Читати книгу - "Гуляйполе"

Сьогоднішнє неофіційне зібрання вождів більшовизму було останнім у житті Якова Свердлова. Невдовзі його добряче віддубасять "пролетарі усіх країн" на одному з мітингів Орла чи Харкова (історія про це мовчить і досі) і він помре. А зараз Яків Михайлович, як ніколи раніше, мов дійсно прощався із Землею, заливисто сміявся, жартував. Він був у центрі уваги товариства. Хвалили й Троцького. Відверто кажучи, їх "піднімали на щит" обох за створену й підписану ними 29 січня 1919 року з ініціативи, звісно, Леніна, архіважливу на той момент Директиву ЦК РКП(б), яка закликала до "масового терору й поголовного знищення" усіх козаків Дону, "принимавших какое-либо прямое или косвенное участие в борьбе с Советской властью", а заодно "расстреливать каждого, у кого будет обнаружено оружие после срока сдачи". Категоричний і войовничий стиль цього документа подобався абсолютно всім присутнім. Тільки "залізний Фелікс" зробив невеличке, але, як на нього, суттєве зауваження:

— Потрібно цю директиву поширити й на Україну, яка заражена не менше, а значно більше, ніж Дон, партизанщиною. Чого вартий сам лише Махно зі своєю неслухняною і розгнузданою повстанською армією!

Сталін, котрий, безмовно пихчав люлькою у протилежному від Леніна кутку і там повагом ходив узад-вперед, як по невеличкій камері затримання, при згадці про Україну й Махна зупинився, вийняв з рота люльку, кинув свій важкий погляд на Дзержинського й сказав:

— А хто вам не дозволяє Ті, директиву, застосовувати скрізь, де це потрібно і вигідно для радянської Росії?

— І дійсно: хто вам забороняє, Феліксе Едмундовичу? — підтримав грузина Ленін. — Я завжди казав і кажу: не панькайтесь ні з ким, тим більше, з так званими робітниками і селянами, коли мова йде про захист нашої з вами революції. Розстрілюйте, розстрілюйте і ще раз — розстрілюйте. Тільки жорстоким терором ми можемо примусити усіх підкорятися нам.

Від цих слів вождя у Дзержинського співала душа, але він не давав їй волі, приборкував у собі радісні почуття. Він, неперевершений спеціаліст державних інтриг та всяких авантюр, добре знав, що Ілліч, як той вампір, без особливого галасу насолоджується людською кров'ю і чим більше її бачить, тим легше і веселіше йому живеться. Він підібрав таких же, як сам, соратників — жорстоких, людиноненависних, які для досягнення своєї мети ладні увесь світ потопити в океані крові. Взяти того ж Якова Свердлова — він точнісінько схожий на Іуду, котрий своїм поцілунком видав на смерть Ісуса Христа — свого вождя й учителя. Ви лише подивіться на цього худенького, тендітного, як невинне дівча, миротворця Яшу — він же на усіх Іллічевих вечірках — зовсім як немовля: мило сміється, очі наповнені цілковитою благодаттю. А насправді Яків Михайлович — деспот і кровопивця. Це з його легкої руки й веління недавно була жорстоко вбита вся велика сім'я дому Романових, разом із царем. А нині з його подачі знищується все селянство Дону, Кубані... Для Фелікса січнева свердловсько-троцькістська директива — як скибка хліба з маслом і медом. Ось тільки б офіційно було дозволено поширити її дії на всю Україну! Для польського дворянина Дзержинського — це вкрай важливо. У нього з генами діда-прадіда закладена ненависть до українських непокірних холопів. А пся крев би їх! Вони чимало нашкодили пращурам Дзержинського. І покарати їх за це волею долі й за велінням Єзус Марії випала честь йому, "залізному Феліксу", для якого будь-яка людина не варта нічого, а тим більше та, що зветься українцем. Подібна "любов" до цих холопів і в Ілліча. У нього, мабудь, є свої рахунки з ними. Чи може тому, що його єврейська лінія йде від української землі, а цього він не хоче й чути, бо він — "русский". Знайшовся ще один росіянин — Ульянов-Ленін! Він такий москаль, як Фелікс — польський пролетарій. А може Ілліч так ненавидить українців, що ті ніколи не визнавали себе підкореними Москвою та й зараз прагнуть піти на самостійні хліби? А може з інших причин, відомих тільки йому? В усякому разі, Ленін завжди відгукувався про Україну й українців зневажливо, навіть з відвертою ненавистю. "Хочете перевірити це моє міркування, товариші більшовики?" — подумки запитав усіх присутніх Дзержинський, а вголос сказав:

— Уся Вкраїна повстала проти нас, більшовиків: одні з Петлюрою — за Центральну раду, інші — з Махном — проти всіх і вся.

Ленін розлютився:

— До біса Україну! Мені на неї наплювати з високої гори! Я — росіянин і більшовик.

Така шовіністична заявочка вождя не зовсім сподобалася Феліксу, і він подумки пригадав репліку одного недавно розстріляного "вечека" анархіста — комуніста. Перед смертю той сказав Дзержинському, що настане час, коли труп Леніна розтягнуть по Москві чи Петрограду бродячі собаки, як труп самозванця й людожера. Та про це начальник більшовицької гільйотини[56] нікому не сказав і не скаже. І зараз не встряне в суперечку з вождем, хоч міг би причепитися, як інтернаціоналіст до ленінського зухвалого запевнення, що він — росіянин, а всі інші, не росіяни — другорядні, не першосортні. Суть не в цьому. Головне зараз у репліці Леніна було те, що надзвичайній комісії, яку очолює Дзержинський, надане право нищівно розправлятися з українцями, звісно, під гаслом боротьби за радянську владу на Україні. Кам'яною горою, на яку може у цих заходах спертися Дзержинський, без сумніву, є Лев Троцький. Онде він, відпиваючи з келеха невеличкими ковтками французьке вино, хитро усміхається й на знак згоди з Феліксом киває йому головою. Ось тільки б не зіпсували цієї вже вирішеної справи військові пацюки. Мабудь, зіпсують кляті... Павло Дибенко одним подихом