Читати книгу - "Скоґландія"

«Тому перевозити його, на мою думку, — абсолютно зайве! То просто випадковий збіг — те, що її також…»

А ота поквапність, з якою Больштрем урвав Норліна?! Віце-король не повинен був говорити далі — говорити при ній, так, щоб вона його почула. Що могли виказати їй ті його слова?

«…перевозити його… абсолютно зайве». Ну, звичайно! Його! Короля, кого ж іще!

Отже, Больштрем перед тим, мабуть, на цьому наполягав. Чому Больштрем хотів перевезти короля з його таємної в’язниці? Це якось стосувалося її. «То просто випадковий збіг — те, що її також…»

Що її також… що? Ярвен злізла з ліжка й підійшла до вікна. Десь там, на пагорбі, решта сиділи тепер теж біля вікна, очікуючи на її сигнал. Ох, якби ж можна було їх спитати…

І раптом вона все збагнула. Збагнула зненацька, несподівано, навіть не усвідомлюючи, як це сталося.

«Тому перевозити короля з теперішньої його схованки — це, на мою думку, абсолютно зайве! То просто випадковий збіг — те, що Ярвен тримали саме поблизу нього».

Чи не це хотів сказати Норлін? А коли так, то чи не означає це, що короля тримають у полоні десь поблизу Зарбі?!

Зарбі… Несподівано Ярвен пригадала, коли й де саме вже чула цю назву. Мама, у руці в неї вже третій келих вина, обличчя трохи порожевіле… «Минуло зовсім не багато часу, і я познайомилася з твоїм батьком… Ми, Ярвен, так закохалися одне в одного, так закохалися… Просто до безтями!.. І ось одного разу, на мій день народження — мені сповнилося тоді вісімнадцять — ми взяли й просто втекли. Просто зробили собі зі свята свято: подалися на море, в околиці Зарбі. Сиділи на березі, було ще трохи прохолодно — адже тільки-тільки почалася весна. Але ж я мала ключа!..»

І коли вона змовкла, Ярвен з дурної голови про щось перепитала. Ох, як мама тоді відсунула від себе келиха! На цьому та вечеря на день народження й скінчилась.

Мама була принцеса Скоґландська й кохала Норліна. Згадувати про таке тяжко. Вона була з Норліном у Зарбі, й на березі там стояла хатина. Там просто мала стояти хатина. А то навіщо ж було мамі носити при собі ключа?

Отже, в Зарбі десь є самотня хатина, про яку знає й Норлін. Усе збігається.

Під вікном неквапно пройшовся охоронець. Ярвен тихенько знов запнула штору.

Так, усе збігається. Хоча може бути й зовсім інакше. І все ж таки це поки що єдина розгадка, яку має Ярвен.

Вона ступила до ліжка й дістала з-під ковдри в ногах кишенькового ліхтарика. Але щоб подати Нагірі сигнал, самого припущення мало, потрібна цілковита певність. Вона ще спробує пошукати в бібліотеці — можливо, там зберігаються якісь малюнки. Чи записи. Щось таке, що вкаже на Зарбі.

Гримерці вони відвели кімнату в мансарді, поряд з комірчиною кухарки. Розмовляти одна з одною ці дві не мали змоги, бо двері за ними замикали на ключ, а крім того, мала кухарка однаково весь час була чимось заклопотана десь у будинку.

Сутеніло. Гримерка сиділа край вікна й дивилася на парк. Уранці їй зателефонував Больштрем і попросив приїхати до Естерлінда. Знов довелося підфарбовувати оту смагляву дівчину, бо вигляд вона мала жахливий: бліда від недосипання, в розпачі. А вона, гримерка, з дурної голови ще й полізла зі своїм запитанням, хоч усе скінчилося б так — і в цьому вона переконалася тепер і сама — й без її запитання. Ризикувати вони не могли.

Навпаки, коли тепер вона про це замислюється, то навіть дивується, що тиждень тому вони її відпустили. Яка ж дурна вона тоді була, що повірила в їхню вигадку про нібито сюрприз для принцеси! Воно ж від самого початку було все як на долоні. Але ж вона не схотіла цього зрозуміти. А втім, і правильно, мабуть, зробила. Бо ще тоді здогадалася: зрозуміти — це накликати на себе біду.

Але це їй не допомогло. Вдома на неї чекають діти, найменшеньке ще в пелюшках, може, хтось уже давно зателефонував до поліції, щоб її оголосили в розшук. А поліція вдаватиме, начебто робить усе можливе. Однак ніколи нічого, певна річ, не виявить.

На протилежному пагорбі крізь дерева вона іноді бачить, так їй здається, якийсь вогник. Може, там стоїть будинок? Може, там живуть люди — вечеряють, миють посуд, а перед тим, як нарешті йти спати, ще випивають по келишку вина чи по кухлику теплого молока?

Вона була така спокійна, що аж дивувалася сама собі. Заспокоїлась вона після того, як усе зрозуміла. Змінити щось їй несила. Вони приходитимуть по неї щоразу, коли ту дівчину знову треба буде обернути на Малену, щоразу, коли їм буде потрібна, наче намальована, принцеса. Цікаво, де ж тепер справжня принцеса?