться вам, що задля пристойності ви б мали дати мені ляпаса?

Вона вже була готова врізати йому щось гостре, але, підвівши голову, побачила такі веселі блищики в темній глибині його очей, що не витримала й засміялася. Ну й дражнюга ж він - так і жди, що виведе тебе з рівноваги! Якщо він не збирається робити їй пропозиції і навіть не хоче поцілувати її, то чого йому треба? Якщо він не закохався в неї, то навіщо приходить так часто й приносить подарунки?

- Це вже краще,- сказав він.- Я справляю поганий вплив на вас, Скарлет, і якби ви мали хоч трохи розважливості, то витурили б мене за двері… Звісно, якби змогли. Бо мене важкувато здихатись. Але я погано впливаю на вас.

- Невже?

- А хіба ви не бачите? Від часу нашої зустрічі на доброчинному базарі поведінка ваша зробилася вкрай скандальна, і здебільшого через мене. Хто підбив вас на танці? Хто примусив вас визнати, що наша славна Справа зовсім не славна й не священна? Хто витяг з вас зізнання, що тільки дурні можуть іти на смерть заради високодумних слів? Хто допоміг вам дати поживу для пліток старим матронам? Хто під’юджує вас скинути жалобу на кілька років раніше, ніж заведено? І хто, нарешті, спонукав вас прийняти подарунок, після якого жодна дама не може вважатися дамою?

- Ви облещуєте себе, капітане Батлер. Я нічого такого вже скандального не вчинила, а все те, що ви перелічили, я зробила б і без вашої допомоги.

- Сумніваюся,- сказав він, раптом хмурніючи лицем.- Ви б і досі були засмученою вдовою Чарлза Гамільтона, і всі хвалили б вас за самовіддану турботу про поранених. Хоча, можливо…

Але Скарлет уже його не слухала, знову захоплено розглядаючись на себе у дзеркалі,- вона збиралася вже сьогодні-таки одягти цей капелюшок, коли йтиме надвечір до шпиталю з квітами для поранених офіцерів.

Вона не усвідомлювала, що він сказав правду. ”Не здогадувалася, що Рет визволив її з тюрми вдівства й дав змогу знову стати першою серед неодружених дівчат, хоч для неї всі розваги мали б лишитися ген позаду. Як не усвідомлювала й того, що під його впливом вона далеко відійшла від настанов Еллен. Зміни ці ставалися поступово, вона, відки- даючи то одну дрібну умовність, то іншу, не помічала зв’язку між цими явищами, і тим більше того, що робить так під впливом Рета. їй було невтямки, що, підохочувана його словами, вона нехтувала найсуворіші материні приписи щодо порядної поведінки, забувала, як пильно треба про себе дбати, щоб лишатися справжньою дамою.

Вона тільки одне зрозуміла, що цей капелюшок їй дуже личить, що він не коштує їй ні цента, і що Рет, мабуть, закоханий у неї, хоч і не зізнається в цьому. І вона поклала собі витягти з нього це зізнання.

*

Наступного дня Скарлет, стоячи перед дзеркалом з гребінцем у руці й кількома шпильками в роті, силкувала^ ся спорудити собі нову зачіску, яка, за словами Мейбел, що тільки-но повернулася з Річмонда від чоловіка, була най- моднішою у столиці Конфедерації. Називалась вона “коти, щури й миші” і становила неабиякі труднощі. Волосся розділялося посередині проділом, а обабіч вкладалося трьома парами валків різного розміру, найбільші з яких, що біля проділу, звалися “котами”. Закріпити “котів” і “щурів” було нескладно, а от “миші” все випорскували з-під шпильок, і це не могло не дратувати. Проте Скарлет затялася-таки на своєму, бо на вечерю мав завітати Рет, а він завжди звертав увагу, коли у неї був оновлений туалет або зачіска.

Коли вона так силкувалася дати лад своїм густим і неслухняним кучерям, аж упрівши трохи, у холі внизу почуларя чиясь легка хода, і Скарлет здогадалася, що це зі шпиталю вертається Мелані. Чуючи, як та біжить нагору, перескакуючи через сходинки, вона заклякла зі шпилькою в руці: щось, мабуть, сталося, бо Мелані звичайно ходила без поспіху, як жінка в літах. Скарлет широко прочинила двері, й зовиця вскочила до кімнати - лице розпашіле й перелякане, вигляд як у провинної дитини.

Сльози стояли у неї в очах, капелюшок звисав на стрічках за спиною, кринолін ще ходив ходором. У руці вона затискала якогось згорточка, а по кімнаті розточився густий запах дешевих парфумів.

- Ой Скарлет! - скрикнула Мелані, причиняючи за собою двері й падаючи на ліжко.- Тітонька вдома? Нема? То й слава Богу! Скарлет, я